ТУРБОТА
Електронна карта для інвалідів показала, які місця заслуговують на їхню увагу,
а які потребують уваги чиновників
Нещодавно журналістам було презентовано «Електронну карту архітектурної доступності Одеської області». Електронний ресурс www.socinfo.net.ua пропонує людям з особливими потребами інформацію про доступність для них різних об’єктів, розташованих в Одесі та області. Нині ресурс працює переважно в тестовому режимі. Усі сервіси разом із тим, який дає змогу налаштувати пошук відповідно до потреб кожного користувача, мають увімкнути за місяць. Один із творців цього ресурсу, представник благодійного фонду «Прометей» Дмитро Васильєв каже, що хоч проект і передбачає залучення інформації від самих користувачів, основну роботу з інформаційного наповнення сайту виконуватимуть працівники фонду — аби процес йшов швидше та системніше. Вже нині на сайті є інформація про майже 2 тисячі об’єктів в усіх куточках області. Відтак він може служити не лише путівником для людей з особливими потребами, а й бути об’єктивним індикатором роботи місцевої влади зі створення реального безбар’єрного середовища. На жаль, уже проведені моніторинги неодноразово засвідчували, що деякі споруди, зроблені наче задля зручності інвалідів, жодним чином не могли виконувати свого функціонального призначення.
Потьомкінські пандуси
Найчастіше зробленими для галочки виявлялися пандуси, по яких інвалід-візочник мав би потрапити до потрібної йому установи. Часто їх нахил або кут повороту був таким, що проїхати там на візку годі й думати. Один із таких витворів окозамилювальної архітектури начальник управління соціального захисту населення Одеської облдержадміністрації Ірина Маркевич надибала в Ізмаїлі й пригрозила місцевій владі цікавим експериментом: «Я йду в наше управління, беру візок, і голова адміністрації та мер сідають у нього: я хочу подивитися, як ви сюди підніметеся». Щойно «зліплений» пандус відразу заходилися реконструювати.
Одну з причин появи «потьомкінських» пандусів заступник голови Одеського обласного комітету архітектурної доступності Олег Прохоров вбачає у тому, що від процесу приймання об’єктів в експлуатацію відлучили громадськість: «Раніше були розпорядження Кабінету Міністрів, за якими громадські організації брали участь у прийманні об’єктів. Нинішні редакції цих документів викреслили нас як людей, що приймають об’єкт на остаточній стадії». Олег Прохоров пропонує поновити колишню практику. Уникнути казусів дали б змогу і чіткі будівельні норми щодо таких об’єктів.
Ірина Маркевич, у свою чергу, пропонує утриматися від іншого прояву формалістики: вона каже про «бездумний шквал вимог — відчитатися по кожній школі щодо доступності». Але ж у деяких навчальних закладах немає жодної дитини, що змушена пересуватися на візку, — «навіщо викидати державні гроші на той пандус»? Згодом чиновник погоджується, що з часом архітектурна доступність має бути в усіх без винятку школах. Питання лише в тому, щоб в умовах дефіциту коштів у першу чергу фінансувати ті об’єкти, які реально будуть затребувані вже нині.
Пересуватися Одещиною без бар’єрів інваліди зможуть ще не скоро. Фото автора
Добрий приклад із Одеси
Попри окремі вади, загалом Одещина у справі створення безбар’єрного середовища задніх не пасе. Тому коли вибирали місце для проведення міжнародної конференції з прав інвалідів, спинилися саме на Одесі. Олег Прохоров, котрий сам змушений пересуватися на візку, каже, що із доступністю ситуація в Одесі значно краща, приміром, ніж у столиці: «Вони дивувалися і нашим світлофорам (зі звуковим дублюванням. — Авт.), і доступністю наших аеропорту та вокзалу». Ще один предмет гордості одеситів — реабілітаційні центри: «Коли гостям показали центр Литвака — величезний реабілітаційний центр, де є і комп’ютерний зал, і зал для арт-терапії, причому все це — безкоштовно, вони просто засмутилися, що в них такого немає».
На черзі — центр професійної реабілітації на 75 осіб, що має бути споруджений у селі Єгоровка Роздільнянського району. Тут передбачені й спортивний майданчик, і басейн, і приміщення для професійного навчання. Ірина Маркевич каже, що випускники центру отримуватимуть подарунки: кравчиня — швейну машинку, швець — взуттєве обладнання, аби відкрити за місцем проживання свій маленький бізнес. Щоправда, працевлаштування інвалідів впирається в ще один нормативний казус: надибавши підробіток у 400-500 грн, вони можуть автоматично позбутися належної їм дотації. Відтак є небезпека опинитися, як кажуть, у мінусах. Бо шанс знайти роботу з гідною оплатою в інваліда не такий уже й високий за умов, коли й здорові люди при повному робочому дні та з вищою освітою часто змушені злидарювати на зарплату, ледь більшу від 1000 грн. Збереження дотації при невеличкому заробітку інваліда, напевне, мало б мотивувати його до справи, корисної і суспільству, і йому особисто. Інакше підробіток є сенс шукати лише в «тіні».
Вузькі місця безбар’єрного простору
Виконавчий директор БФ «Прометей» Анжела Грицко нарікає, що питаннями архітектурної доступності переймаються майже виключно державні та комунальні установи. Комерсанти діють лише на свій розсуд, а звідси — і результат: «В Одесі практично немає місць, куди інвалід може піти відпочити, приміром, немає ресторанів, де людина на візку могла б під’їхати до столика». Певні зрушення означилися хіба в питаннях з аптеками. «Аптекам не дають ліцензії, доки не створять доступність, — каже Анжела Грицько. — Якби такий закон існував для банків та інших комерційних структур, гадаю, це було б добрим стимулом».
Олег Прохоров, зі свого боку, не схильний зводити питання до жадібності комерсантів. Він радо розповідає про те, як Овідіопольське автопідприємство, що має мікроавтобуси для перевезення візочників, допомогло транспортом під час організації відпочинку для інвалідів на Сухому Лимані. Каже, що й поточні заявки з перевезення інвалідів підприємство виконує. Але це радше приємний виняток із прикрої тенденції. «По тих нормативних актах, які нині існують, не бачимо, що в нас скоро буде багато такого транспорту, котрий дасть змогу з’єднати обласний центр із районами». Єдиний бонус, який отримують перевізники за зовсім не дешеве переобладнання транспорту для перевезення інвалідів, — деякі переваги при тендері на маршрут. Олегу Прохорову такий стимул видається замалим.
Втім, він готовий засвідчити, що в Одеському регіоні не лише існують, а й виконуються і міська програма «Рівність», і обласна — «Безбар’єрна Одещина». Тож проблеми людей з особливими потребами, нехай не надвисокими темпами, та все ж розв’язують. І є сподівання, що на щойно презентованій електронній карті архітектурної доступності частка місцин із характеристикою «недоступні», котра нині сягає 60%, потроху зменшуватиметься.