Жарти і кпини серед однокласників, більш чи менш невинні, — невід’ємна риса шкільного життя, як перерви і уроки. А коли школа перетворюється на небезпечне місце? Коли дитина, ще вчора життєрадісна, раптом стає закритою, пригніченою і відмовляється ходити в школу?
Нещодавно проведене в Україні дослідження ЮНІСЕФ оприлюднило приголомшливі факти: 67% школярів віком від 11 до 17 років стикалися з проблемою булінгу протягом останніх трьох місяців. Тобто понад дві третини школярів страждали від цькування, знущання та злих насмішок. «Булінг (від англ. bully — насильник, забіяка) — це агресивне приниження, знущання, цькування, коли переслідувач самостверджується за рахунок іншої, вразливішої і слабшої людини. Останнім часом дедалі більших масштабів набуває кібербулінг — цькування в соціальних мережах», — пояснює дитячий психолог Світлана Шемко. В українському суспільстві понад 70% підлітків витрачають на соцмережі щонайменше дві години на день, а більшу частину дня проводять у школі й інших дитячих колективах. І вже реальний і віртуальний булінг змішуються в одне брудне болото, що засмоктує і жертву, і її переслідувачів.
Нерідко дитина встигає побувати з обох боків барикади. «У молодших класах я постійно діставала свого сусіда по парті — вгодованого відмінника в окулярах, — розповіла авторові цих рядків приятелька. — Ми відбирали в нього зошити, вихоплювали ручку, коли він писав, і гиготіли, коли в нього бракувало сміливості забрати речі назад. А за кілька років у таборі я вже сама потерпала від знущань старших дівчат. Мені було боляче, а їм — весело».
Шрам на все життя
Найневинніші наслідки цькування — втрата в жертви впевненості в собі. Часто переслідування призводить до різних психічних відхилень, психосоматичних недуг і навіть самовбивства. За дослідженням Школи економічних та політичних наук Королівського коледжу в Лондоні, що тривало понад 40 років і залучило понад 9 тисяч людей, ефект від дитячого цькування не минає й у 50 років. Ті, хто страждав у школі від булінгу, удвічі частіше зверталися до служб психологічної допомоги навіть дорослими. Проблеми внаслідок цькувань можуть спричинювати хронічні ментальні недуги на кшталт депресії, тривожності, психопатії, каже Світлана Шемко.
Про явище, що трапляється в дитячих колективах повсякчасно, в Україні говорять мало. Зазвичай випадки булінгу стають відомими, лише коли цькування досягло кульмінації й завершилося фізичним насиллям або суїцидом його жертви. Ми знаємо про нещодавнє побиття в Івано-Франківську підлітка, відео якого його насильники виклали в мережу, чи бійку в Чернігові, коли гурт школярок привселюдно гамселив 15-річну ровесницю, чи про смерть від травми через такі самі знущання підлітка на Одещині. Це гучні випадки, які через дику жорстокість набули розголосу. Але що насправді коїться в душах інших жертв цькування, невідомо: вони мало кому наважуються розповісти про свою проблему. Класичний трикутник булінгу — жертва, агресор і спостерігачі: інші діти зазвичай ігнорують те, що відбувається. Фахівці пояснюють це небажанням захищати того, над ким насміхаються, для збереження свого статусу в колективі чи душевної рівноваги.
Зазвичай жертвами булінгу стають вразливі, замкнені, невпевнені в собі діти. Але зрештою мішенню для цькування може стати будь-хто, хто має вигляд чи висловлюється не так, як інші. Зокрема й неординарні талановиті підлітки. Класичний приклад — мільярдер-винахідник Ілон Маск, якого в університетські роки неодноразово жорстоко били однолітки.
А що відбувається по той бік барикади? Чому діти раптом перетворюються на злих мучителів, отримують задоволення від страждань інших? «Дитина-булі (агресор) здебільшого й сама не може пояснити, що з нею відбувається. Вмовляння, апеляції до совісті, жорсткі ультиматуми зазвичай не працюють. Що пішло не так? За висновками відомого дослідника проблеми булінгу канадського дитячого психолога доктора Гордона Ньюфелда, корінням вона сягає до наших інстинктів», — каже психотерапевт Костянтин Величко.
Гордон Ньюфелд доводить, що причина булінгу — спотворення інстинктів прив’язаності. Природа створила її, аби старшим і сильнішим легше було турбуватися про молодших. Для цього існує два типи інстинктів: перший — залежати, дивитися знизу вгору, бути молодшим. Те, що характерно для другої групи людей, у тваринному світі називається альфа-інстинктами: домінувати, брати все під свій контроль, аби була змога турбуватися.
Проблеми починаються тоді, коли діти закриваються від власних почуттів, тікають від своєї вразливості — явища, досить поширені серед сучасних підлітків. Вони стають альфа-дітьми, вважають, що останнє слово завжди за ними, що вони мають вигравати в будь-якій ситуації, у них немає ані почуття відповідальності, ані співпереживання до інших. Тоді стається відхилення. «Дитина демонструє свою перевагу, використовуючи вразливість інших», — каже фахівець.
Повернути до співпереживання
Чи можна зарадити проблемі? Так, кажуть фахівці, проте процес ремонту поламаного інстинкту — не з коротких. Дитині треба забезпечити здорові ієрархічні стосунки. «Це альфи, що збилися з курсу. Повернутися на правильний шлях можна через правильні стосунки й відкрите до почуттів серце», — каже у своїй лекції Ньюфелд. Простіше кажучи, якщо дитина недоотримує любов і турботу від батьків, у її карті реальності немає поєднання двох елементів: домінування й чутливості. «Треба повернути дитину до вміння співпереживати й відчувати, й відтак усі пазли повернуться на природне місце», — каже Світлана Шемко. Якщо уважніше поглянути на соціальний статус булі, то в Україні найчастіше це або діти з дуже забезпечених родин, де батьки замінюють любов матеріальним забезпеченням, або підлітки із соціально неблагополучних сімей, каже експерт. Саме тому цій проблемі школа й педагоги мало можуть зарадити. Якщо в родині запанують довірливі стосунки між батьками й дітьми, спотворені альфа-інстинкти повертаються на своє місце, й колишні булі починають турбуватися про слабших за себе.
Як запобігти цькуванню
Педагоги часто не знають, як бути з агресивними підлітками. «На жаль, булінг неможливо зупинити, сказавши агресорові «стоп», оскільки причина коріниться в інстинктах, емоціях. Діти часто не знають, як самотужки впоратися з якимись проблемами, і булінг — не виняток. Малоймовірно, що дитина сама зможе впоратися із ситуацією. Краще звернутися до батьків чи інших дорослих, яким дитина довіряє. Батьки в жодному разі не мають відмахуватися від дитини на кшталт «А, не зважай, пожартують і припинять» або «Дай здачі». Це лише більше розпалить агресорів. Варто звернутися по допомогу до професіонала», — каже Костянтин Величко. Ключовий момент — чи захищена дитина сильним емоційним зв’язком із батьками: чим більше вони значать для дитини, тим менше вона зважатиме на те, що думають про неї інші. Адже діти часто тягнуться до ровесників у пошуках розуміння.