На Полтавщині ліс здавна використовували в агротехнологіях для оздоровлення довкілля й підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Із літератури дізнаємося, що активно лісовідновленням та створенням полезахисних лісонасаджень і лісосмуг в області переймалися на початку XIX століття. Зокрема 1809 року лісосмуги навколо свого хутора власним коштом посадив миргородський поміщик, обдарований агроном і історик Василь Ломиковський, який першим у Російській імперії впровадив «деревопільне» господарство. Він стверджував, що воно найвигідніше й близьке до природи як система землеробства і в поєднанні з високою агротехнікою забезпечує, особливо в посушливі роки, вищі врожаї, ніж посіви на відкритих полях. Саме завдяки його дослідам Полтавщину називають колискою полезахисного лісорозведення.

Ой, чому ти, дубе, та й похилився?

У праці «Розведення лісу у сільці Трудолюб» В. Ломиковський писав: «При загальних і надзвичайних неврожаях, що були у 1834, 1835 роках, я мав щастя одержувати такий багатий урожай, який буває у найкращі роки».

У грудні 1911 року Полтавське товариство сільського господарства скликало перший з’їзд лісокористувачів і лісоводів губернії, на якому заслухали доповіді. Їхня тематика стосувалася степового лісорозведення, лісових випасів і сінокосів та їхнього поліпшення, лісової дослідної справи, боротьби зі шкідливими комахами і рослинними паразитами деревних порід. Говорили про заснування в Полтаві лісового товариства або лісового відділення при губернському товаристві сільського господарства для розроблення наукових питань лісового господарства та здійснення відповідних практичних заходів, а також про заснування в Полтаві губернського ботанічного саду.

Директор Полтавської дослідної станції С. Третьяков повідомив учасників з’їзду про досліди окультурювання заворсклянських пісків і зробив висновок, що сільгоспкультури там вирощувати недоцільно, важливіше висадити ліс та всіляко зберігати маленькі лісочки на пісках.

На 1 листопада 1940 року загальна площа лісів на Полтавщині, за даними обліку лісового фонду, становила 173,4 тисячі гектарів. 1 листопада 1945-го їх залишилося 167,8 тисячі гектарів. Тобто в роки війни 5,6 тисячі гектарів зрубали. Проте вже у жовтні 1948 року вийшла спеціальна постанова ЦК ВКП(б) ради міністрів СРСР про план перетворення природи і полезахисне лісорозведення. Так почався період поліпшення стану лісів та створення захисних лісонасаджень.

Пам’ятаю, як у ті роки жителі мого рідного села Мошни на Черкащині гніздовим способом висаджували жолуді в майбутніх лісосмугах, а на пісках спеціальним пристосуванням — саджанці сосни (нині це вже зрілі хвойні ліси). На Полтавщині в наш час площа вкритих лісом земель становить 257 тисяч гектарів, тобто залісненість області — 8,9%, це майже вдвічі менше, ніж у деяких інших областях. У лісосмугах майже повністю знищено всі дуби. Це велика втрата, тому що лісонасадження на пісках, у ярах і крутосхилах полезахисні лісосмуги на полях поглинають поверхневий стік води, захищають ґрунт від водної й вітрової ерозії, зменшують швидкість вітру біля поверхні землі, випаровування вологи, сприяючи підвищенню на 15—20% урожайності сільськогосподарських культур.

Силами прокуратури проти пустелі

Наприкінці лютого цього року на четвертій сесії Полтавської обласної ради перед депутатами прозвітував прокурор Полтавської обласної прокуратури Антон Столітній. Він там окремо розповів про незаконне вирубування лісів. За його словами, за рік до суду було спрямовано 22 обвинувальних акти, що стосувалися чорних лісорубів. Ці браконьєри своїми діями завдали державі збитків майже на 2 мільйони гривень, але відшкодували тільки трохи більш як 400 тисяч гривень.

Думається, що якщо крадії лісу й далі так відшкодовуватимуть завдані зеленим легеням Полтавщини рани, то там, де ще росте ліс, скоро будуть суцільні лисини. Певну надію вселяє заява Антона Столітнього: «Я не дам перетворити Полтавщину на пустелю!»

Один з найвідоміших обласних керівників Полтавщини Федір Моргун у книжці «Вибір України — порятунок природи і села» писав: «Особливо гостро відчуваю, що настав час повернути природі її могутні легені, виробників цілющого кисню, очищувачів повітря і води ліси. І саме на розв’язання цієї екологічної та господарської проблеми потрібно спрямувати зусилля селян і безробітних городян України. Незабаром, не далі як у найближчому десятиріччі, в Україні треба посадити нових лісів не менш як 10—12 мільйонів гектарів. Де саме? У Карпатах, у долинах і на крутих схилах усіх річок, навколо всіх сіл і хуторів, на пустирях усіх міст».

Федір Моргун попросив тодішнього директора Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Академії педагогічних наук України Івана Зязюна надати йому інформацію про кількість студентів і викладачів у вишах України, профтехучилищах, учителів і учнів 7—11 класів. Отримавши її, попросив міністра лісового господарства України Валерія Самоплавського порахувати, за який час така кількість освітян може посадити стільки лісу. Відповідь була такою: 4—5 років. Але грандіозного лісонасадження так і не почали. Натомість ліси стали масово вирубувати. І дорубалися…

«Супутникові знімки Карпат просто жахають. Причина — і промислова (здебільшого браконьєрська) заготівля деревини, і хоч як прикро, туристська популярність регіону, — розповідає завідувачка відділу прикладної метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту Віра Балабух. — Наприклад, престижний Буковель. Схили, якими прокладено лижні траси, майже голі».

Чи не це стало причиною стихійних лих у західних областях країни, затоплених сіл, зруйнованих мостів, знищених посівів і, на жаль, загибелі людей. Вони власними руками ліквідували природні перепони для руху води і захисту від підвищення температури повітря й часто самі вказують повеням напрямок до власних осель. Якщо пройтися багатьма карпатськими схилами, можна побачити, що там, де вивозили деревину, утворилися глибокі колії, якими й течуть донизу бурхливі потоки.

Є бажання, та нема фінансування

В Україні недостатньо борються з вирубуванням лісів, тому їх стає дедалі менше. Багато парків, лісових насаджень і навіть заповідних територій було віддано під будівництво котеджів та багатоповерхівок. Знімаючи мораторій на продаж землі, парламент не потурбувався, що буде із заповідними територіями і лісами. Яскравий приклад — у квітні було розорано майже 12 гектарів степових цілинних схилів національного парку «Меотида» під Маріуполем. У Полтаві міська влада теж планувала віддати під котеджну забудову територію найстарішої в Україні й відомої у світі Полтавської обласної державної сільськогосподарської дослідної станції. І тільки під тиском громадськості чиновникам не вдалося здійснити задум. Але немає гарантії, що вони не повернуться до цього питання.

Свого часу на Полтавщині вирубали багато лісів під штучні водойми. Це призвело до різкого обміління природних водойм і навіть висихання. За останні 130 років на території області зникло понад 150 малих і середніх річок.

Нині в області різною мірою деградовано більш як половину сільськогосподарських угідь, майже 10% — сильно. Від негативної дії водної ерозії потерпають 370 тисяч гектарів, вітрової — 380 тисяч гектарів. Основні причини такого стану ґрунтів — висока розораність території й скорочення захисного лісорозведення. Щоб оздоровити наші ґрунти, повернути їм здатність родити, в області треба додатково посадити хоч 50 тисяч гектарів лісу. А в країні — 2 мільйони гектарів. Тільки хто цим займатиметься, якщо лісівники з 2014 року не мають достатнього державного фінансування?

Згідно з цільовою програмою комплексного розвитку лісового господарства «Ліси Полтавщини на період 2016—2025 роки», в області запланували заліснити 3,4 тисячі гектарів, із них 2,52 тисячі гектарів малопродуктивних та деградованих земель запасу, що дасть змогу підвищити лісистість територій області на 0,2 до 9,1%. За словами головного інженера Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Юрія Рогожинського, чи не єдиною в Україні програмою, яка справді ефективно діяла, була «Ліси Полтавщини до 2015 року». Виникає питання: то коли в області лісистість вдасться збільшити хоч до 10—11%? Та ще в умовах, коли управління лісогосподарською галуззю Полтавщини зазнає реорганізацій, а це негативно впливає на його роботу.

Ми не успадкували природу від предків, а позичили її в тимчасове користування у нащадків. У зібранні законів князя Ярослава Мудрого читаємо: «Аще кто сжег или посек зазря деревья, сугубо за оскудение земель, да осужден будет». Ці слова й нині актуальні.

Микола ОПАРА,
професор Полтавського державного аграрного університету,
заслужений працівник сільського господарства України,
для «Урядового кур’єра»