Автодорогами нині курсує чимало колон військових машин. Хтось їде на схід, хтось — у протилежному напрямку, на ротацію чи ремонт техніки, лікування та відновлення.

Біля придорожнього кафе на межі двох областей нещодавно зустрів стомлених військових. На узбіччі припаркувалося кілька запилених вантажівок і невеличкий автобус, за кількасот метрів — ще кілька одиниць військової техніки. З автобуса побратими допомагають вийти військовому з перебинтованою ногою. Купують яскраві червонобокі яблука. На суворих обличчях з’являються усмішки, зав’язується розмова. Торговець знижує ціну й докладає ще кілька груш у подарунок. Військовий махає руками, відмовляється: «Це вже якось негоже, стільки надарували. У Михайлівці пригощали пиріжками і кавою. Ми розплачуватися, а вони ображаються: не для того ми тут пироги печемо, щоб із військових гроші брати».

Розпитую в рядового деталі відвідин згаданого села, адже й мій шлях лежить туди. Виявляється, обабіч дороги вже майже рік діють волонтерські намети. Військові, які їздять цією трасою, вже добре їх знають і щоразу переказують вітання гостинним людям, дякують.

Від намету до солдатського містечка

Солдатське містечко — саме так місцеві називають намети при дорозі — гостинно приймає військових. Свого часу освітяни організували на шляху із західних та центральних регіонів у бік фронту постійне місце швидкого безплатного харчування та відпочинку для бійців. У наметах тепло й затишно. Подорожнім пропонують каву й чай, пиріжки, бутерброди, сало, вареники, смажені курятину, печиво та цукерки. На стінах — дитячі малюнки, які віддають як обереги. Перед входом у двір — прапори Євросоюзу, України та Польщі.

Прапор Польщі, як і друзі з цієї країни, тут не випадково. Так організатори містечка висловлюють вдячність цій країні за велику державну підтримку України в боротьбі з російськими окупантами. А ще з ініціативи голови Польського культурного центру в Черкасах Геннадія Лінєвича Михайлівську громаду не раз відвідував керівник консульського відділу Посольства Республіки Польща в Україні Яцек Гоцловський та військовослужбовці Війська польського. Гості передали гуманітарну допомогу для організації харчування військовослужбовців ЗСУ, залишили автографи й пообіцяли подальшу допомогу.

З думкою про перемогу

Облаштовано містечко просто. Є кілька плакатів, які нагадують подорожнім, що їх тут чекають. Тероборонівець «Малий» чергує біля дороги. Він запрошує в намет, наглядає за автомобілями. А проводжає бійців пісня «Горить, палає техніка ворожа» Олександра Пономарьова. Хлопці соромляться, відмовляються від подарунків, мовляв, отримують зарплату, але господині наполегливо розсувають їм у кишені гостинці.

У солдатському містечку господарюють педагогічні працівники Михайлівської спеціальної школи. Чергують так, щоб це не перешкоджало основній роботі. Страви готують кухарі у шкільній їдальні. Директор освітнього закладу Василь Могилей згадує, як виникла ідея створити придорожні зручності.

«Із початком вторгнення активізувався рух на трасі вздовж нашого села. Багато військових зупинялися біля магазину, щоб випити кави, перепочити. Продавці старалися пропускати їх без черги. Тоді й вирішили облаштувати солдатське містечко, де наші воїни могли б зігрітися, перекусити, випити кави чи поповнити запаси води. Обрали територію, розчистили дерева, встановили літній павільйон, згодом — намет з обігрівом, потім — ще кілька.

Кошти на придбання харчів збирають зі своїх зарплат. Педагоги вирішили здавати десятину доходу у спільну касу. Згодом, коли справа набрала обертів, стали допомагати люди хто чим міг. Допомогу овочами передає місцеве ТОВ «Олімп». Не залишається осторонь чимало інших підприємців та підприємств. Долучилася влада: Михайлівська громада за сприяння Черкаської районної військової адміністрації періодично отримує благодійну допомогу — куряче м’ясо, борошно».

Волонтерську допомогу, яка надходить у солдатське містечко, ретельно фіксують. Коли закінчиться війна, обіцяють урочисто зачитати на сільському зібранні прізвища всіх, хто долучився й допомагав.

Масштаби зросли

Нині військові в містечку стали зупинятися групами. Для них готують повноцінний обід і збирають продуктові пакунки в дорогу. Збільшили обсяг випічки до кількох сотень штук на добу за допомогою ГО «Міжнародний штаб гуманітарної допомоги». Вони надали солдатському містечку чималу духову шафу.

Військові дуже цінують зусилля волонтерів-педпрацівників. І вважають цілком заслуженою високу відзнаку за сприяння війську від головнокомандувача Валерія Залужного, яку нещодавно отримав директор освітнього закладу. Її урочисто вручив начальник обласної військової адміністрації Ігор Табурець. Мають відзнаки обласної ради, профспілкові нагороди й головні кухарки, педагоги, медик закладу.

Упродовж майже року діяльності військове містечко нагодувало та зігріло серця кількох десятків тисяч захисників. Із першого дня повномасштабного вторгнення українців об’єднала одна спільна мета: якомога більше допомагати українським захисникам, щоб зупинити ворога й наблизити перемогу.