Продовження антології, яке вийшло у видавництві «Либідь» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», називається «Гумористика «Мітли» і «Комара/Їжака». Упорядкування, написання передмов до всієї когорти книжок і до кожного тому здійснив видатний літературознавець, майстер слова академік НАН України, Герой України Іван Дзюба.

Дві особливості гумористичного потоку

Про початок виходу антології сатири і гумору української діаспори «Право на сміх» — глобального проєкту, який відкриває не відомий досі великий пласт української культури, що розвивалася за кордоном, ми розповідали в «Урядовому кур’єрі» від 4 червня 2020 року. Тоді йшлося про унікальний сатирико-гумористичний журнал «Лис Микита», який видавав (спочатку в Європі, а потім у США) понад 40 років (1948—1990) колишній львів’янин, карикатурист, в еміграції — засновник, автор і редактор цього популярного часопису Едвард Козак.

Серед публікацій першого лисячого номера читаємо лист наче від переселенця, що опинився в одній із «полудневоамериканських республік»: «Не дають нам вороги лукаві збудувати державу на власній землі, то ми тепер скрізь, по всьому світі будемо закладати Україну».

В одній із «полудневоамериканських республік», а саме Аргентині, й народився ілюстрований журнал сатири і гумору «Мітла». Він, як і інші видання за межами батьківщини, активно, гостро і дотепно розбудовував Україну в душах і конкретному житті, побуті, умовах переселенців. Те саме робив і двотижневик сатири, карикатури і гумору «Комар/Їжак», який у перші повоєнні роки виходив у Німеччині, а потім Канаді та США.

Упорядник помітив дві характерні особливості «українсько-діаспорного гумористичного потоку». Перша: «навряд чи можна згадати хоч одну діаспору, крім української, яка б повноцінно володіла майже всіма відомими у світовій літературі жанрами гумористики» (літературознавець, історик літератури Ігор Качуровський, на якого посилається Іван Дзюба, налічує 12 таких жанрів).

А друга особливість та, що «він охопив усі континенти планети, за винятком хіба Африки, хоч і це питання осмислення для наступних дослідників. Європа, Північна Америка, Південна Америка, Австралія… Скрізь виходили українські гумористичні журнали або інші гумористичні видання, позначені як українським менталітетом, так і далеко не українською реальністю країни, де українці шукали собі притулку».

Мете «Мітла»

Журнал «Мітла» виходив у Буенос-Айресі з 1948 по 1976 рік у видавництві Юліяна Середяка, а поширювали його серед діаспорної спільноти в Європі, США, Австралії. Майже три десятки років його існування вмістили в себе багато подій у країнах, де жила діаспора, і в Радянському Союзі, за життям у якому пильно стежили відлучені від рідної землі.

Ось поетично-сатиричний екскурс поствоєнними роками Івана Евентуального, якого знають ті, хто читав перший том антології про «Лиса Микиту». Уривок з вірша «Нарадоманія», в якому йдеться про те, як ділили світ переможці:

Починали в Тегерані
         Присягались на Корані
         Роздушити гітлеризм
         Як брудний занадто «ізм».
         Згодом радились у Ялті
         (В свідки взявши хрест на Мальті)…
         …Над всесвітніми ділами 
         Довго думали в Потсдамі,
         А у висліді пожер
         Шість держав СРСР.

Про долю тих, хто повернувся в Радянський Союз, — замальовка «Лист з СССР»: «Григорій Капуста більш двадцяти років проживав у Аргентині, — пише безіменний автор. — За цей час доробився невеличкого майна. Мав хатину, свою справу. Але не тішило його таке життя, бо захопився прогресом в СРСР, про який начитався в тутешніх комуністичних газетах. Захотів жити вільним життям совєтського громадянина. Непросто це йому було, але одержав радянську візу. Спродав усе своє майно. У місцевому клубі ім. Маяковського справили йому урочисте прощання, передали вітання «батькові всіх трудящих» і попросили написати, як добереться, про все, як там є…

Нарешті через вісім місяців громада отримала листа. Григорій писав, що радянська влада зустріла його як рідного сина, тут прекрасне життя, їжі, одягу, взуття — повні крамниці, і будинки, і авто, і телевізори, тож не вірте брехунам-фашистам, а клопочіться про дозвіл і їдьте сюди, в Україну! А тільки не забудьте купити собі і своїм дітям валізи. І називає адресу, де це найкраще зробити.

Послухали новоспеченого радянського громадянина, пішли до вказаного магазину, а там похоронне бюро, де продають труни. Таке ось порівняння знайшов автор листа, аби підтвердити свої слова про те, як добре жити в СРСР».

Звичайно, тематична палітра «Мітли» більш різноманітна, ніж те, про що йдеться в наших прикладах. І писали в журналі не тільки про далекий СРСР, а й про сварки та диспути між політично різними групами (українці скрізь однакові!), і про гумор і сатиру в УПА, повстанські «частушки», створення 1944 року діаспорного журналу «Український перець», на противагу якому «відновляють у Києві гумористичний журнал «Червоний перець», пізніше просто «Перець». А для цього «спроваджують із заслання відомого українського гумориста Остапа Вишню й наказують йому писати гумористичні фейлетони проти українського визвольного руху».

Бачимо серед авторів і дійових осіб Богдана Лепкого, Василя Барку, Ганну Черінь, інших письменників, котрі опинилися в діаспорі. Звертаючись напередодні 1975 року до читачів, видавництво Юліяна Середяка, що видавало ще й календар-альманах з однойменною назвою, писало: «Гумор і сатиру як вияв творчої наснаги вільної людини не можна замкнути в параграфах цензури». У вільному світі, скрізь, де живуть українці, процвітає вільний гумор і сатира, що дозволяє посміятись із власних і чужих хиб, що дозволяє посміятись не раз крізь сльози».

Як поєднати Комара з Їжаком?

Для видавців двотижневика сатири, карикатури і гумору, який з 1946 по 1949 рік виходив у Німеччині у видавництві «Видавнича спілка «Скоморох», те не було проблемою. Його гасло: «Кусає і коле двічі у місяць».

З 1949 року журнал виходив у Канаді та США у видавництві І. Тиктора під редагуванням М. Левицького. Як зазначає академік Іван Дзюба, журнал намагався продовжити традиції львівського «Комара» (1933—1939). На його сторінках друкували сатиричні твори на злободенні теми — вірші, пародії, епіграми.

«Однак наша ціль — не є тільки «гумор для гумору, але хочемо легкою усмішкою взяти на вістря шпильок «Їжака» деякі явища нашого… життя», — написано від імені редакції видання перед виходом журналу 1946 року.

А в жартівливому свідоцтві про народження Їжака йдеться, що характер у нього справедливий, непідкупний, жартівливий, добрячий, але дуже шпилькуватий. Особливі ознаки: пронирливий, пронизливий і невтомний.

1947 року вже був спільний продукт: «Запроторений Комар/Їжак». З’явилося більше політичної сатири. Наприклад, сатиричне дослідження «Холуй (Матеріял до історії і психології холуїзму)», сатиричне передбачення «Ленін перед народним судом» (слідчий запитує його: «Чи ти не писав, що Москва є тюрмою народів?»). Друкували багато гострих карикатур: проти тоталітаризму, тогочасних компартійних лідерів, життя українців — і в Радянському Союзі, і на чужині.

«У рідних землях порівнювали моє жало до операційного лянцета хірурга, — писали в журналі. — І зовсім правильно, бо причинитися в міру моїх скромних сил до оздоровлення нашого національного організму — це ж було, є і буде моє єдине завдання».

І «Мітла», і «Комар/Їжак» сприяли оздоровленню національного організму з усіх своїх сил і талантів.

Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
для «Урядового кур’єра»