З Георгієм Кандибуром познайомилися понад десять років тому. На інтерв’ю до нього прийшла з донькою — ученицею молодших класів. Георгій Романович саме вів заняття з підготовки до школи. І моя дитина, і дворічки відсиділи на ньому всі дві години, пороззявлявши роти — так їм було цікаво. Про власну школу Георгій Кандибур тоді ще мріяв, але згодом таки домігся її відкриття. А днями він написав відкритий лист на ім’я міністра освіти Лілії Гриневич, де виклав свою концепцію шкільної реформи. Про це наша розмова.
— Георгію Романовичу, напевно, складно було відкрити власну школу?
— Дуже. Заважали байдужість, протидія чиновників від освіти. А все, що ми розробляємо, — це модель нової масової загальноосвітньої школи. У нас докладно розписано технологію поетапного переходу звичайної школи до нової.
— Що спонукало вас звернутися з відкритим листом до міністра освіти?
— Після Майдану з’явилася надія на зміни. Але поки що я їх не відчуваю. Я й раніше всюди звертався. 2008 року видав книжку «Школа, яка змінить світ» і розіслав у різні освітянські структури. Відгукнулися лише деякі інститути післядипломної освіти вчителів.
— А на цей лист була реакція?
— Обіцяють розглянути.
— Ви виступаєте проти класно-урочної системи…
— Класно-урочна система дуже зручна в управлінні. Її можна порівняти з простою рахівницею. А ми створюємо складніший механізм, радше комп’ютер. Цю школу треба створити і показати. Ми просимо: дайте таку можливість.
— З чого складається ваш «комп’ютер»?
— Дуже важливий чинник — різновіковий склад дітей. У всьому світі тяжіють до розмежування дітей: початкову школу відривають від середньої, середню — від старшої. Це неправильно. Бо одновікове середовище агресивне — природа так заклала. Дитині потрібно стверджуватися, так вона пізнає себе.
Ми даємо змогу самоствердження не через приниження іншої особистості, а через допомогу їй. Якщо правильно все побудувати, агресивного утвердження не буде. Створюємо умови, за яких старша дитина виступає щодо молодшої як товариш. Ми назвали різновікові групи сім’ями.
— У листі ви зазначили, що школа займається виключно освітою.
— Так, і на здібності дитини уваги не звертає. А в шкільній реформі це головне: їх треба розвивати. Де програми, підручники, система? Де фахівці, які розвивають пам’ять, увагу, мислення? Хіба це менш важливо за математику чи географію? Якщо цілеспрямовано розвивати дитину спеціальними іграми, вправами, то ефект з вивчення предметів буде більшим. Наступна складова — виховання. Це формування поведінкових реакцій, моральні норми. Поведінка — це реакція, умовні рефлекси, які формуються шляхом повторення. Якщо дитина не турбується про інших, ніколи не стане моральною людиною. Формування такої поведінки можливе лише в умовах різновікового колективу. А класно-урочна система протидіє допомозі одне одному.
— Ви казали, що уклали власну систему на основі всіх передових освітніх технологій.
— Так. Дуже багато речей в якомусь вигляді випробовували. Але більш ніж за 15 років є й повністю авторські методики. Візьмімо наше ноу-хау — щоденники успіхів. Це програма з різних предметів, яку дитина має опанувати впродовж року. Ділимо їх на кроки по 4—5 тижнів. У щоденниках є перелік, які вміння, навички, знання учень має здобути за період опрацювання певного кроку і спосіб його захисту: контрольна, тест або усне опитування.
— Які ще цікаві методики запровадили?
— Самоанкетування. Протягом дня учні відповідають на певні запитання, розроблені психологами. Головне — привчити школяра стежити за своїм емоційним станом, — бажаннями, успіхами чи навпаки. Адже головний об’єкт вивчення у школі — особистість кожного. Не математика, не історія чи ще щось. Усе це вивчаю саме для того, щоб пізнати себе. Знання з предметів можна набути будь-коли, а знання мене сьогоднішнього потрібні вже сьогодні.
Є речі, які якщо вчасно в дитини їх не розвинути, зникають назавжди: прагнення пізнавати нове і чогось навчатися. І ми запускаємо механізми розвитку себе.
— І, зрештою, розуміння свого покликання?
— Школа зобов’язана допомогти дитині визначити її професійну схильність. А також певним чином підготувати до цієї професії через вдосконалення особистості в тому напрямі, який потрібен саме для такої діяльності.
Принципово важлива річ — самоорганізація. Наш шкільний день починається із планування. У кожного учня власний розпорядок. Щоденник успіху допомагає розібратися, куди йти. Можна із значним випередженням, але в жодному разі не відставати. Наприкінці дня робимо аналіз і чернетку плану наступного дня.
— Гуртки передбачаються?
— Так. Наша мрія — всі напрями позашкільного розвитку мати в школі за місцем проживання. Але таке можна зробити, якщо вона велика. Важливо, щоб гуртки працювали під керівництвом самих учнів, які набули певного досвіду.
Дитина пробує щось, і це процес творчості. Що таке школа в нашому розумінні? Це правова дитяча республіка, де в учнів є повноваження і права щодо організації свого життя.
— Для цього потрібно змінювати мислення вчителів.
— Це можливо. У нас докладно розписано, як збираємося робити наш експеримент. Якщо буде підтримка, візьмемо 4—5 звичайних шкіл і протягом року навчатимемо вчителів володінню нашими методиками. Але попередньо слід провести серйозну дослідницьку роботу.
Поясню. Кожна людина від початку життя проходить етапи якісних змін. Щоб встановити характеристики кожного з них, маємо всебічно дослідити дитину. Бо якщо не встигаємо дати їй необхідне до трьох років, то потім уже запізно. Усе, що в цьому віці відбувається, настільки важливо, що навіть важко уявити. Формується мозок, здібності.
На всі подальші роки залишається 30%. Та й їх ми не використовуємо як слід. Тому має бути особлива установа — школа-центр, яка охоплює і супроводжує дітей від народження до закінчення школи і далі. Дитина рухається, знаючи, що на наступну сходинку прийде тоді, коли досягне певних якостей. Вона матиме змогу йти власним шляхом і рухатися у власному темпі. Хтось закінчує школу в 14, хтось у 17, а хтось може і в 13. Але всі мають бути готові до самостійного життя.
— Ваша школа існує понад 10 років. Є випускники?
— Позаторік було троє. Двоє легко вступили до вишів на бюджет. Третій випускник планує навчання за кордоном.
— З якими проблемами стикаєтесь?
— Ми змушені існувати в умовах платної школи, бо держава жодним чином нас не підтримує. Але учні до нас їдуть з усіх куточків міста. Ми знаємо, як підготувати дитину до успішного і щасливого життя в умовах демократичної країни.
ДОСЬЄ «УК»
Георгій КАНДИБУР. Народився 1953 року в м. Кривий Ріг. Закінчив Чернігівський педагогічний інститут. Працював у сільських та міських школах. Понад 10 років викладав педагогічні дисципліни у Дніпропетровському педагогічному училищі. Автор універсального комплексу розвивальних посібників для дітей дошкільного віку, книжок з інтелектуального розвитку дітей різного віку, методик зі швидкочитання.
Наталія БІЛОВИЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+