Міграційні процеси — один із найбільших світових викликів сьогодення — актуальні й для нашої держави. Словосполучення «трудова міграція» ми найчастіше пов’язуємо з державами-сусідами. Не секрет, що умови працевлаштування, з якими доводиться зіштовхуватися українцям на чужих теренах, різні. Та навіть ті, хто прямує до благополучної Польщі, ризикують бути ошуканими. Водночас і в сусідній країні є розуміння необхідності легалізації трудових мігрантів з України та захисту їхніх прав. Про це йшлося на круглому столі «Міграційні процеси: Україна — Польща», організованому Всеукраїнською асоціацією компаній з міжнародного працевлаштування, який відбувся нещодавно в Укрінформі.
Українські та польські державні установи й організації повинні виробити єдині підходи до трудової міграції з метою запобігання шахрайству, захисту прав українців, які вже працюють у Польщі, та працевлаштування кваліфікованих працівників. Таку думку висловив під час круглого столу заступник голови Державної служби зайнятості Сергій КРАВЧЕНКО. У розмові з ним «Урядовий кур’єр» з’ясовує, як убезпечити громадян, допомогти їм знайти достойну роботу і головне — сприяти їхньому поверненню на батьківщину.
— Пане Сергію, більшість наших співвітчизників, які нині працюють чи тільки збираються працювати за кордоном, не приховують: з часом готові повернутися та працювати в Україні. Проте ті, хто матиме за плечима досвід легальної роботи в країнах ЄС, сплати податків, медичного страхування тощо, вже не захочуть отримувати зарплату в конвертах чи доводити свою платоспроможність. Як таким людям зможе допомогти держава?
— Поляки свого часу зробили чимало програм із реінтеграції своїх мігрантів, які поверталися з-за кордону. Їхній досвід може стати у пригоді. Що передовсім треба зробити нам? Відповідаючи на це запитання, наводжу приклад із власного досвіду. Якось відвідав свого знайомого на Івано-Франківщині: він побудував будинок на 800 квадратних метрів у селі, де немає навіть нормальної дороги. У нього була проблема опалювання цього будинку. Однак на резонне запитання, навіщо людина вклалася в таке, була відповідь: «Я заробив гроші, мені треба їх кудись укласти…» Тобто цьому чоловікові немає куди інвестувати кошти. І це проблема.
Що ми сьогодні пропонуємо? Серед іншого ми також відпрацьовуємо проект реінтеграції мігрантів. Ми робимо систему, яка поширюватиметься на різні категорії громадян, зокрема на учасників АТО, інвалідів та інші пільгові категорії людей. Однак значну частину коштів плануємо спрямувати саме на реінтеграцію громадян. Вже підписали угоду з Торгово-промисловою палатою України, щоб на базі центрів зайнятості створити бізнес-інкубатори, в яких акумулюватимемо різні ідеї.
Адже сьогодні українцям найбільше дають гранти під інноваційні та екологічні стартапи й проекти, які стосуються виробництва чого-небудь. Спільними зусиллями місцевої влади, Державної служби зайнятості і міжнародних донорських організацій можна було б краще профінансувати перспективні проекти. Скажімо, працює мігрант в якійсь країні, однак хоче вже бути корисним і заробляти вдома. Він звертається до нас — ми пропонуємо ідею і бізнес-план у певному регіоні. Гроші, як уже зазначалося, можуть над?ходити з різних джерел. А може, людина побажає і свої зароблені вкласти. Ну і ще одна умова — ти маєш у свій бізнес взяти людей, які стоять на обліку в Державній службі зайнятості. По суті, питання працевлаштування і міграції ми вирішуємо таким чином одночасно.
— Серед тих, хто повертається в Україну із заробітків, на жаль, чимало розчарованих, а часом ошуканих шахраями…
— За даними як офіційної, так і неофіційної статистики, більшість українців, які виїжджають за межі країни у пошуках роботи, працюють у сусідніх країнах, найчастіше — в Польщі та Угорщині. При цьому навколо трудової міграції вже сформовано широкий ринок послуг, у якому задіяні як офіційні органи, легальні кадрові агенції України та, приміром, Польщі, так і відверті шахраї.
Сьогодні українець, який шукає роботу за кордоном, через необізнаність щодо правил та процедур працевлаштування за межами України сплачує за непотрібні послуги. Часто гроші беруть за нічого не варті папірці. Це можуть бути мед?огляди, які нав’язують шукачам роботи за кордоном, але які насправді працедавцям, зокрема в Польщі, не потрібні. Також українців часто ошукують під час оформлення страхових полісів, які нічим не підкріплені, і в разі потреби в медичних послугах заробітчанин лишається без медичної страховки. Крім того, непоодинокі випадки, коли люди, працевлаштовані за кордоном за допомогою сумнівних посередників або взагалі нелегально, зникають, і розшук їх потребує великих зусиль як з боку офіційних органів, так і з боку їхніх родин.
Інше питання: «Чому люди їдуть за кордон? Перше — це зневіра у державу, друге — зневіра у власні сили, третє — картинка «Там краще». Що нам потрібно робити? Займатися всіма категоріями людей і доводити їм, що робота є, і ми готові допомогти її знайти.
— А навчанню тих, хто захоче докласти своїх зусиль за межами батьківщини, але в перспективі повернеться і буде корисним тут, сприятимете?
— Державна служба зайнятості готова навчати потрібні кадри, якщо, приміром, польська сторона надасть інформацію щодо потреби у фахівцях різних спеціальностей. Адже офіційно через службу зайнятості працювати за кордон поїхало понад 76 тисяч українців, з них понад 3 тисячі працюють саме у Польщі.
Повинні бути нормальні взаємовідносини, тісна співпраця між установами та організаціями України та Польщі, за яких кожний громадянин, що прийшов у центр зайнятості, чітко розумів би свій соціальний пакет, умови роботи, соціальний захист і факт того, що він повернеться в Україну. Отже, пропозиція щодо налагодження партнерських відносин між установами України і Польщі та посередниками, які легально працюють на ринку праці, а також забезпечення єдиних підходів до трудової міграції, чіткі правила гри, які розумітиме кожен громадянин, котрий захоче їхати працювати за кордон, на мій погляд, дуже слушна.
Оксана ГОЛОВКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Сергій КРАВЧЕНКО. Народився 1982 року на Миколаївщині. Закінчив Національну академію Служби безпеки України за фахом «юрист» та Національну академію державного управління при Президентові України за фахом «магістр державного управління».
Трудову діяльність розпочав 2004 року в Міністерстві праці та соціальної політики. Працював на різних посадах у Вищій раді юстиції України, з грудня 2008 року по липень 2015 року — доцент Київського університету права НАНУ, Академії праці, соціальних відносин і туризму, Інституту суспільства Київського університету імені Бориса Грінченка.
Має досвід роботи експертом Ради підприємців при Кабінеті Міністрів.
Кандидат юридичних наук.
З липня 2015 року — заступник голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату).