Почавши повномасштабну агресію проти України 24 лютого 2022 року, російські загарбники відразу стали обстрілювати ракетами не тільки військові об’єкти, а й цивільні споруди, зокрема житлові будинки, лікарні, школи тощо. А з 10 жовтня свої повітряні атаки ворог став спрямовувати переважно на об’єкти енергетики, не приховуючи намірів повністю знищити економічний потенціал України.
Про наслідки цих ударів і боротьбу за відновлення життєдіяльності виведеної з ладу енергетичної інфраструктури розповідає генеральний директор науково-технічної компанії ЕНПАСЕЛЕКТРО, заступник голови Національного комітету Міжнародної ради з великих електроенергетичних систем CIGRE, віцепрезидент асоціації «Укргідроенерго», лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений енергетик України Юрій БОНДАРЕНКО.
— Пане Юрію, чому головною мішенню повітряних ударів по цивільній галузі ворог обрав саме об’єкти енергетичної галузі?
— Нинішня агресія російської федерації — певною мірою продовження енергетичної війни, яку у прихованій формі вона вела всі роки свого існування. Маю на увазі домагання росії поставити в залежність від постачання своїх енергоносіїв як нові держави — колишні союзні республіки, так й інші європейські країни. російські нафта і газ — це не звичайний товар, а своєрідний інструмент впливу на європейських урядовців і політиків для досягнення своїх інтересів, який породжує, де можливо, лобістів і корупціонерів.
І ось, так би мовити, холодна енергетична війна тепер увійшла в гарячу фазу. Руйнуючи електростанції й електричні мережі, агресор водночас завдає удару й по інших економічних і соціальних сферах: без електроенергії зупиняється електротранспорт, перериваються виробничі процеси, порушується водопостачання, без світла і тепла залишається житловий сектор тощо.
Тож мета цих ударів — завдати якомога більше шкоди економіці України і максимально ускладнити життя її громадян. Це вже можна розглядати як терористичні акти і геноцид.
— Невдовзі після 10 жовтня Президент України Володимир Зеленський у зверненні повідомив, що виведено з ладу 30% енергетичних потужностей, згодом називали вже цифри 40%, а пґслЯ 15 листопада, коли було здґйснено наймасованґший удар по критичнґй ґнфраструктурґ вґд початку вґйни, С 50%. џкґ наразґ наслідки цих повітряних атак?
— Тут слід враховувати і втрату генерації внаслідок тимчасової окупації частини території України після 24 лютого. Наприклад, захоплення росіянами найбільшої в Європі Запорізької АЕС призвело до скорочення більш ніж на 40% виробництва атомної енергії. До того ж ворог використовує цю станцію для ядерного шантажу.
Найбільше, понад 85%, недодає в мережу теплова енергетика. У робочому стані залишається лише третина відновлюваної енергетики — сонячної і вітрової. Щодо гідроелектростанцій, то захоплення окупантами Каховської ГЕС, куди завезли енергетиків аж із саяно-шушенської ГЕС, скоротило постачання в українську мережу 6% цього виду електроенергії.
Цифри постійно змінюються: десь енергетики оперативно ліквідували пошкодження, а десь знову влучило. З огляду на високу прицільність ворожих ударів по найвразливіших місцях енергетичної інфраструктури можна зробити висновок, що вояків агресора добре проінструктували російськи фахівці-енергетики.
— Однак надії кремля, що українська енергетика не вистоїть перед цими ударами, не справдилися. Хоч і з аварійними відключеннями, електропостачання продовжує функціонувати в більшості міст та регіонів і повертається у знеструмлені населені пункти після приїзду аварійних бригад. Завдяки чому тримається наша енергетична система?
— Завдяки запасу міцності, закладеному в попередні десятиліття. Свого часу, щоб досягти цього, необхідно було об’єднати науково-технічний потенціал різних інституцій, інтелект талановитих науковців, конструкторів, інженерів. Це вдалося передовсім тому, що на чолі Національної академії наук України, Міністерства енергетики України, ключових підприємств галузі стояли видатні особистості, погляд яких був звернений у майбутнє. Звісно, всіх не перелічити, назву бодай Бориса Патона, Віталія Склярова, Семена Поташника.
До слова, значення концентрації інтелекту для розв’язання складних науково-технічних проблем розуміли дуже давно. Скажімо, першу Спілку інженерів і науковців у галузі електротехніки (НТСЕУ) було організовано в Україні 140 років тому. А понад століття по тому підсумком такого об’єднання стало створення розвиненої енергетичної системи України, однієї з найпотужніших в Європі. Її надійність забезпечено тим, що паралельно виробляються різні види електроенергії: теплова, гідро- і атомна та відновлювана; використовують різні види палива: вугілля, газ, мазут; закільцьовано лінії різного класу напруги — 750, 330 і 110 кіловольт.
На початку 1990-х років встановлена потужність, тобто сума потужностей всіх джерел електроенергії в Україні, становила майже 52 гігавати, з яких 12 було призначено для експорту, а 40 — для внутрішнього споживання. Річне виробництво електроенергії тоді сягало 320 мільярдів кіловат-годин. Для порівняння зазначу, що після окупації Криму і окремих районів Луганської і Донецької областей (до повномасштабної агресії) ці показники зменшилися відповідно до 24 гігаватів 150 мільярдів кіловатгодин. На сьогодні, коли вже майже дев’ять місяців тривають активні бойові дії, електроспоживання тримається на рівні 10 гігаватів. 100 років тривала розбудова української енергосистеми, а її масштабну руйнацію агресор здійснив за 100 днів.
— Отже, попереду величезний обсяг робіт з відбудови енергетичної галузі.
— Ми ставимо завдання не тільки відбудувати, а водночас модернізувати енергосистему. Маю на увазі перехід на світові енергетичні стандарти, запровадження інноваційних технологій. Нові сценарії розвитку вітчизняної енергетики передбачають реконструкцію теплових електростанцій з переходом на використання як палива водню, застосування маневрових газотурбінних агрегатів, які дають змогу регулювати енергопостачання. З-поміж запланованих новацій — концепція будівництва малих мобільних атомних блоків. Також передбачено збільшення частки відновлюваних джерел енергії, мінімізацію споживання газу і загалом оптимізацію споживання електроенергії на рівні домогосподарств і населених пунктів. Продовжимо будівництво гідроакумулюючих станцій і плануємо приєднатися до європейської програми «Зелена енергетика», доповнюючи цей напрям власними напрацюваннями.
Зрозуміло, що ці та інші плани потребують ресурсів та інженерних кадрів, яких нині недостатньо. Тому водночас передбачаємо розширення підготовки фахівців і залучення наших промислових підприємств інших галузей для відновлення і модернізації енергетичних об’єктів. До слова, ці самі підприємства — споживачі електроенергії, і вони дуже зацікавлені у відновленні електропостачання в повному обсязі та його надійності.
Життя показало, що необхідно переглянути, так би мовити, статус споживача — він має бути повноправним учасником відновлення енергетики, наприклад, закуповувати необхідне обладнання і матеріали, а зараз особливо потрібні генератори й кабельна продукція, виконувати будівельні роботи тощо. Споживач має бути регулятором енергоринку. Практика підтвердила доцільність такого підходу, а його було закладено в Енергетичній стратегії України ще 2008 року. Користь від цього обопільна — і для енергетиків, і для споживачів.
— Пане Юрію, повернімося від перспективи до сьогоднішньої ситуації. Зимовий період завжди був непростим випробуванням для енергетиків через загальне збільшення споживання електроенергії й тепла і різкі перепади навантаження на енергосистему в години ранкового і вечірнього максимуму, а також складні погодні умови. Нині ще й додалися ворожі атаки на критичні об’єкти енергосистеми. Певно, не випадково ворог саме напередодні зими обрав час для завдання цих ударів. Як ви оцінюєте наші можливості успішно пережити зиму?
— Безперечно, ситуація дуже складна. Доводиться запроваджувати графіки аварійних відключень, щоб збалансувати енергосистему. Дефіцит електроенергії відчувають регіони і столиця після ударів по теплових електроцентралях. Ми бачимо неосвітлені вулиці, на яких замість тролейбусів курсують автобуси.
Проте є факти, які поліпшують настрій. Не можу не згадати добрим словом наші Сили протиповітряної оборони. 15 листопада по Україні ворог випустив сотню ракет і дронів-камікадзе, було збито 77 ракет і десяток безпілотників. 16 грудня, як повідомив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, з Каспійського та Чорного морів ворог випустив по об’єктах критичної інфраструктури України 76 ракет. Силами і засобами зенітних ракетних військ Повітряних сил та протиповітряної оборони Сухопутних військ було знищено 60 ракет.
Отже, дедалі більше ворожих ударів не досягає мети. Водночас наші енергетики набувають безцінного досвіду з відновлення енергопостачання в екстремальних умовах. Нині першочергову увагу приділяємо тепловим котельням, що використовують різні види палива, модульним і пересувним енергоустановкам. Цінуємо те, що в ці складні часи нам пропонують допомогу матеріалами і обладнанням з Польщі та інших європейських країн. Це неабияка підтримка.
Ще один дуже важливий момент: 24 лютого цього року українську енергосистему було відключено від російської, а 16 березня — об’єднано з енергосистемою Європи. Тож відтоді з’явилася можливість як експортувати, так й імпортувати електроенергію, а в разі її дефіциту забезпечити отримання електроенергії з Європи.
Отже, заморозити і занурити Україну в темряву ворогові не вдасться.
Олександр МАЛІЄНКО,
член Національної спілки журналістів України,
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Юрій БОНДАРЕНКО. Народився 17 червня 1953 р. у м. Луганськ. Упродовж 1971—1977 рр. здобув вищу освіту в Київському політехнічному інституті. З 1977 до 1984 рр. — інженер, заступник начальника служби релейного захисту Київських високовольтних електромереж ВЕО «Київенерго». З 1984 по 1991 рр. — головний спеціаліст Технічного управління Міністерства енергетики та електрифікації України.
У 1991—1994 рр. — генеральний директор Української енергетичної науково-промислової асоціації «ЕНПАС», 1994–2010 рр. — голова правління ЗАТ «АК «ЕНПАСЕЛЕКТРО», з 2010 р. — генеральний директор ТОВ «НТК ЕНПАСЕЛЕКТРО». У 2005—2015 рр. Юрій Миколайович очолював Консорціум «НВО «Укргідроенергобуд», що є генеральним підрядником будівництва Дністровської ГАЕС, найпотужнішої в Європі. За розробку і впровадження наукоємних технологій і практичних методів реконструкції гідроелектростанцій України для підвищення їх техніко-екологічної безпеки та енергоефективності у 2005 р. Юрію Миколайовичу присуджено Державну премію України в галузі науки та техніки. За особистий внесок у розвиток вітчизняного електроенергетичного комплексу у 2008 р. удостоєний ордена «За заслуги» ІІ ступеня.
Ми в Google+