ПРОБЛЕМА 

Гірничо-металургійний комплекс України втрачає лідерські позиції через небажання держави сприяти йому в розв’язанні наболілих проблем 

Юрій ВАСИЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»

Коли говоримо про базові галузі української економіки, то насамперед маємо на увазі  гірничо-металургійний комплекс (ГМК), який є головним донором державного бюджету. Він також забезпечує 40% валютних надходжень країни.  Питома вага галузі у ВВП становить 25%.  Не менш потужна і соціальна складова. На підприємствах ГМК працює більш як півмільйона робітників у найбільш густонаселених регіонах країни. Окрім того, від завантаженості металургійних комбінатів залежать не лише робітники та їхні сім’ї, а й десятки чималих міст, які виросли навколо підприємств. Надходження податків від підприємств ГМК до бюджету дають можливість інвестувати кошти в розвиток інших галузей, розбудовувати соціальну інфраструктуру, збільшувати соціальні видатки. Тому, за логікою, держава повинна всіляко сприяти і протегувати галузі, яка без перебільшення є становим хребтом економіки України. І, звичайно ж, не залишати поза увагою проблеми, які накопичувалися з кожним роком.

Однак доки кон’юнктура зовнішніх ринків була сприятливою для українських металургів, ніхто не звертав уваги на непрозорість ринку енергоносіїв, зарегульованість у тарифоутворенні національними регуляторами, а головне — критичний дисбаланс між внутрішнім та зовнішнім споживанням металургійної продукції. Хіба можна вважати нормальною ситуацію, коли 80% продукції української металургії йде на експорт і лише 20% споживається всередині країни?! Адже саме останнє найболючіше вдарило по українській економіці з настанням світової фінансово-економічної кризи. Попит на український метал на зовнішніх ринках упав, а з ним ледве не впала сама українська економіка.

З початку кризи минуло майже чотири роки, а державні органи так і не зробили належних висновків, не вжили  заходів  для збільшення попиту на продукцію українського ГМК вітчизняних споживачів. Як наслідок — ситуація залишається незмінною:  українська металургія з її проблемами та   галузі, які використовують металургійну продукцію (житлове, інфраструктурне будівництво, машинобудування, суднобудування тощо), живуть власним, відокремленим одне від одного життям. Чию ж продукцію в такому разі використовують підприємства та компанії  названих галузей? Виявляється, чималою мірою — імпортну. Лише в 2011 році до України було завезено 1 млн тонн готової продукції чорної металургії, а імпорт феросплавів порівняно з попереднім роком виріс на 188%. Це відбувається в умовах, коли вітчизняні підприємства ГМК мають великі проблеми зі збутом продукції.

Водночас зростання прибутків іноземних металургійних підприємств, які активно опановують український ринок, відбувається за рахунок наших металургів. Це красномовно підтверджують статистичні дані. Торік збитки української металургійної галузі порівняно з 2010 роком збільшилися на  58,5% — до 6,5 млрд грн.   Базова галузь промисловості вийшла на рентабельність виробництва в мінус 25%. 

Тенденції минулого року продовжилися в цьому. Приміром, виробництво сталі в січні 2012 року, порівняно з торішнім аналогічним періодом, скоротилося на 1,6%, а в лютому — вже на 6,6%. Україна «вилетіла» з десятки країн — найбільших виробників сталі, скотившись із 9 на 11 місце в світі. Найбільш вражають темпи падіння виробництва феросплавів. У січні-лютому цього року скорочення до відповідного періоду торік сягнуло 28,1%. Парадокс ситуації полягає ще й у тому, що різке падіння виробництва продукції української металургії відбувається на тлі реалізації масштабних інфраструктурних проектів, пов’язаних із підготовкою країни до Євро-2012. 

Акценти на цих та інших проблемах ГМК, розв’язання яких потребує конкретної, а не просто словесної підтримки вітчизняного виробника, розставили учасники міжнародного «круглого столу» «Проблеми та перспективи гірничо-металургійного комплексу України. Роль державної політики в захисті інтересів гірничо-металургійного комплексу України», який нещодавно відбувся в Києві. Представники наукових та виробничих кіл з України, Росії, Казахстану і Франції (Міжнародний інститут марганцю) були єдиними в тому, що держава не повинна кидати на самоплив розвиток найважливішої галузі української економіки.

На думку одного з учасників заходу — колишнього заступника міністра промислової політики України С.Грищенка, ті, хто сьогодні не хоче підтримувати вітчизняного товаровиробника, повинні усвідомлювати, що тим вони підтримують іноземних виробників. Із ним згодна більшість учасників цього заходу. Зокрема директор Хіміко-металургійного інституту  ім. Ж. Абишева (Казахстан) М.Толимбеков як приклад реальної підтримки власних товаровиробників навів китайський досвід, зазначивши, що основним чинником економічного розвитку цієї країни є державна підтримка саме вітчизняного виробника. Адже в момент кризи, коли китайські сталевари почали втрачати ринки збуту, держава шляхом кредитування місцевих споживачів металургійної продукції почала стимулювати внутрішній попит на неї.   

У ході обговорення сьогоденних проблем учасники «круглого столу» прийшли до спільного знаменника: прийняття комплексної довгострокової програми розвитку металургійної галузі відкладати далі нікуди. Цей комплексний документ на загальнодержавному рівні має визначати  загальнонаціональні цілі та завдання галузі, механізми їхньої реалізації, необхідні для цього джерела та обсяги фінансування. Мають бути визначені й закріплені параметри виконання програми — у часі та у конкретних цифрах. Інакше український ГМК спіткає доля англійської вугільної галузі — закриття підприємств, сотні тисяч безробітних, соціальні негаразди. А такий «доважок» до проблем, які вже існують, навряд чи дасть змогу Україні реалізувати амбітні плани нинішньої влади щодо входження у двадцятку найрозвиненіших країн світу. Навпаки: доведеться докладати максимум зусиль, щоб не опинитися ще нижче у світовому рейтингу, ніж ми є сьогодні. А щоб цього не сталося, потрібно не так уже й багато: реально підтримати металургійну галузь України. Яка, ще раз нагадаємо, є і може ще тривалий час залишатися головним донором державного бюджету.