Чи не всім педагогам зрозуміло, що щось не так у системі освіти й методологічних підходах до навчання. І майже в кожного з них є власні рецепти для вирішення цього. На мою думку, серед безлічі істотних і не дуже проблем є кілька стратегічних, без розв’язання яких освітній процес не лише загальмується, а й у недалекому майбутньому перестане бути ефективним. Зупинюся на одній з таких проблем, яка стає дедалі помітнішою та яку аж ніяк не хочуть бачити педагоги, студенти й галузь освіти загалом.
Насамперед це стосується гуманітарної, соціальної та природничих наук. Поясню на такій аналогії. Уявімо людину, яка вирішила купити автомашину. В одному автосалоні придбала двигун, у другому — кузов, у третьому — колеса й так далі, тобто все необхідне. Чи матиме вона легковик? Звісно, цього замало. Так само замало тільки знань, щоб оволодіти професією. Слід їх інтегрувати в систему професійних знань і навчитися нею користуватися. Цьому надзвичайно важливому процесу нині приділяють дуже мало уваги. В який спосіб навчають студентів? На кожній кафедрі студент здобуває знання в межах предмета, який вивчає. Але аж ніяк не здобуває вмінь і навичок інтегрування цих знань в єдину систему професійної освіти.
Що необхідно змінити? Перед студентом педагоги мають ставити такі завдання, для розв’язання яких йому мають знадобитися всі його знання з попередніх предметів. Зрозуміло, що в цьому разі стоїть висока планка не лише перед студентом, а й перед викладачем.
Важливе й освоєння та опрацювання студентом навичок власного індивідуального алгоритму пошуку рішення поставленого перед ним завдання. Один з варіантів — постановка перед ним неординарного завдання з необмеженим доступом до джерел інформації (бібліотеки, інтернет, матеріали підготовки до занять тощо) для їх розв’язання. Цей підхід можна застосовувати під час не лише підготовки дипломних робіт, а й складання заліків та екзаменів.
Нині в навчальному процесі наголос слід ставити не на засвоєнні інформації (її багато, і вона легкодоступна), а на вмінні з нею працювати, на розвитку гуманітарного творчого мислення. Важлива й мотивація людини до засвоєння знань.
У радянські часи існувала ідеологічна машина оброблення студентів молодших курсів для їхньої адаптації до суспільної системи. Старше покоління чудово пам’ятає, скільки часу доводилося студентам витрачати на конспектування творів апологетів марксизму-ленінізму, вивчення основних законів діалектичного матеріалізму. Для системи, її архітекторів це було не лише добре, а й необхідно.
Для суб’єктів, які підлягали ідеологічному обробленню, відповідь неоднозначна. Якщо вони вміли в неї вписатися й використати її слабкі місця на свою користь, то така система філософських і морально-етичних поглядів мала зиск. Але більшість ставала її жертвою. Проте коли її зруйнували, водночас було втрачено розуміння того, що жодна соціально-економічна система не може бути стійкою без відповідного ідеологічного підґрунтя та єдиного суспільного світогляду. Як наслідок — нині не надають особливого значення викладанню студентам широкого спектра соціальних наук. Ідеться не лише про філософські дисципліни, а й про здобуття знань соціального спрямування задля формування в молоді таких сучасних морально-етичних норм, які відповідали б потребам кожної особистості та суспільства загалом. Кому це в наш час потрібно? Хоч як парадоксально, всім — соціальній системі та певним членам суспільства. Лише у такий спосіб система буде стабільною й ефективною.
Остання теза видається трохи дискримінаційною, але здобувати знання може не кожна людина, а лише особа з високоморальними засадами і чистим сумлінням. Особливо це стосується таких професій, як медик, педагог та інших соціально важливих. Це потребує не лише приділення в цьому питанні особливої уваги дітям у дошкільному та шкільному періодах виховання, а й проходження відповідних психологічних тестів перед вступом до вишу.
Для опонентів нагадаю, що особи, які претендують на важливі й відповідальні посади та можуть приймати важливі для суспільства відповідальні рішення, обов’язково проходять жорсткі психологічні тестування. Зрозуміло, така пропозиція потребує не лише серйознішого обґрунтування, створення нових методологічних підходів до її втілення, а й ухвалення відповідних рішень на законодавчому рівні, а також врахування суспільної думки.
Щоб пропозиція не здалася декому спробою посягнути на права людини, нагадаю, що під час працевлаштування існують характеристика чи рекомендація з попереднього місця роботи, особова справа працівника, трудова книжка, в якій є записи, що характеризують особу, її ставлення до роботи. Нині в багатьох країнах не працевлаштуватися без належного CV (сurriculum vitae) й довідки з поліції, що не мав приводів. Уже нікого не дивує, що в деяких державах відстежують із застосуванням новітніх технологій, як часто претенденти на важливі посади відвідували сумнівні заклади (ігрові будинки, борделі тощо).
Можна обурюватися з приводу порушення прав людини, а можна думати про те, що суспільство має право й повинно захистити себе від своїх сумнівних або небезпечних членів.
Микола КАШУБА,
завідувач кафедри загальної гігієни та екології,
професор Тернопільського національного медичного університету
імені Івана Горбачевського,
для «Урядового кур’єра»