«УК» продовжує публікувати матеріали, присвячені знаменній даті — 200-річчю від дня народження Великого Кобзаря
Моринці й Шевченкове, Будище й Вільшана. Тут кожен камінець пам’ятає поета, тут минули його дитячі роки. У Моринцях він уперше подав голос, у Керелівці (так тоді називалося село Шевченкове) зростав, формувався як особистість, у Будищах — у маєтку Енгельгардта — козачкував, а з Вільшани зробив перший крок до визнання, світової слави. Нині всі згадані села його дитинства об’єднані в Національний заповідник «Батьківщина Шевченка».
Чи не в кожному вірші Шевченко з болем і сумом згадує рідні місця, в які він мріяв повернутися, але лише тричі за все життя й зміг відвідати.
Шевченківські місця нині впорядковують, будівлі реконструюють. Зокрема, третій місяць триває реставрація Центру культури та дозвілля у Вільшані Городищенського району. Уже прокладено зовнішній водогін, замінено дерев’яні конструкції даху, тривають покрівельні роботи, утеплюється фасад. Востаннє капітальний ремонт тут робили майже три десятиліття тому.
Незважаючи на те що будівля закладу вже тривалий час навіть не опалюється, центр функціонує. Як розповіла його директор Тамара Круць, тут нині діє 22 художніх колективи, у яких зайняті 325 учасників від шести до 75 років. Ось і нині репетиції тривають, хоч для цього потрібно підшукувати приміщення. З нетерпінням чекають закінчення ремонтних робіт — тоді колективи зможуть працювати в комфортних умовах, сюди зможе прийти ще більша кількість дітей, та й число концертів від цього тільки збільшиться.
А на площі перед селищним центром культури і дозвілля незабаром буде встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку в молодому віці. Висота бронзової скульптури сягатиме 3,5 метра, а встановлять її на постаменті з граніту. Над проектом пам’ятника працювала група черкаських архітекторів на чолі з народним художником України Володимиром Чепеликом.
— Уже виготовлена фігура в натуральну величину й доопрацьовується портрет молодого Шевченка, — розповів начальник управління містобудування та архітектури Василь Дмитренко. — Нині фахівці відточують усі елементи для виготовлення пам’ятника у бронзі.
У Шевченковому в рамках підготовки до 200-річчя Кобзаря планується оновлення експозиції музейних об’єктів та облаштування прилеглої території. Отже, буде привільно після реконструкції музею й експонатам, і відвідувачам. А людей тут буває багато. Працівники музею розповіли, як недавно їх шокувала гостя з Японії, яка з порога почала читати українською вірші Тараса. Залишив запис у книзі відвідувачів житель столиці Великої Британії.
Недавно подорожували Шевченковим краєм 30 жителів Севастополя, переважно молодих. Побачити визначні місця Черкащини випала нагода студентам і школярам, які перемогли в національних та міських конкурсах, присвячених творчості Тараса Шевченка, тамтешнім викладачам та громадським активістам. Гостей приймав Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького, філія якого вже 10 років працює в Севастополі. Екскурсанти були просто в захваті від мандрівки, у ході якої зокрема дізналися багато нового про нашого національного генія. Враженнями від побаченого учасники делегації поділилися з журналістами. Усміхнені, захоплені, в національному вбранні, вони дякували керівництву вишу за просвітницьку екскурсію краєм.
— Ми здійснили давню мрію — привезли на Черкащину нашу молодь, на власні очі побачили шевченківські місця, вдихнули атмосферу цієї святої землі, — сказав керівник групи Анатолій Сівак. — Головне, що студенти й викладачі наснажилися духом Шевченка, духом патріотизму. Тепер вони сповнені бажання донести свої враження й думки, свій патріотичний порив до багатьох інших жителів Севастополя.
— Я на Черкащині вперше, — розповіла десятикласниця Олександра Баклицька. — Враження просто неймовірні! Чернеча гора, села, де зростав поет, вразили своєю сильною енергетикою. Це справді свята земля…
Дедалі більше туристських шляхів пролягає на землі Тараса. Річ не тільки в 200-річному ювілеї, який відзначатимемо наступного року. Люди дедалі глибше усвідомлюють потребу побувати в місцях, де народився і жив Кобзар, з нинішніми нащадками «славних прадідів великих».
Якось у Каневі розговорилися з одним з американських туристів. Уже немолодий чоловік розповів, що все життя мріяв побувати в Каневі, на могилі Тараса. І ось, вийшовши на пенсію, таки поїхав до України. «Тепер і помирати не страшно, — сказав він. — Ваш край — живильне джерело духовності для всього людства. Цінуйте його».