До Великої французької революції 1789 року єдиного цивільного права у Франції не існувало, навпаки — цей розділ права вирізнявся дивовижною пістрявістю й хаотичністю. На території однієї держави діяли в різних місцевостях настанови і класичного римського права, і германського звичаєвого, і королівські ордонанси (укази, що мали силу закону) та кутюми — правові звичаї, за якими вирішували спірні питання цивільного права у сільських громадах. У більшості кутюми були навіть не писані, а передавалися з покоління до покоління, до того ж були різні у різних регіонах. Питання шлюбу та сімейного права вирішували за канонами католицької церкви.
Який це створювало правовий хаос, неважко уявити. Великий Вольтер писав: «Хіба не абсурдне і не жахливе становище, коли те, що правильне в одному селі, виявляється неправильним в іншому? І що це за небувале варварство, коли громадяни змушені жити за різними законами?». До цього варто додати, що, незважаючи на зміну суспільного устрою на республіканський, у законодавстві залишалися ознаки суспільної нерівності перед законом.
Тож питання упорядкування законодавства стояло руба. Республіканська влада здійснювала численні спроби створити проєкти нового цивільного кодексу, однак усі вони виявилися здебільшого невдалими. Лише 12 серпня 1800 року з ініціативи Наполеона, тоді першого консула республіки, було видано постанову про розроблення проєкту цивільного кодексу. Водночас було затверджено і склад кодифікаційної комісії: до неї введено чотирьох найдосвідченіших юристів того часу, і не кабінетних правознавців, які ніколи не засідали у залі суду, а саме юристів-практиків.
Голова комісії Франсуа Тронше не побоявся виступити адвокатом Людовика ХVІ у революційному трибуналі, тоді як багато його колег з переляку відмовлялися під сміховинними приводами, і програв процес лише тому, що долю короля було визначено ще до початку суду. При цьому сам Тронше та інший член комісії Жан Порталіс були прихильниками монархії, але під час їхнього призначення брали до уваги саме ділові якості, а не лояльність до чинної влади.
Комісія зробила величезну роботу: переглянула усі чинні на той час закони, ордонанси, кутюми й теоретичні праці правознавців, що стосувалися теми. Норми цих документів, що видавалися слушними, вводили у проєкт майбутнього кодексу.
Коли чорнову роботу було завершено, проєкт надіслали до касаційного суду, і в усі 29 апеляційних судів для ознайомлення. Касаційний суд навіть призначив для цього комісію суддів, яка мала вивчити проєкт і надати зауваження та пропозиції. Надходили вони й від апеляційних судів, і всі їх розглянули, слушні — врахували.
Оновлену редакцію проєкту передали на розгляд державній раді під головуванням Наполеона. Попереднє засідання з розгляду проєкту відбулося 17 липня 1801 року. Усього відбулося 102 таких засідання, причому на 52 Наполеон був присутній — дослідники відзначають його активну роль у підготовці документа. В обговореннях брали участь відомі юристи, які висловлювали зауваження та пропозиції, багато з них було прийнято. Лише у березні 1804 року проєкт остаточно ухвалили, і Наполеон його підписав.
Тобто робота над документом, який отримав назву Цивільний кодекс французів, тривала майже чотири роки. Жан Порталіс заради цього навіть пожертвував життям: від читання безлічі документів у нього послабшав, а згодом і зовсім пропав зір. У відчайдушній спробі повернути його Порталіс погодився на хірургічну операцію, від якої помер.
Зате й результат був вартий того: багато положень французького кодексу запозичили законодавства інших країн, аж до СРСР. У самій Франції майже третина статей кодексу, який пізніше стали називати кодексом Наполеона, чинна і досі без жодних змін. Недарма сам Наполеон називав не якісь свої військові перемоги, а ухвалення цього кодексу своїм головним життєвим здобутком.
Так буває, якщо роботу виконувати ретельно. Інакше мимоволі спадає на думку один афоризм із серії, яку жартома називають «законами Мерфі». Звучить він так: «Ніколи не вистачає часу, аби одразу зробити роботу як слід, зате завжди знаходиться час її перероблювати». Чи не краще одразу зробити добре?