Ще зовсім недавно ми вітали Юрія Володимировича з 88-річчям і бажали випити чарку на його 100-річчя. На жаль, 27 лютого його не стало. 7 квітня виповнилося 40 днів, як він пішов із життя. Розмова, яку пропонуємо до вашої уваги, відбулася в листопаді 2016 року. Але тоді Юрій Володимирович через скромність запропонував почекати з публікацією. Мовляв, про нього і так часто пишуть. Я погодилася, але зазначила, що про таких людей, як він, ще довго писатимуть. Дуже сумно, що в минулому часі. 

У 1965 році наприкінці авіавиставки в Ле-Бурже, коли ніхто не очікував сенсацій, льотчик-випробувач Юрій Курлін посадив у Парижі найбільший у світі літак «Антей». Кажуть, що запізнення на кілька днів на виставку було зумовлено тим, що військові й цивільні сперечалися, чи варто демонструвати світу секретну розробку Радянського Союзу, але здорові амбіції перемогли. Коли на аеродромі в Парижі попросили підготувати ангар для літака, французи відповіли, що… такого великого у світі немає. А Юрія Володимировича під час приземлення  попросили зробити кілька кіл над аеродромом (що було винятком) для охочих помилуватися літаком-велетнем. Незабаром Курліна удостоїли звання Героя Радянського Союзу.

У 1983 році Юрій Володимирович закінчив дворічні курси IKAO з поглибленим вивченням англійської мови. Це дало змогу врегульовувати складні тендерні ситуації в Індії на Ан-32 з мінімальним екіпажем, де не було передбачено перекладачів, стало у пригоді на міжнародних перевезеннях, у викладацькій діяльності.

Юрій Курлін 42 роки пропрацював льотчиком-випробувачем. Освоїв 65 типів літаків. Зокрема, випробовував важкі Ан-8, Ан-10, Ан-12, Ан-24 і Ан-22 та реактивний транспортник Ан-124. Порахувавши години, які налітав (16 716), з’ясуємо, що в повітрі він прожив два роки (!). На початку льотної кар’єри був одним із двох в Аерофлоті пілотів, які, крім льотної освіти, мали інженерну. Це не раз рятувало життя у позаштатних ситуаціях.

— Юрію Володимировичу, який з літаків ваш улюблений?

— Вони як діти — кожен дорогий по-своєму. «Руслан» — здоровезний літак. Я його більше поважав, ніж любив, тому що часом думав: «летиш хтозна-де в темряві, і якщо щось трапиться, шукатимуть довго, і не відомо, чи знайдуть». А він гуде і не ламається. А скажімо, на Ан-14 («Бджілка») можна і на дорогу сісти, і на колгоспний двір. 

На «Антеї» відпрацював у Сибіру дев’ять зим. Найважчі умови, перевантаження, але коли виходиш з літака, гордий, що добре попрацював. За місяць ми з екіпажем заробляли на п’ятиповерховий житловий будинок! Першу злітно-посадкову смугу 1300 м будували з тих матеріалів, що ми заробили в Тюмені, бо з підприємством розраховувалися дозволом на отримання дефіцитних будматеріалів, які возили з Чехословаччини, Китаю.

— Що вас привело в авіацію?

— У П’ятигорську, де я ріс, був аероклуб. Восьмирічним уперше побачив літаки і повітряне свято, під час якого скинули… порося з парашутом. Це запам’яталося! У технікумі записався у секцію парашутистів-десантників.  Під час перших стрибків було страшно, але сподобалося. Заочно відучився курс в інституті, а тут принесли повістку в армію. Тоді згадав, що в аероклубі шукали кандидатів у курсанти до Краснокутського училища, і подався туди.

— Які цікаві ситуації за час вашої роботи виникали?

— У жовтні 1988-го на святкуванні 200-річчя Австралії я на «Руслані» виконував демонстраційний пілотаж так, що навіть досвідчені капітани вважали: кут тангажу не менш як 80 градусів, хоч насправді був 45. Це зоровий ефект від того, що на тебе йде живіт літака. Московський штурман, якого посадили в наш екіпаж, потім поскаржився в міністерство авіаційної промисловості, що антоновці його ледь не вбили. Але винести мені догану як злісному хуліганові не вдалося, тому що перед відрядженням до Австралії я досконало вивчив усі її правила (це одна з найсуворіших країн щодо виконання правил безпеки польотів) і все робив у межах дозволеного.

Іноземні капітани ходили за мною юрбою і запитували: чому «Руслан» літає краще за Боїнг? Я заспокоював їх, що Боїнг не гірший за нашого «Руслана», просто із транспортного літака можна і треба витискати всі його можливості. 

— Є думка, що порушення моральних законів призводить до авіакатастроф.

— Через превалювання комерційних інтересів порушують правила безпеки. Тому льотчики мають бути високоморальними людьми. Неморальні ставлять під загрозу не лише власне, а й чуже життя. 

— Вірите в Бога?

— Вірю у вищий розум. Читав багато літератури про тонкий світ і зрозумів, що він значно більший і важливіший за наш матеріальний.

ДОСЬЄ «УК»

Юрій КУРЛІН. Народився у 1929 р. в  м. Шацьк  Рязанської області. 1949-го закінчив Ростовський індустріальний технікум за фахом «токар», 1952-го — Краснокутське училище пілотів (м. Красний Кут Саратовської області). 

Працював у Києві пілотом Цивільного повітряного флоту (ЦПФ), льотчиком транспортного загону Воронезького авіазаводу (1957). У 1956 році закінчив Київський інститут інженерів ЦПФ, у 1958-му — школу льотчиків-випробувачів у Москві. З 14 вересня 1958-го по 1994 рік — льотчик-випробувач ОКБ Антонова.

Налітавши 16 716 годин, Юрій Курлін встиг освоїти за цей час 65 типів літаків. У кабіні Ан-22 (ліворуч), м. Тюмень, 1973 р. Фото надані автором

В училищі

Вікторія КОВАЛЬОВА,
головний редактор газети «Антонов»
,
спеціально для «Урядового кур’єра»