Торік 25 вересня, виконуючи бойове завдання, в небі над Миколаївщиною загинув молодий льотчик майор Тарас Редькін. Йому було лише 25, хоч на той час хлопець обіймав посаду заступника командира ескадрильї — штурмана 204 Севастопольської бригади тактичної авіації і мав 44 бойові вильоти. 25 вересня був його останній виліт, з якого Тарас не повернувся на базу.
.jpg)
Бойові товариші Тараса Редькіна пригадують, що того дня він виконував чергове завдання зі знищення ворожих засобів протиповітряної оборони самонавідними протирадіолокаційними ракетами AGM-88 HARM. Завдання було небезпечне, оскільки льотчик мав виявити (засвітити) себе для ворожих комплексів ППО і тільки після цього виконати по них пуски ракет. Тарас успішно впорався із цим завданням, відпрацювавши по наземних цілях. А коли вже розвертав свій МіГ-29, щоб повертатися на аеродром, побачив пуск ворожої ракети в його літак. Пілот встиг повідомити про це через радіозв’язок, випустив кілька теплових пасток, після чого зв’язок з ним перервався.
Однополчани до останнього сподівалися, що, можливо, Тарас встиг катапультуватися з підбитого винищувача і перебуває на нейтральній території. І лише коли дісталися до місця падіння літака, все зрозуміли. Кажуть, пілот міг катапультуватися, але мусив відвести свій літак від населеного пункту, чим урятував десятки людських життів. Його МіГ-29 упав біля села Володимирівка Баштанського району Миколаївської області.
Тараса Редькіна поховали 1 жовтня 2022 року на його батьківщині в місті Харкові за день до чергового дня народження, якого він так і не встиг відсвяткувати. Навічно залишився 25-річним.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом Президента України Тараса Редькіна нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Командування військової частини, в якій служив молодий офіцер, подало клопотання про присвоєння йому звання Героя України. Із таким самим клопотанням-петицією до Президента України звернулась і дружина Тараса Катерина, теж військовослужбовець. За кілька тижнів ця електронна петиція набрала понад 25 тисяч голосів і перебуває на розгляді.
Звичайно, річ не лише в нагородах і званнях. Усі, хто загинув за свободу і незалежність України, — її Герої й Героїні, про яких маємо пам’ятати. І пам’ять має бути дієвою та результативною. Для цього і на державному, і на місцевому рівнях відкривають меморіали військової слави й пам’ятники, встановлюють пам’ятні дошки та знаки, на честь Героїв російсько-української війни перейменовують вулиці міст і сіл, закладають парки тощо.
У Харкові пам’ять про Тараса Редькіна вшанували відкриттям меморіальної дошки в його рідній школі (нині це ліцей №142 Харківської міської ради). Захід відбувся 23 серпня цього року, напередодні Дня Незалежності України, і зібрав багатьох друзів та знайомих Героя, його вчителів і бойових побратимів. Вони поділилися спогадами про Тараса, який був цілеспрямованим і здібним учнем, вірним другом і товаришем. Таким його запам’ятали і колишні однокурсники та викладачі Харківського національного університету Повітряних сил, який Тарас Редькін закінчив 2019 року.
Тарасів батько Віктор пригадує, що їхня родина завжди була пов’язана з авіацією, бо він працював на Харківському авіазаводі й часто брав із собою сина на різноманітні виставки та заходи, які тут проходили. Ще в дитинстві Тарас зацікавився літаками, а згодом твердо вирішив пов’язати своє життя з авіацією і впевнено ішов до мрії.
«Якось під час льотної комісії з’ясувалося, що потрібно зробити дві операції, щоб Тарас став придатним до вступу у військовий виш, — пригадує його батько. — Тоді я його запитав: зупиняємося чи йдемо далі? Він вирішив рухатися далі».
Віктор Редькін розповідає, що Тарас завжди був дуже цілеспрямованим, тому мав здобутки і в навчанні, й у спорті. Хлопець захоплювався вітрильним спортом, брав участь у регатах, які відбувалися у всій країні, здобував нагороди. А ще наполегливо вивчав англійську і мріяв літати на американських F-16.
Ще однією мрією Тараса було створити власну сім’ю. За кілька місяців до свого трагічного польоту він одружився з дівчиною, яка працювала дешифрувальницею польотів у військовій частині. Попри завантаженість бойовою роботою намагався якомога більше часу приділяти молодій дружині. На жаль, ворожа ракета зруйнувала їхнє щастя.
Нині дружина Тараса Редькіна та його батьки роблять усе можливе, щоб гідно увічнити пам’ять про чоловіка і сина, справжнього сина України.