Якщо запитати у житомирців, яким музейним закладом вони найбільше пишаються, зазвичай пролунає однакова відповідь. Нічого дивного в цьому немає, бо чимало туристів навіть із далеких від України країн їдуть до Житомира із єдиною метою: побувати у будиночку, де народився Сергій Корольов, головний конструктор ракет, які вперше вивели на навколоземну орбіту штучний супутник і пілотований космічний корабель з Юрієм Гагаріним.
Таємничий земляк
Нині важко уявити, що про видатного земляка українці дізналися після його передчасної смерті з офіційного некролога, який вперше розсекретив особу геніального вченого — першопрохідця космосу. Відразу виникло цілком зрозуміле бажання дізнатися більше про уродженця Житомира Сергія Корольова.
Тож журналіст обласної газети «Радянська Житомирщина» Лев Ботвинський на власний страх і ризик поїхав до Москви на пошуки рідних видатного земляка. Підсумок був цілком прогнозованим: пильні спецслужби затримали підозрілого розпитувача і після з’ясування особи відправили додому, пославши вслід грізний лист із вимогою покарати за «злочинну ініціативність».
Однак саме ця невдала спроба спонукала вже офіційно розпочати пошук інформації про видатного земляка. Завдяки візиту до Житомира матері Сергія Корольова вдалось остаточно ідентифікувати вже знайдену краєзнавцями на перший погляд непримітну одноповерхову хатину, де колись мешкала родина майбутнього головного конструктора.
1 серпня 1970 року відкрили меморіальний будинок-музей, який отримав статус відокремленого відділу Житомирського обласного краєзнавчого.
Невдовзі стало очевидним, що величезний інтерес відвідувачів з усього світу диктує необхідність розширити експозицію за межі біографії людини, чий геній започаткував нову еру в історії людства. Однак пропозиція створити повноцінний музей космонавтики в Україні, а тим більше у провінційному місті, не набула підтримки з Москви.
Допоміг щасливий випадок: тодішній керівник виставкового комітету АН СРСР Андрій Капіца, розчулений візитом до меморіального музею-будинку Корольова, розпорядився відправити до Житомира на постійне зберігання експонати пересувної виставки «Радянська космонавтика на службі миру і прогресу». Вона виявилася не затребуваною за кордоном через афганську авантюру радянських властей і чергове загострення холодної війни.
Для зберігання об’ємистого дару, де разом із космічними раритетами були точні копії знаменитого «Лунохода» і міжпланетної станції «Венера», вдалося вибити дозвіл на будівництво сховища-складу. Насправді 1 червня 1991 року в Житомирі урочисто прийняв перших відвідувачів Музей космонавтики, який фактично став ровесником української незалежності.
Раритетні експонати
Крім головної цікавинки музею — дбайливо збереженого будинку, де народився Сергій Корольов, у відокремленій експозиції «Космос» представлено не менш унікальні експонати. Насамперед це справжній спусковий апарат космічного корабля «Союз-27», який 11 січня 1978 року доставив на орбітальну станцію «Салют-6» космонавтів В. Джанібекова і О. Макарова, а 16 березня повернув на рідну Землю Г. Гречка і Ю. Романенка. Навіть судячи із цих суто українських прізвищ, неважко оцінити внесок України в освоєння космосу.
Та сформована ще переважно за радянських часів колекція унікальних експонатів далеко не повною мірою відображає наш внесок у тріумф радянської космонавтики, хоч безцінна за історичною значущістю. Це гігантські сигари ракет Р-5В і Р-12, встановлені на відкритому майданчику, аварійно-рятувальний скафандр космонавта Ю. Артюхіна, кінокамера, якою у жовтні 1969 року з борту корабля «Союз-7» проводили зйомки Землі, безцінні крупинки місячного ґрунту та розроблене в інституті ім. Є.О. Патона унікальне обладнання, що поклало початок застосуванню цих технологій на навколоземній орбіті.
Головна особливість «Космосу» — відмінність від традиційних музейних установ, що насамперед асоціюються з нудними стелажами і вітринами, за склом яких лежать малозрозумілі без розповіді екскурсовода експонати. У житомирського Музею космонавтики справді космічний розмах, починаючи з імітованого під шлюз орбітальної станції входу і завершуючи представленими в експозиції велетенськими супутниками, посадковими модулями та ракетними двигунами, що вражають уяву, і навіть роботом, порозмовляти з яким прагне кожен з відвідувачів.
Торік у музеї та на його виїзних виставках і експозиціях побували 173 тисячі осіб, чимало з яких іноземці. За показником відвідуваності житомирський Музей космонавтики дасть фору не лише більшості аналогічних столичних закладів, а й може на рівних суперничати із провідними музеями світу. Тим важче повірити, що до початку цього року ця обласна комунальна установа (такий його офіційний статус) належала до третьої групи нарівні з маловідомими провінційними музеями.
Перепоною була замала кількість одиниць зберігання. Однак нині стараннями наукових працівників музею, які описали і внесли до переліку основного і допоміжного фондів тисячі нових експонатів, у ньому тепер майже 18 тисяч одиниць зберігання. Із них 12 468 належать до державної частини музейного фонду України, тобто це надбання виняткової історичної й культурної цінності.
Тож із цього року заклад номінально перейшов із третьої до другої групи музеїв, хоч за нормативними показниками може входити до першої — найвищої у країні. Як засвідчують численні відгуки відвідувачів і навіть офіційне звернення Житомирської обласної ради, він заслуговує на звання національного, бо давно це повпред заслуг українців і України в історії освоєння людством космосу.
Українські корені
Відвідувачі, які вперше потрапляють у Музей космонавтики, обов’язково запитують, що за незрозуміла конструкція з металу та залізобетону височіє у дворі. Це заморожене ще 2011 року будівництво триповерхової будівлі, де планували розмістити фондосховище, спеціалізований читальний зал, планетарій та експозиційну залу «Україна і космонавтика».
Потреба в ній величезна, бо виставкових площ уже давно катастрофічно не вистачає. На всіх рівнях невтомно повторюють, що Україна — космічна держава, але повною мірою розповісти і довести це у музеї ніде. Знаному на весь світ конструкторському бюро «Південне» присвячено досить скромну експозицію в одному з куточків збудованого ще за радянських часів складу-сховища. За словам працівників музею, навіть у ринкових умовах підприємства космічної галузі України безкоштовно передали б батьківщині Сергія Корольова цінні експонати, але тільки якщо їх експонуватимуть, а не зберігатимуть у запасниках.
Відвідувачам розповідають, що першими на спорудженні Байконура висадилися військові будівельники, які до того проходили службу в Білокоровичах Олевського району Житомирщини, а першими керівниками будівництв і начальниками радянських космодромів були українці. Зрозуміло, що першим космонавтом за часів СРСР міг стати лише росіянин, що зупинило вибір на Юрієві Гагаріні, однак маємо пам’ятати, що першим загиблим ще на Землі майбутнім космонавтом був Валентин Бондаренко.
Не тільки Сергій Корольов, а й Костянтин Ціолковський вели рід з України. Дідусь і бабуся розробника космічної траси висадження американців на Місяць Юрія Кондратюка-Шаргея жили у Бердичеві, а Павло Попович, перший українець-космонавт, родом з недалекого від Житомира містечка Узин Білоцерківського району Київщини. До речі, не лише у радянську, а й американську космічні програми зробили вагомий внесок наші земляки, про що гріх не розповісти всім, хто приїздить до житомирського Музею космонавтики.
Наукові працівники закладу, серед яких троє кандидатів наук, мріють про час, коли підтвердженням слів, які в одне вухо влітають, а в друге вилітають, стануть експозиції та доступні для відвідувачів одиниці зберігання, що нині перебувають у запасниках. Нині про те, хто і як нібито відкрив космічну еру людства, безперешкодно розпатякує на весь світ путінський агітпроп з його «космос наш».
Чому економимо на музеях?
Квиток до Житомирського музею космонавтики коштує 20 гривень, для школярів і студентів — 10 гривень. Зрозуміло, що з такою його вартістю навіть десятки тисяч відвідувачів на рік забезпечують лише незначну частину коштів, потрібних на фінансування закладу. Однак у цьому разі доступність музею важливіша для національно-патріотичного виховання громадян і популяризації України серед іноземних відвідувачів, ніж скороминуча вигода.
Не менш актуальне питання, куди йдуть передбачені на музей кошти. Навіть побіжний аналіз засвідчує, що їх майже повністю витрачають на так звані захищені статті витрат — оплату комунальних послуг і енергоносіїв, вкрай необхідну охорону унікального зібрання космічних раритетів, зарплату працівників. Вона, до речі, у більшості 35 штатних одиниць фактично на рівні мінімальної. Єдина відмінність у тому, що прибиральницям доплачують до встановленого законом рівня, а наукові працівники самі заробляють.
Не дивно, що у музеї працюють фанати своєї справи, бо навіть уже згадуваний перехід закладу із третьої до другої групи відбувся поки що лише номінально без реального підвищення рівня зарплат. Це попри те, що в обов’язки наукових працівників зі знанням іноземних мов, крім суто дослідницької роботи, входять ще функції екскурсоводів.