Сперечатися із чоловіком я не став. Але й заперечити йому було важко: спекуляцію, яку юристи називають одним із небезпечних господарських злочинів, сьогодні вважають прибутковим бізнесом. Вона, нерідко поєднана з розкраданням, хабарництвом, посадовими та іншими злочинами, вже, виявляється, не завдає шкоди торгівлі, інтересам громадян. Раніше осіб, які «скуповували товари або інші предмети, на які встановлено державні роздрібні ціни в підприємствах (організаціях) торгівлі», та перепродували їх з метою наживи, суди карали позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією майна (а за вчинення злочину в особливо великих розмірах або за спекуляцію, вчинену особою, раніше судимою за спекуляцію, чи організованою групою — від п’яти до десяти років). Тепер статтю 154 «Спекуляція» взагалі вилучено з Кримінального кодексу України. Парадокс, чи не так? У Кримінальному кодексі УРСР 1960 року згадана стаття була, і спекуляція вважалася злочином. У реформованому кодексі 2001 року ці дії судді кваліфікували вже як адміністративні порушення. А нині українська Феміда у наживі спритних ділків ніяких протиправних діянь не бачить.
Однак явище, яке мало назву «спекуляція», нікуди не зникло. Більше того, в умовах ринкової економіки його вважають нормальним, і громадськість його навіть схвалює. Інакше чому в пошані ходять сьогодні люди, які на спекуляції зуміли заробити великі гроші? Відомий пожежник із Чернівців, який примудрився міняти не шило на мило, а продукти харчування на природний газ, зумів накопичити статки, що сягають 400 мільйонів американських доларів! І українська громада таких ділків не засуджує. Навпаки, каже: «Молодець! Раз ніде не попався, отже, голова в нього не тільки для того, щоб шапку носити!»
Тому чимало українців сьогодні не на завод чи фабрику ідуть, а шукають шляхи, як би заробити капітал, не докладаючи до цього рук. Щодня їжджу електричкою на роботу й додому і бачу справжні навали спекулянтів у транспорті. Причому це здебільшого — не люди похилого віку, яким не вистачає на життя через малу пенсію. Здорові бугаї та молодички носять по вагонах крам, від лейкопластирів до каструль. І якби ж то такий «продавець» сам зробив ті манікюрні ножиці або ліхтарик чи працював на підприємстві, де цей товар виробляють, і отримав його замість зарплати, — таку транспортну торгівлю можна було б хоч якось пояснити. А тут же бачимо, що руки торгаша раніше явно нічого не робили, а лише навчилися спритно тримати між пальцями з десяток різних речей. Не втримався якось і запитав у молодички, яка продавала солодкі кукурудзяні палички: невже для цього вона вчилася в школі? У відповідь почув: «А ви хочете запропонувати мені роботу з високою зарплатою?» «Так, — підхоплюю. — Одна фірма з виготовлення меблів набирає робітників, які раніше не мали справ із меблями. Надає гуртожиток, вчить фаху, виплачує стипендію...» «Мерсі, — обірвала молодичка. — Я краще торгуватиму солодкими кукурудзяними паличками і більше зароблю».
Гірко дивитися на все це. Людину праці у нас почали зневажати. Через те на підприємствах не побачиш молоді. Знаю один завод у Києві, зі славною історією, на прохідну до якого зранку приводять попід руки робітників, а ввечері забирають. Інакше за верстатами не буде кому стояти. Натомість молоді та здорові хлопці й дівчата під заводом роздають рекламу різноманітних фірм або (як було перед виборами) набридають перехожим партійними газетками. Бо кандидати в депутати кожному з таких агітаторів платили «живі» гроші. А на заводі їх потрібно заробити.
До речі, раз уже зайшлося про депутатів, одна з фракцій у колишньому парламенті зареєструвала законопроект, який вносив зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення. У документі було запропоновано встановити адміністративну відповідальність за «скуповування з метою перепродажу та (або) перепродаж квитків за ціною, яка перевищує номінальну вартість, на футбольні матчі, інші спортивні, концертно-мистецькі та культурологічні заходи». За це автори проекту закону вимагали накладати на винних штраф у розмірі від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Очевидно, повідомлялося в одному зі ЗМІ, депутатам не дістався квиток на якийсь футбольний матч, і вони по «гарячих слідах» взялися за законотворче перо. Коли ж пристрасті вщухли, законопроект закинули до шухляди.