Днями світ отримав п’ятирічний план розвитку медицини. Документ схвалено на засіданні Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я — найвищого органу ВООЗ, що відбулося наприкінці травня в Женеві. Програма передбачає три найважливіші мети до 2023 року. Додатково мільярд людей матимуть змогу користуватися послугами загальної медицини. Мільярд землян будуть більше захищені завдяки екстреній медицині. Мільярд жителів відчують поліпшення стану здоров’я. За розрахунками, це дасть змогу зберегти щонайменше 29 мільйонів життів.

Під час форуму Все­світня організація охорони здоров’я оприлюднила річну статистичну доповідь. Цифри засмучують. Від хвороб серця, хронічних респіраторних захворювань, діабету та раку в 2016 році пішли з життя 13 мільйонів людей віком до 70 років. Щодня у світі не вдавалося врятувати 15 тисяч дітей до 5 років.

Майже половина населення земної кулі не має доступу до загальних медичних послуг. З іншого боку, ціни в системі охорони здоров’я для багатьох людей високі. Згідно з дослідженням, проведеним сім років тому, 12 відсотків населення у світі витрачають на лікарні не менш ніж 10 відсотків свого бюджету. А майже 200 мільйонів людей мають віддавати лікарям понад чверть доходів.

На думку експертів ВООЗ, важливий чинник сучасної системи охорони здоров’я — кваліфікований персонал та доступ до якісних ліків. Із щепленнями ситуація поліпшується, однак далека від бажаної. У 2016 році кожна десята дитина не мала щеплення від дифтерії, правця та кашлюку. Рівень вакцинації від кору зріс із 39 до 64%, проте він не достатній для запобігання спалахам цього захворювання. Рівень щеплень ротавірусною та пневмококовою кон’югованою вакциною (PCV) не перевищує 50%.

Україна на медичній мапі

Серед 53 країн і територій Європи за рівнем смертності Україна посідає 43-тє місце. Ми поступаємося таким країнам з інших регіонів, як Сирія, Уганда, Непал, Камбоджа, Гренада. Це прямий наслідок низького доступу до загальної системи медичної допомоги, в яку входить наявність якісних ліків і вакцин. За цим напрямом Україна на 47-й позиції в Європі з показником 63%. Лідери регіону мають понад 80%. Багато держав колишнього СРСР, що імпортують українські ліки, випередили нас.

Зі щепленнями біда. 51-ше місце із 53 у Європі. У світі знайшлося лише чотири країни з гіршою ситуацією: Ангола, Гаїті, Непал, Східний Тимор. Ситуація незрозуміла з огляду на наявність власної бази для виробництва вакцин.

Україна не може похвалитися підтримкою держави системи охорони здоров’я. За рівнем фінансування цієї галузі (у відсотках загального соціального бюджету країни) пасемо задніх: 8,3% і 47-ма сходинка у європейській частині світу. Лідирують Швейцарія та Німеччина, що витрачають із бюджету на охорону здоров’я 25,2 та 21,4% відповідно. Багаті країни можуть собі це дозволити. Але видається, є й інші пояснення.

Свій до свого по своє

За даними Європейської федерації фармацевтичної промисловості та асоціацій, саме Швейцарія та Німеччина — головні виробники ліків у Європі. Іншими словами, держава закуповує медичну продукцію у своїх підприємств, повертаючи собі частину витрат у вигляді податків та отримуючи здорову націю.

З іншими найбільшими виробниками ліків — компаніями зі США, Великої Британії та Франції — ситуація така сама. Показники бюджетної підтримки системи охорони здоров’я у Сполучених Штатах — 22,6%, у британців — 18,5%. У французів — 15,3%, але й це майже вдвічі більше, ніж в Україні.

Окремо йдеться про систему оподаткуванн­я. Швей­царія має майже найменший у Європі ПДВ на ліки — 2,5%. Це втричі менше за загальну ставку цього податку в цій країні. У більшості європейських держав чинні знижені ставки ПДВ на лікарські засоби.

Пільги пояснюються просто. Виробництво фарм­продукції потребує істотних інвестицій у дослідження та розробки. Виведення препарату на ринок триває 12—13 років. З 10 тисяч субстанцій цей шлях успішно проходять одна-дві. Вартість розроблення нового препарату сягає 1,9 мільярда євро. Фармкомпанії витрачають до 20% доходу на дослідження.

Якість та нерівність

В Україні ліки здебільшого розробляють за власні кошти чи гранти. Про рівень фахівців свідчить їхнє міжнародне визнання. Так, українські організації беруть участь у програмі фундаментальних досліджень ЄС «Горизонт-2020» — працюють над розробленням розумних наноструктур для адаптивної доставки до клітин для боротьби з не виліковними нині хворобами.

Наші ліки закуповують Німеччина, Польща, Голландія й інші. Наприклад, «Фармак» нещодавно повідомив, що вже експортує чверть продукції у понад 20 країн. Інвестиції в дослідження та розробки в підприємства за останні сім років досягли 15 мільйонів доларів.

Чудово, що галузь підтримує себе фінансово за рахунок зовнішньої торгівлі. Але зростання експорту може свідчити і про витіснення національних виробників із власного ринку. Насправді так і є: у 2017 році понад 60% лікарських засобів в Україні продали іноземні компанії.

Чому так сталося? Три роки тому парламент ухвалив закон про спрощення реєстрації іноземної лікарської продукції. У підсумку українці можуть отримати... дорожчі ліки з-за кордону, не кращі за вітчизняні. Це правда, бо провідні компанії в Україні вже давно працюють на обладнанні тих самих виробників, що й їхні конкуренти з інших країн. Проте, за підрахунками експертів, імпортні ліки майже вчетверо дорожчі — плата за бренд.

Хто тут головний?

Інший важливий аспект — забезпечення захисту торгових марок на лікарські засоби. Важко уявити, щоб у цивілізованій країні на ринку з’явилися нові ліки з назвою, що повторює відому торгову марку. В Україні таке трапляється. Наприклад, судовий спір щодо корвалолу та корвалолу-Дарниця. Іноземна фармкомпанія навряд чи розмістить виробництво у країні, де її інвестиціями в маркетинг ліків користуються інші. Є на українському ринку і спроби недружнього поглинання.

Це стає можливим, коли держава не створює належних умов для розвитку галузі. ВООЗ має окремі дослідження, як державна політика щодо власної фарміндустрії може поліпшити доступ до якісної медичної допомоги. На думку міжнародних експертів, власне виробництво — це відносно дешеві ліки, додаткові робочі місця, надходження до бюджету, розвиток науки й технологій. Насамперед пропонують визначити ліки, виробництво яких усередні країни треба підтримувати. В Україні є Національний перелік основних лікарських засобів. Він потребує істотного оновлення: внесення нових препаратів, важливих для якісного лікування. Виграють усі. Держава отримує ліки зі знижкою, а вітчизняні фармвиробники — гарантії збуту, що є стимулом для інвестицій у виробництво та розробки.

ВООЗ наводить серед механізмів розвитку власного виробництва спеціальні податкові й митні режими для вітчизняних ліків та імпортного обладнання чи складових для їхнього виробництва, розвиток страхової медицини, підтримку наукових і прикладних досліджень, інновацій, пряму державу фінансову підтримку, за­охочення експорту власних ліків, сприяння в отриманні провідних технологій і створенні спільних підприємств, захист інтелектуальної власності та підвищення якості. Буває, що держави створюють власну фармацевтичну галузь із нуля. Яскравий приклад — Ефіопія, що пішла цим шляхом за міжнародної підтримки. Україна має все для виведення власної фарміндустрії на міжнародний рівень. Рівняємося на Швейцарію, де фармацевтична промисловість забезпечує 5,7% ВВП та 30% експорту.

Діло за малим — розробити і впровадити якісну державну політику щодо розвитку галузі. Залишатися осторонь процесів у фармацевтичній галузі небезпечно. У країні багато прикладів, коли приватні власники колишніх державних підприємств за повної безпорадності влади знищили цілі галузі, вичавивши останнє з виробничих потужностей. На жаль, і в медицині є функціонери, які сповіду­ють таку бізнес-модель. Проте одна річ наповнювати ринок імпортним бензином, а інша — дорогими закордонними ліками. Зі здоров’ям нації експериментувати не варто.

Марія ЛАГІДНА
для «Урядового кур’єра»