У Дрогобичі на Львівщині кілька десятків молодих людей, яких доля обділила здоров’ям і можливостями самореалізуватися, 15 років тому отримали додаткові шанси завдяки програмі благодійного фонду Карітас, філію якого в Україні очолює Тетяна Ставнича. Цю програму підтримали у відділенні цієї організації при Самбірсько-Дрогобицькій єпархії УГКЦ (керівник о. Ігор Козанкевич), створивши центр соціальної реабілітації та адаптації для молоді з особливими потребами «Дивовижні долоні». У центрі соціальної реабілітації понад 20 мешканців, більшість з яких сироти й напівсироти.
.JPG)
Молоддю опікуються наставники Марія Гаврилишин і психолог Оксана Кугівчак. А починали педагоги і соціальні працівники Лілія Флюнт, Олена Ляхович, Ольга Юськів, Юлія Коркішко, Вікторія Матійчук. Їхніми стараннями підопічні навчалися рахувати гроші й робити покупки, виступати на сцені, читати вірші, відзначати свої дні народження, почуватися важливими і потрібними. Вони відвідували місцевий театр і відпочивали щороку кілька днів на базах відпочинку. Залишилася в пам’яті подорож у липні 2016-го в Польщу на зустріч із Папою Римським Франциском.
Звичайно, без фінансової підтримки нічого цього не було б. Навіть денне перебування в майстерні, де отримують обіди, подарунки, гуманітарну допомогу, потребує коштів.
Спонсором «Дивовижних долонь» спершу був фонд Карітасу Франції, згодом Іспанії та Німеччини. Нині цю благодійну естафету підтримав фонд Карітасу Італії. Таку підтримку чесно щоденно відпрацьовує трудовий колектив, який від заснування очолювала Людмила Смолень. Згодом естафету перебрав її син Анатолій, який починав тут як волонтер. Коли почалася війна, він пішов добровольцем на фронт.
У центрі з особливою молоддю працюють люди небайдужі, відважні й високоморальні. Коли в родину вихованців приходить біда, одразу звертаються до пані Людмили та пана Анатолія. Його життєве кредо просте: «Радію, коли маю нагоду допомогти». Мабуть, тому дрогобицьку майстерню «Дивовижні долоні» визнано однією з найкращих і показових в Україні.
Молодь навчилася майстерно вишивати бісером картини та ікони, виготовляти сувеніри. Так тут заробляють частину коштів на загальні потреби. На мою думку, найбільший здобуток центру соціальної реабілітації — те, що молодь з особливими потребами здобуває місце в соціумі. Їх бачать земляки на сцені, ярмарках і міських фестивалях, їх відзначають у міськраді грамотами і подяками за працю, перемоги в конкурсах. Вони стали рівноправними членами громади.
Мама одного із хлопчиків із синдромом Дауна якось сказала напівжартома: «Я за все життя не мала стільки подяки, скільки мій Левко отримав за кілька років».
І від цього виграють усі. Французький сподвижник та благодійник Жан Ваньє казав: «У людей неповносправних є особлива місія зцілювати серця і руйнувати бар’єри, які розділяють людей і заважають їм жити щасливо». Це добре розуміють співробітники дрогобицького центру соціальної реабілітації та адаптації для молоді з особливими потребами «Дивовижні долоні».
для «Урядового кур’єра»