ЖЕРТОВНІСТЬ

Засновник Торчинського історичного музею Григорій Гуртовий - в енциклопедії "Кращі люди України"

Він - один із небагатьох українців, які про Голодомор 1932-1933 років знають із власного досвіду. А від нової хвилі голоду - вже у 1947-му - його врятувала Волинь.

Нащадок козаків, родом із Запорізької області, віддячив краю тим, що впродовж усього життя по крихтах визбирував свідчення його героїчної історії. І в 1957-му, попри пильну увагу працівників НКВС, створив музей. За півстоліття існування його вже відвідали десятки тисяч екскурсантів, у тому числі і з зарубіжжя…

Григорій Гуртовий відзначений орденами "Знак Пошани", "За мужність", "За заслуги" ІІІ ступеня, "За заслуги" ІІ ступеня, званням "Заслужений працівник культури Української РСР", Почесною грамотою Верховної Ради Української РСР; почесний громадянин Волині; почесний професор Волинського національного університету імені Лесі Українки.

"Від голоду батько рятував нас на тачці…"

"То був геноцид цілого народу у найбагатших чорноземних краях козацької України. Бо ж мова - не про посуху чи неврожай, а про навмисну, сплановану партійними діячами, детально обмірковану політику грабежу і знищення селян шляхом кількаразового роздування планів хлібозаготівель. Ім'я тієї партії - ВКП(б). А її натхненник - вождь-диктатор Йосип Сталін", - пише Григорій Гуртовий у книжці "Голгофа голоду".

У його батька і дідів, хоч вони ніколи не використовували найманої праці, забрали все майно. Старші родичі загинули від голоду або на Соловках.

- Я - один із мільйонів тих, хто бачив і пережив це пекло. Наш батько на тачці, яку виміняв на хату, із останніх сил вивіз мене і мою сестру Марійку із приреченого села. Туди, де можна було хоч зловленого ховрашка зварити чи з нір на обриві дістати пташенят-ластівок… А у Корніївці тим часом навічно залишилося до сорока родичів і майже всі мої однокласники-першачки. Вічна їм пам'ять!..

Від голоду 1947 року Григорій Гуртовий рятувався уже на Волині. Те ж саме тут робили десятки тисяч людей із Центральної і Східної України.

- Усі говорили, що на заході можна купити хліба... Батько з фронту повернувся важко поранений, мати померла у війну, я - з концтабору в Німеччині, у який мене запроторили в 1942-му, - ледь живий... Треба було рятуватися, - згадує він. - І я поїхав із цілою групою людей на Волинь. А тут біженців - маса! Але люди ділилися з нами чим могли: хто - картоплиною, хто - склянкою молока, хто – одягом… Жаліли нас, східняків! Переконаний, що рано чи пізно на Волині постане пам'ятник християнському милосердю - тим людям, які рятували нас від голоду! - каже Григорій Олександрович.

"Тут моя домівка і душа"

Роботу на Волині Гуртовому знайти не вдавалося. Але як тільки в райкомі йому виписали комсомольський квиток, знайшлася - в редакції районної газети. Тоді познайомився з цікавими людьми, почав збирати краєзнавчі матеріали. Все це приносив у редакцію. Коли ж туди дедалі частіше почали заходити люди, аби роздивитися старожитності, з'явилася думка про музей.

- Натрапив я у бібліотеці на книжку "Польські прогресивні мислителі", а там - на згадку про "Торчинський маніфест". Став читати "Всесвітню історію" - і там теж знаходжу цей документ. Подумалося: "Боже мій! Так це тільки заради цього одного документа можна робити музей!" - при цих словах обличчя Григорія Олександровича аж світлішає.

З'ясувалося, що у Луцького району і Торчина, в якому осів нащадок запорозьких козаків, теж багатюща козацька історія. На Волині народився полковник Андрій Войнаровський, співавтор першої української Конституції, в Уляниках, неподалік Торчина, з'явився на світ наказний гетьман Григорій Гуляницький, а у селі Ружин - три гетьмани (Остафій, Богдан, Михайло Ружинські). У Затурцях, що не так далеко, - фундаторка Києво-Могилянської академії Галшка Гулевичівна, а у колишньому містечку Білостоці працював геніальний іконописець Йов Кондзелевич╔

Нова справа так поглинула молодого журналіста, що він "самозахопив" приміщення, що стояло пусткою, і у 1957-му вже проводив першу екскурсію у новоствореному музеї. Нині Торчинський історичний музей - одна із коштовних перлин у намисті історико-культурних об'єктів Волинської області.

- Краєзнавців, подібних Гуртовому, у регіоні можна перелічити на пальцях однієї руки. Але і при цьому постать Григорія Олександровича, без сумніву, вирізняється особливо, - висловив свою думку директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк. - Адже упродовж усього свого життя він тратив заробіток, власні кошти на експонати, які нині красномовно і системно ілюструють історію нашого краю…

А чимало експонатів, що зберігаються у музеї, ще й просто унікальні. Це, зокрема, трипільська амфора із календарем на боках. Або монети Філіпа ІІ - батька знаменитого Олександра Македонського. А чого, наприклад, варта єдина в Україні бойова ракета… 1892 року випуску, що була сконструйована українським генералом В.Засядьком.

- Музей - це найбільша моя втіха. Тут моя і домівка, й душа, - розповідає Григорій Гуртовий. - У 2007-му я закінчив роботу над експозицією. І на відкритті сказав: "Від збору цих експонатів я отримав таке задоволення, яке ні за які гроші не купиш. Тому усе це я дарую нашій державі - Україні. І хай вона краще знає історію цього шматочка волинської землі і ці людські долі!"

…Подумалося: "Чи зможе наша держава перед двадцятиріччям своєї незалежності гідно віддячити ветеранові, який наближається до свого 90-річчя і живе й лікується нині на тисячу гривень пенсії?! Час покаже!»

МАЛОВІДОМИЙ ФАКТ

У березні-червні 1933 року на заклик православних священиків на Волині розгорнувся всенародний рух для порятунку братів зі східної України. Майже у кожному селі зібрано по 40-50 ц збіжжя для передачі голодуючим. Але радянське консульство не прийняло цієї допомоги - там твердили, що ніякого голоду немає…