ГІДРОПОТЕНЦІАЛ
Закарпаття використовує свій енергоресурс
мінімально
Шість років тому в селі Білин Рахівського району звели міні-ГЕС, яку тоді охрестили першою в Україні. Її приводить у дію гірський потік. Розрахована вона на 630 кіловат електроенергії за годину та оснащена за кошти українських інвесторів за сучасними технологіями.
Переможні реляції відставити
За переможними реляціями «не помітили», що мала гідроенергетика в краї має 70-річну історію. Дві малі станції дериваційного типу — Оноківська та Ужгородська — з’явилися на річці Уж ще в 1943-му. Основне обладнання для них у 1941-му випустила празька фірма ЧКД «Каплан». Станції запустили в дію угорські фахівці в 1943 році. А от гідростанцію середньої потужності — Теребля-Ріцьку — збудували невдовзі після війни, вже за часів УРСР. Усі три станції вже десятки разів окупилися і тепер фактично дарують електроенергію.
Історія краю знає і понад 30 невеликих міжколгоспних, ліспромгоспних ГЕС, зведених у повоєнний час. Після 1955-го, пропрацювавши кілька років, припинили існування. Після введення в дію потужних тепло- та гідростанцій малі джерела електроструму перестали вважати перспективними, їх чекали демонтаж або руйнування.
Поворот на 180 градусів у ставленні до малої гідроенергетики стався, коли електроенергія набула ознак товару, до того ж такого, що забезпечує незалежність країни. З’явилося розуміння, що велика енергетична ріка наповнюється й невеликими потічками, жоден кіловат не може бути зайвим.
Без сліду і користі — у море
Вже після Білина ввели в дію ГЕС на річці Красна в однойменному селі Тячівського, на потоці Шипот поблизу села Тур’я Поляна Перечинського районів. Розрахунковий період їхньої окупності — близько п’яти років. Поки що шість малих ГЕС забезпечують потреби Закарпаття в цьому виді енергії лише на 7%. Отже, є потреба піднімати планку «енергонезалежності».
— У перспективі частку енергії, одержаної із сили річок, можна підняти до 70% обсягу споживання в краї, — переконаний директор департаменту ТОВ «Закарпатське інвестиційне агентство» Юрій Маркович. — Під час багатьох експедицій, в які виїжджали геологи, гідрологи, інженери у 2009-му, визначено ділянки, найбільш придатні для зведення гідростанцій. Обстежили близько двох третин водноресурсного потенціалу найбільш ефективної частини річок і потоків.
Із врахуванням об’ємів стоку водних артерій, максимально можливих (за рельєфом) висот гребель та довжини дериваційних споруд, ряду інших параметрів, відомих зі світової практики, визначено місця, придатні для спорудження 336 малих ГЕС. Вони різних типів — дериваційного, руслового та пригребельного. Всі ділянки вказані на схемі, яка є загальнодоступною (розміщена на сайті Закарпатської облради). А поки що гігантська енергія малих і великих приток Тиси, як і самої цієї річки, зникає. Зливається в море без сліду і користі.
Фото з сайту pryroda.in.ua
«Карпати під загрозою!»
Але розробників масштабної програми будівництва малих ГЕС чекав «холодний душ». Після того, як рішенням сесії Закарпатської обласної ради від 4 листопада 2011 року схема була схвалена, громадські природоохоронці стали вимагати докладної інформації про майбутні ГЕС і, зокрема, локальні схеми та проектну документацію. Через їхній брак із гаслом «Карпати під загрозою!» п’ятеро природоохоронців — лідерів обласних громадських організацій — подали до суду на обласну раду.
Ситуацію «розігріло» держуправління охорони навколишнього середовища у Закарпатській області, яке у березні відкликало висновки державної екологічної експертизи щодо робочих проектів, виданих раніше на будівництво станцій у Білині та в Тур’ї Поляні, через недотримання вимог природоохоронного законодавства. Підставою стали відомості, одержані знов-таки від громадських організацій.
— Сутність позиції громадськості не в запереченні ідеї малих ГЕС як такої, а у вимогах неухильного дотримання законності і прозорості в реалізації цієї ідеї, — пояснив один із подавачів до суду, заступник голови Громадської ради при Закарпатській облдержадміністрації, лідер організації «Ноосфера» Олег Лукша. — Ми чуємо від представників влади, що, захопившись критикою малих ГЕС, громадські активісти неспроможні пройнятися всією глибиною «енергетичної залежності» Закарпаття і виступають не з фахових, а критиканських позицій. Саме тому, щоб не критикувати в загальному, прагнемо отримати проектну і технічну документацію щодо кожної з понад 300 малих ГЕС, що передбачені в схемі, затвердженій облрадою. Наголошую: поокремо щодо кожної! Якось інакше здійснювати об’єктивну громадську експертизу не можна.
«Запрягати» повільно
— Після прийняття Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» місця розміщення та сама проектно-кошторисна документація малих ГЕС проходитимуть не одну, а, можливо, цілих три комплексні державні експертизи, — наголошує Юрій Маркович. — Перші дві — в складі схем планування територій області та району (або генплану населеного пункту), третя — проектно-кошторисної документації. Крім того, всі проекти землеустрою, що розроблятимуться для розташування ГЕС, проходитимуть обов’язкову землевпорядну експертизу.
— Стільки гідростанцій і саме там, де є позначки на схемі, не будуватимуть, — додає Юрій Маркович. — Інвестори-замовники здійснюватимуть низку заходів, передбачених чинним законодавством. Проводитимуть додаткові дослідження земельних ділянок, щоб з’ясувати їхню придатність для будівництва. Воно має узгоджуватися з містобудівними документами, переступити через які неможливо. Інвесторам слід здійснювати топозйомки, геологорозвідку тощо. Певний ризик для них є: поглиблене опрацювання ділянок, визначених під майбутні ГЕС, може призвести до визнання їх непридатними для цих цілей. З цих міркувань ми й запропонували інвесторам чимало ділянок, щоб було з чого обирати. Якщо з десяти відберуть одну — це вже буде добре».
Обережність інвесторів — річ цілком зрозуміла. А як узгоджуються з їхніми потребами інтереси населення? Яка користь буде від спорудження малих гідростанцій на річках Закарпаття?
Голова товариства «Краяни Рахівщини», депутат Рахівської районної ради Микола Бережанський висловився про це доволі категорично: «Поки що користі не бачу. Від облаштування на їхніх річках гідростанцій люди не виграють. У законодавство слід внести зміни, які передбачатимуть нижчі ціни на електроенергію для жителів населених пунктів, де діють малі ГЕС. Чому для виробників діє так званий зелений тариф, за яким продають електрику набагато дорожче, ніж зазвичай, а про громади, на чиїх територіях енергія виробляється, — «нагорі» геть забули?..
— Доцільно зводити міні-ГЕС, які вироблятимуть енергію в місцевостях, до яких невигідно прокладати лінії електропередач. Мікро-гідроагрегати нескладної конструкції використовують кінетичну енергію води, що рухається. Потужністю до 3 кВт, ці установки подібні до вітроенергетичних і використовують силу руху води як гірських, так і рівнинних річок. Конструктивно вони подібні до вітроагрегатів пропелерного типу, не потребують перепаду рівня води, спорудження гребель. Можуть постійно живити один чи два будинки, й цього достатньо.
Останнє слово за громадою
Попри все певні вигоди територіальні громади від об’єктів гідроенергетики матимуть. Власник зобов’язаний десяту частину від вартості спорудженої ним ГЕС вкласти в розвиток соціальної інфраструктури певного населеного пункту.
Закон «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає право громади зупинити проект, що суперечить її інтересам. Невід’ємне її право — влаштовувати слухання, на яких проект може бути відкинутий або мусить бути доопрацьований. Громада може ставити перед інвестором питання про взяття на себе додаткових договірних зобов’язань.
Прикладом чітко заявленої позиції селян стало рішення відмовити в спорудженні трьох малих ГЕС у селі Лопухів Тячівського району. Потенційний інвестор обрав найпростіший варіант проекту — загнати воду річки Брустурянки в трубу; виринаючи з неї через кілометр-півтора, вода крутитиме турбіну генератора. «Такий проект нам не підходить, — заявив голова сільради Михайло Фіцай. — Прагнемо розвивати в себе туризм і рекреацію, а який відпочивальник сюди приїде, якщо не буде головної прикраси — річки? Дали дозвіл на спорудження однієї «відкритої» ГЕС: дериваційний канал пройде поряд із річкою і в ній залишиться достатньо води для відпочинку людей, проходження риби на нерест...»
А от у сусідньому селі Руська Мокра, за словами голови сільради, дадуть позитивний висновок аж на шість (!) малих ГЕС, причому всі у трубі. Як вирішать, так і буде. Місцевим тут жити, тож кому ще брати на себе відповідальність, як не їм самим.
До всього — захист від паводків
Іноземні інвестори хоч і виявляють інтерес до таких проектів, поки що не надто поспішають вкладати гроші. Наполягають, що всі стадії «ходінь по кабінетних муках» мають проходити українські юрособи.
Але не лише в цю перепону впирається поступ закарпатської гідроенергетики. Програму комплексного використання водних ресурсів області, якою будівництво малих ГЕС безпосередньо пов’язується з протипаводковим захистом (акумулюючі резервуари високо в горах мали б запобігати неконтрольованому стіканню води під час злив і танення снігів), довелося призупинити ще навесні 2011-го. Нові обставини виникли після того, як на нараді міністрів з охорони довкілля п’ятьох країн, що входять до басейну Тиси, 11 квітня того ж року українська сторона підписала Меморандум про схвалення «Інтегрованого плану управління басейном річки Тиса».
Положення плану, розробленого закордонними фахівцями, обов’язкові для всіх країн-сусідів. Тож тепер їх треба враховувати при розробці Схеми комп?лексного використання водних ресурсів річок Закарпаття, як і інших документів, пов’язаних із водокористуванням.
Ці зміни неминуче позначаться на темпах спорудження малих ГЕС у Закарпатті, але відмінити їх не зможуть. Гідростанції багатьох типорозмірів, які споруджуватимуться на рівні кращих зарубіжних зразків і укомплектовуватимуться насамперед вітчизняним обладнанням, спроможні прискорити розвиток області. Як буде використано цей шанс? І яка кількість станцій, урешті-решт, з’явиться в найбагатшому водними ресурсами регіоні? Чи стане він енергетично більш-менш незалежним? — усі ці питання залишаються відкритими.
ДОВІДКА «УК»
Основний обсяг електричної енергії на енергоринок у Закарпатті відпускають гідроелектростанції — 98,8%; на загальнодержавному ринку їхня частка становить 5,2%. В загальноукраїнському балансі на область припадає менш ніж 1,0% виробленої електроенергії.
Водночас Закарпаття використовує майже 1,8 млрд кіловат-годин електроенергії, виробляючи її близько 150 млн кВт/год.
Край за Головним Карпатським хребтом має найбагатший енергопотенціал у країні (6,45 млрд кВт/год. на рік), наділений розгалуженою річковою системою (понад 9 тис. річок і потічків), особливо потужною в передгірських та гірських районах. Ці водні артерії є основним ресурсом для побудови ГЕС, які за умови застосування досконалих технологій можуть стати альтернативним екологічно безпечним джерелом енергії.