Нещодавно на українському телебаченні, в одному з інформаційних випусків демонстрували відеосюжет. Його суть така — в міжнародному аеропорту «Бориспіль» громадські діячі зустрічали авіарейс із Санкт-Петербурга і гостям з міста на Неві вручали своєрідні листівки про братовбивчу війну, в яку втягнули нашу країну. Пасажири, а серед них було чимало чоловіків, з цікавістю брали цей інформаційний бюлетень, в якому була написана правда, що суттєво відрізняється від російської, нав’язаної кремлівською ідеологією. Один з пасажирів, молодий кремезний чоловік, спробував було відстоювати ту правду, яку їм протягом останнього часу нав’язують російські засоби масової інформації. Між ним та ще одним із членів цієї делегації виник невеличкий диспут: хто у цьому військовому конфлікті винен? У кожного була своя правда. Імпровізована суперечка закінчилася нічим. Кожен з опонентів залишився при своїй думці.
Кілька тижнів тому мій друг з Київщини отримав від сина, який живе у Санкт-Петербурзі, листа, в якому той переконував, що в найближчому майбутньому вони не побачаться, оскільки завдяки «вашому уряду в Україну молодих людей, віком від 16 і до 60 років взагалі не пускають українські прикордонники, вважаючи їх сепаратистами та терористами. Про це їм постійно нагадують усі російські засоби масової інформації. Начебто він чув від своїх знайомих про випадок, коли одну людину із Санкт-Петербурга безпосередньо в одному з українських аеропортів не тільки не пустили до себе на батьківщину (народився в Україні), а прямісінько на українському кордоні повернули назад у літак і поставили спецпечатку «в’їзд на територію України на 5 років заборонено», не пояснюючи жодних причин відмови.
А от із телевізійного сюжету можна було побачити, хто саме вводить в оману своїх громадян. Російські громадяни, які не побоялися і не повірили цій нахабній брехні, таки приїхали в Україну провідати своїх родичів.
Придворних московських писак можна назвати «спеціалістами з багнюки». Вони самі не відають, що коять. Дописалися до того, що почали спекулювати на святому для кожного українця, — з приводу Дня Перемоги. Стверджували, що, мовляв, в Україні цей день не вважають за свято, сплюндрували історію, більше цінують усіляких бандерівців та їх прихвоснів. А справжніх героїв Великої Вітчизняної — дзуськи. І це тоді, коли 22 червня українці традиційно вшановували загиблих героїв Другої світової.
Напевно, ті росіяни, яких не лякають страшилки про українських фашистів, бандерівців, правий сектор та розіп’яту на хресті трирічну дитину, відвідавши Україну, зможуть зробити для себе правильні висновки. Це нав’язана Росією війна. Політики прийдуть і підуть, хто на пенсію, хто у відставку, а хто і на смітник історії. А дехто навіть залишиться з тавром маленького фюрера. Але нашим народам жити й далі. Та чи витримає таке випробування дружба поміж ними, що має давнє коріння?
Володимир ЕННАНОВ
для «Урядового кур’єра»