У Росії на фінішну пряму вийшов процес ліквідації «Пермі-36» — єдиного в імперії музейного комплексу, який донедавна розповідав про умови утримування політв’язнів і про те, за що вони боролися.

«Усі спроби переговорів з адміністрацією Пермського краю про збереження «Пермі-36» як унікальної історичної пам’ятки виявилися безрезультатними», — повідомили творці музею. І це попри те, що створену у ньому експозицію ще недавно російська влада розглядала як потенційний об’єкт для включення у всесвітній список культурної спадщини ЮНЕСКО.

«У засобах масової інформації пройшла вістка, що в Пермській області згорів музей на місці лагера, де загинув Василь Стус — єдиний музей-лагер з усього Архіпелагу-Гулагу. «Я так і думав, що його спалять, — було перше, що вихопилося в мене. — Адже вони вбивають свідків», — написав 10 років тому в ессеї «Згорів наш рідний концтабір» політичний «відсидент» світлої пам’яті волинянин Євген Сверстюк. — Але боюсь, багатьом не зрозуміло, про що йдеться. Отже, почнемо з того, що з розпадом СССР раптом зникли больові точки системи — політичні концлагери. Коли ми там сиділи, то здавалося, нема нічого надійнішого і тривалішого, ніж концлагер. Хто б міг подумати, що їх знесуть і заметуть сліди так само, як гестапівці це робили в кінці війни. Як злодії це роблять, замітаючи слід. А потім обтрушуються, умивають вид і вдають із себе людей таких, як усі».

Засновники унікального російського закладу в селищі Кучино вирішили самоліквідуватися, оскільки більше не можуть виконувати свою статутну мету — говорити людям правду про радянський тоталітаризм. Закриття закладу, який став нині не потрібним російській владі, бо змушує її громадян замислитися над нинішніми реаліями, зроблено поступово і фахово. Через відмову від фінансування; накидання державного менеджменту замість громадської некомерційної організації, що створила цей музей; регулювання того, що можна, а чого — ні.

І ось залишками табору, в якому за свою любов до правди сиділи всесвітньо відомі дисиденти Володимир Буковський, Сергій Ковальов, Юрій Орлов, Семен Глузман, Леонід Бородін, Валерій Марченко, Василь Стус (загинули в ув’язненні), Натан Щаранський, Гліб Якунін, Левко Лук’яненко, Баліс ¢аяускас, Микола Браун та інші, екскурсії вже водять не екскурсоводи. А ті, хто… охороняв «особливо небезпечних антирадянських елементів».

Показово, що торік у жовтні в Пермі відбувся мітинг проти музею. Секретар крайкому КПРФ з ідеології Геннадій Сторожев вимагав зі сцени: «Нині, коли на Донбасі триває кривава бійня, а вулицями міст України відкрито і нахабно марширують зі смолоскипами неофашисти, утримувати і плекати організацію, що виправдує і героїзує бандерівців, неприпустимо!»

А перед тим «Перм-36» зі схвалення влади відвідали співробітники телеканалу НТВ. Тоді територією музею знімальну групу супроводжували не екскурсоводи, а колишні табірні охоронці. Які, видно, знову відчули свою затребуваність. Пропагандони Путіна в підсумку випустили сюжет з назвою «П’ята колона». Про що в ньому йдеться, сподіваюся, розповідати потреби немає.

«Скажіть нам, за що вас судили?» — запитала російська вчителька, яка 10 років тому привезла в той ще діючий табір групу школярів. Запитала у «живого експоната», що теж туди приїхав, Євгена Сверстюка. «За літературу, за думки критичні й незалежні», — відповів той. — «А там у вас, в Україні, не було лагерів?» — «Ні, політичні лагери були тільки в Росії». — «Боже, як мені соромно за мою батьківщину», — знітилася вчителька.

«Отоді мені й подумалося: якщо режим у Кремлі поділятиме думку тієї російської вчительки, то музей буде функціонувати!» — зробив тоді нотатку видатний волинянин. Надії Євгена Сверстюка на те, що російська влада з манівців ординської історії таки вийде на тракт загальнолюдського цивілізаційного процесу, як доводять нинішні події, виявилися марними.

І доки її очолюватиме маленький сіренький чоловічок з амбіціями Наполеона, годі й розраховувати, що радянське тоталітарне минуле буде об’єктивно оцінено. Найперше з позицій світового цивілізаційного процесу, домінування прав людини над потребами чиновників. Проповідування вищості російського народу над іншими, творення образу ворога, і врешті-решт періодичні війни — це і є основа нинішньої російської імперської політики.

Уважно слухають маячню кремлівських кисельових про неіснуючий фашизм в Україні доблесні нащадки Чингізхана. І тішаться не тим, що, крім автомата Калашникова, можуть щось найкраще у світі зробити, а що світ цей прекрасний в «ядєрний пєпєл прєвратіть».

І надії у них на економічне зростання, якого так потребує Росія, немає. Бо економічному успіхові нинішньої Німеччини передував, нагадаю, процес засудження найкращого учня сталінських комуністів — нацизму. І німецька влада раз і назавжди запевнила світ: німецький народ не будуватиме собі щастя за рахунок іншого! Тому дедалі більше нині возвеличує Сталіна і нищить «Перм-36» путінська російська влада. А раптом їй, щоб утриматися в ситних кріслах, завтра нові концтабори доведеться будувати?