З-поміж тисяч могил на центральному кладовищі Сум знайти цю доволі непросто. Та за допомоги головного архітектора міста Володимира Бикова ми швидко дісталися німецької частини поховань, де між огорожами височіє величний кам’яний валун, оздоблений хрестом. На ньому напис німецькою — Ернестина Шарлотта Шольц — вічний спочинок знайшла 1912-го.
Нарешті згадали
Останнім часом у обласному центрі про Шольців заговорили доволі активно.
Завдяки старанням Володимира Бикова та інших ентузіастів торік на приміщенні Свято-Троїцького собору по вулиці Троїцькій у Сумах відкрили меморіальну дошку на честь архітекторів Шольців, які свого часу спроектували не тільки згаданий собор, а й низку споруд, які становлять значну історичну цінність.
Тож у могилі, про яку йдеться, радше покоїться прах не тільки Ернестини – вірної і люблячої дружини зодчого, а й його самого. Щоправда, поки що історики не знайшли прямих доказів, які б підтвердили це. Хоч, за переказами старожилів, спершу тут поховали Карла Густавовича, а вже за кілька років цей світ залишила дружина.
Ті, хто тільки знайомляться з життям і творчістю Шольців, часто плутаються в іменах по батькові: мовляв, як же правильно? Відповідь проста: і так, і так. Бо йдеться про батька й сина, архітекторів, які разом працювали над багатьма проектами.
Шольц-старший — Карл Густавович з Прусії спочатку приїхав до Курської губернії на запрошення князів Боратинських. Але також успішно виконував замовлення знаті з Харкова, Чернігова, Рильська, інших міст. У цьому переліку Суми посідають особливе місце. Тут перетнулися шляхи Шольців і місцевих цукрозаводчиків і меценатів батька та сина Харитоненків.
На той час у старшого Шольца була низка талановито спроектованих споруд — будинок купців Филимонових у Рильську, дім-дача Павла Харитоненка і приміщення цукрового заводу в Красній Ярузі на Бєлгородщині, участь у реконструкції легендарної садиби Качанівка на Чернігівщині, Земська споруда і дім поміщиці Штеричевої в Сумах та інші.
Відтак запрошення Павла Харитоненка переїхати до слобожанського міста стало лише питанням часу. Тим паче, що в 1900-му році Шольці вже мали власну нову садибу в Сумах по вулиці Троїцькій — поруч із будинком самого Павла Харитоненка.
Меценат не переймався витратами
Одна з найвідоміших архітектурних пам’яток Шольців — Свято — Троїцький собор, який і сьогодні прикрашає Суми. Історія його зведення оповита багатьма легендами і таємницями, що межують з містикою.
Насамперед — нинішня споруда мала двох попередниць. Спершу тут розташовувалися дерев’яна, а затим мурована церква. Однак наприкінці XIX століття вона вже не могла вміщувати вірян Нового Міста.
І тоді староста Троїцької церкви Павло Харитоненко власним коштом вирішив звести справжній красень-храм, на який не шкодував коштів. Історики стверджують, що меценат замахнувся на споруду, яка б не мала аналогів у Європі, а її натхненним прообразом слугував Ісаакіївський собор у Петербурзі французького скульптора Огюста Монферрана.
Спершу до реалізації грандіозного проекту Павло Харитоненко запросив добре відомого російського архітектора Олексія Щусєва. Але той відмовився. Тоді за роботу взявся Карл Шольц, хоча і Щусєв виконав низку ескізів на стінах і підлозі, які збереглися до сьогодні.
Урочиста церемонія закладання храму пройшла 6 травня 1901-го року. Протягом наступних двох років будівельники виконали величезний обсяг робіт, завершивши цегляну кладку і приступивши до даху і декору. Однак через брак коштів будівництво загальмувалося і його відновили тільки в 1911-му році. Тоді, коли Карла Шольца вже не було серед живих…
Але розпочату справу батька продовжив син Густав Шольц. Як міський архітектор, він узяв на себе основні будівельні обов’язки.
Відомо, що напередодні Першої світової війни над розписом іконостасу собору працювали художник Михайло Нестеров, вітраж «Трійця» створив Кузьма Петров-Водкін (до речі, зберігся розпис горішніх вітрил храму, виконаних Новинським).
Якщо зовні Троїцький собор мав би нагадувати Ісаакія, то всередині Харитоненко намагався відтворити казкову художню атмосферу Київського Володимирського собору, розписаного провідними російськими художниками-передвижниками. При цьому він особисто контролював усі деталі оформлення, консультувався зі спеціалістами і сам давав консультації.
Не переймаючись грошовими витратами, залучав дорогих майстрів і цінні матеріали не тільки з усієї Росії, а й з-за кордону. Самоцвіти надходили з Уралу, мармур — з каменоломень Туреччини, хрести на банях виготовили майстри петербурзької фірми «Сан-Галлі», а 12 дзвонів відлили на заводі братів Самгіних у Москві.
Особливий день в історії храму — 23 червня 1912 року. Величезний дзвін вагою 760 пудів підняли до другого маршу дзвіниці, звідки він почав розносити молитовні мелодії.
Освятити споруду планували 26 вересня 1914-го року. Але за кілька місяців перед тим помер Павло Харитоненко і розпочалася Перша cвітова війна…
Подальша історія храму сповнена карколомних поворотів. Після громадянської війни приміщення використовувалося як склад, у роки Великої Вітчизняної фашистський снаряд пробив головну баню, а згодом сталася пожежа.
Після війни на кошти вірян собор відремонтували, але капітальної реконструкції він дочекався аж у 70-ті роки. У 1987-му тут установили орган чеської фірми «Рігер-Клос», який ствердив усі акустичні дива і продемонстрував архітектурну досконалість споруди. Ця важлива подія піднесла роль Сум у розвитку музичної культури всієї України.
А освятили храм аж у 1999-му — рівно через 85 років після задуму. А ще через два роки споруду передали церковній громаді.
Сьогодні Троїцький собор — гордість не тільки сумчан, а й усієї архітектурної України. Оформлений у ретроспективних формах класицизму і бароко, він має багатий зовнішній декор, радує погляд будь-якої пори року і включений до екскурсійних маршрутів.
Долі й конем не об’їдеш
А тим часом доля нащадків Шольца видалася тяжкою і навіть трагічною. Після жовтневого перевороту єдиний син і потомствений архітектор Густав Шольц працював у Красному Лучі, Армавірі, де проектував споруди, будував/ 4 травня 1938-го у Ворошиловграді, куди приїхав до свого сина, його арештували співробітники НКВС. А вже 1939-го у Донецьку розстріляли разом з десятками інших невинних жертв сталінського режиму. Рідних відправили до Казахстану на спецпоселення.
Як склалося життя усіх чотирьох доньок — достеменно невідомо. Не збереглося і жодної світлини Шольца — батька. Хоча останнім часом вдалося відшукати окремих родичів, які мешкають у різних куточках колишнього СРСР.
Насамкінець. Завдяки зусиллям і ентузіазму вже згадуваного Володимира Бикова та його однодумців 1 червня минулого року до Сум приїхали спадкоємці Карла Шольца. Вони вклонилися пам’яті своїх далеких родичів, відкривши вже згадувану меморіальну дошку на Троїцькому соборі.
Тобто, зроблено поки що перший — віриться, не останній — крок на шляху повернення чесних імен талановитих зодчих, спорудами яких і сьогодні пишається Україна.