Ішов нещодавно вулицею Євгена Сверстюка (колишня Марини Раскової) в Києві. Там, де ще зовсім недавно був завод «Галактон», побудований 1961 року й відомий киянам як Київський міський молочний завод №2, тепер височіють хмарочоси. Від підприємства не залишилося навіть труби. А шкода: після реконструкції 1985-го «Галактон» переробляв за добу 600 тонн молока. Тут працювало (після об’єднання з компанією «Данон») майже 600 осіб, які були забезпечені стабільною та добре оплачуваною роботою.

А головне — підприємство випускало високоякісну молочну продукцію: досі пам’ятаю смак новорічного кефіру, яким мене з оператором (працював тоді в телекомпанії «Київ») пригостили заводчани 1 січня, коли знімав перший святковий репортаж.

Але хіба про столичний кефір для городян думав той, хто дав команду знести завод? Йому, мабуть, дуже сподобалися 8 гектарів території молокозаводу на житловому масиві поблизу станції метро «Лівобережна». Тож у травні 2015-го «Галактону» допомогли остаточно померти, і сюди прийшла будівельна техніка, яка почала зводити житловий масив «Галактика».

І така доля спіткала, на жаль, вже не одне столичне підприємство: на вулиці Жилянській, 47, справили поминки по Київському молочному заводу №1 (на його кістках теж розгорнуто житлово-офісне будівництво). Пішли у безвість взуттєва на Печерську та фабрика Смирнова-Ласточкіна, «Україна» (осіннє пальто, пошите тут і куплене на початку 2000-х років, досі ношу), хлібозаводи №1 та експериментальний, заводи радіоапаратури, електротранспорту, «Червоний екскаватор», редукторний, пивзавод та багато інших.

Директор однієї компанії, в якого я нещодавно брав інтерв’ю, із сумом констатував, що в Оболонському районі, наприклад, підприємства, які все ще працюють, можна перелічити на пальцях. Решта ж або ледь животіють, або здали в оренду свої виробничі площі.

А ще зовсім нещодавно (добре запам’ятав 2007 рік) 79 заводів і фабрик Оболонського району, на яких працювало майже 18 тисяч людей і які випускали промислову продукцію, давали місту значні надходження: у першому півріччі 2007-го вони виробили товарної продукції в порівнянних цінах на суму мільярд 884 мільйони гривень.

Так було і на інших столичних підприємствах. Місто жило, розвивалося, випускало конкурентоспроможну продукцію, яку цінували за кордоном, доки до влади в ньому не прийшли люди (маю на увазі насамперед Леоніда Черновецького), що уявлення не мали, як працює промисловість.

Нічого не маю проти житлового будівництва. Але де працюватимуть люди, які позаселяють зведені висотки? На ринках, продаючи китайський ширпотреб? То повністю заставмо Київ торговими наметами, в яких здорові дядьки й тітки продаватимуть трусики і ліфчики теж іноземного виробництва.

Мало того що така робота розбещує працездатну частину населення (пиятика, кримінал) — вона ще й не оподатковується. Торгівці (особливо молодь) вчаться дурити державу, і після кількох місяців на ринку цю публіку на виробництво вже нічим не заманиш. А робочі місця продавців — така антисанітарія, що біля їхніх наметів гидко ходити. Київ, який грав колись морем зеленим, став понурим місцем прихистку для безпритульних з усієї України.

Це по-перше. А по-друге… Ви помітили, що із збільшенням кількості квадратних метрів у столиці черга на їхнє отримання серед киян не зменшується? Нині, наприклад, майже 70 тисяч городян мріють про власне житло. Але як зазначив пресі заступник голови КМДА Олександр Спасибко, навряд чи скоро вони дочекаються новосілля. Бо виявляється, механізм надання квартир черговикам, який регламентував Житловий кодекс 1983 року, був чинним лише до 2011-го. «Тоді будівельні компанії передавали частину квартир місту для забезпечення черговиків. Але після 2011 року, — зазначив пан Спасибко, — відповідно до закону про регулювання містобудівної діяльності цю вимогу скасували і залишили тільки пайовий внесок».

Пайові квартири — тема іншого матеріалу. Сьогодні ж хочу зауважити, що забудова Києва викликає в городян не лише здивування, а й обурення: можна ще зрозуміти зведення хмарочосів у нових мікрорайонах. Але коли житлові висотки виростають одна на одній серед історичних будівель — це справжнє неподобство.

Я не архітектор. Але коли читаю, що Київрада схвалила 30 гектарів нової житлової забудови в Голосіївському, Печерському та Дарницькому районах, які збільшать у трьох нових детальних планах цих територій людську щільність відповідно до 429, 521 та 812 осіб на гектар, стає не по собі. Бо згідно з чинними нормами, максимальна величина цього показника — 450 осіб на гектар.

Непокоїть поглиблення диспропорції між розселенням киян та їхнім місцем роботи: якщо на лівобережжі проживає 36,2% городян, робочих місць тут 19,7%, то на правобережжі — відповідно 63,8% і 80,3%. Тож киянам доводиться щоденно переїжджати з одного кінця міста в інший. А це наднормативне навантаження на мости, які вже втомилися й падають, магістралі, громадський транспорт.

У мене все.