ТОЧКА ЗОРУ
Телебачення впливає на глядача, націлюючи його на розвиток чи деградацію
Наприкінці минулого року в цій рубриці ми надрукували матеріал Наталії Долини «Слабка ланка – глядач», в якому йшлося про згубний вплив на глядачів численних реаліті-шоу. Нам приємно, що проблеми, порушені в статті, спонукали до роздумів молодих читачів нашого видання — студентів київських вишів. Надаємо їм слово.
Телеящик програмує поведінку тінейджера
Юлія ХЛИСТОВА
для «Урядового кур’єра»
Авторка статті порушила гостру проблему сучасної телекультури – руйнівний вплив такого жанру телепрограм, як реаліті-шоу, на свідомість людини. На жаль, сьогодні телебачення великою мірою використовується саме для маніпулювання соціумом, нав’язування далеких від норм класичної етики ідеалів світосприйняття. Суспільство деградує, занурюючись у телепростір, що пропагує жорстокість та безкультур’я.
Реаліті-шоу, що так популярні сьогодні, часто збуджують «інстинкт зграї». Вони є причиною депресивних станів у глядачів, не кажучи про самих героїв цих ігор. Під впливом подібного роду програм людина починає сприймати як норму, як прийнятну модель поведінки негативізм та приниження, які йдуть з екрана. Дослідники вважають, що найвразливішими до цього ефекту є підлітки. Вони характеризуються слабкістю волі та прагненням розчинитися у групі «своїх», де відчувають себе безпечніше. Вони випробовують запропоновані ТБ моделі поведінки на своїх однолітках та оточуючих, бо так «показали по телеку», отже, це «круто». Дедалі частіше на вулицях ми чуємо нецензурну лексику від підлітків, бачимо їхнє жорстоке ставлення одне до одного. І це вже стало нормою.
Чим більше насилля в програмах — тим агресивнішими стають тінейджери. Встановлено, що тридцятилітні чоловіки, які в дитинстві дивилися багато жорстоких програм, більш схильні до скоєння злочинів. У Норвегії п’ятирічну дівчинку друзі закидали камінням, побили ногами та залишили замерзати у снігу. Вони імітували дії, показані в телепрограмі. Це стало причиною заборони цього шоу в трьох скандинавських країнах. Не вигадка — реальна загроза масового імітування тінейджерами «героїв» подібних програм. Як наслідок — зростання підліткової злочинності та агресивної поведінки.
Але чому спостереження за насильством дає такий результат? Психологи встановили: соціальне насилля, показане на екрані, викликає не безпосереднє сприйняття цього насилля як такого, а продукує збудження в чутливій психіці молодої людини. Телебачення спотворює її уявлення про реальний світ. Опитування соціологів Пенсильванського університету серед молоді показало: ті, хто дивиться телевізор більше чотирьох годин на добу, схильні перебільшувати ступінь насилля, що реально існує, та побоюються опинитися його жертвами. Таким чином, телебачення не тільки руйнує нервову систему, але й зводить нанівець сприйняття реальності. Ми бачимо життя за моделями, які пропонує нам екран. Проте часто батьки, аби хоч чимось зайняти дитину, просто садять її у телевізора, не переймаючись, а що за передачі вона дивиться. Дорослим треба усвідомлювати: «телеящик» програмує поведінку вашого чада, коли воно дивиться сцени агресії, знущання, вбивства навіть у мультфільмах.
Аби те, що показують, менше пригнічувало, менше тиснуло на психіку, глядач, практично не усвідомлюючи цих мотивів, прагне не асоціювати себе з жертвою. Зайняти нейтральну позицію буває важко, тож залишається єдина альтернатива – сприймати видовисько з позиції того, хто є нападником, покорителем. Це веде не тільки до деформації здорової психіки, а й до ефекту, який психологи порівнюють з дією наркотиків та алкоголю, до бажання ще й ще відчувати перед жахаючим екраном свою зверхність, свою силу! І людина перетворюється на відеомана, прагне якнайбільше часу проводити біля телевізора.
Проте було б помилковим абсолютизувати цей процес. Одних людей негативні програми травмують, знижуючи захисні бар’єри. Інших привчають до байдужого сприйняття жорстокості, садизму, формують цинічне ставлення до оточуючих. Кожен вирішує сам, що дивитися. Ми самі сідаємо на цю голку. Ми повинні усвідомити небезпеку та вміти не тільки вмикати, а й вчасно вимикати телевізор.
Істинні цінності чи сурогат?
Ганна ЩАВІНСЬКА
для «Урядового кур’єра»
«Слабка ланка — глядач»... Сама назва підштовхує до того, аби розглядати глядача як несвідому особу, не здатну чинити супротив тому, що їй нав’язують. Така думка виправдовує своє існування, оскільки такі телешоу, як «Холостяк», «Фермер шукає дружину», «Дім-2», таки мають популярність серед пересічних громадян і відповідно здобувають високий рейтинг. Реаліті-шоу начебто покликані допомогти людям знайти своє щастя: фермеру - дружину, холостяку - свою другу половинку, побудувати кохання на проекті «Дім-2». Проте таке щастя досягається шляхом фактично природного добору та інтриг, і так чудово продається глядачам через саму деморалізацію суспільства. Населення перенасичене інформацією. Жорстокість і конкуренція стали одними з умов виживання в сучасному світі, де істинні моральні цінності заміщені сурогатними. Телебачення впливає на глядача, націлюючи його на розвиток чи деградацію. Проте і сама аудиторія повинна усвідомлювати власні вимоги до інформації, прагнучи задовольнити їх згідно з рівнем внутрішніх духовних потреб.
Сама зовнішня мораль є лише формальним проявом людяності, іноді навіть нав’язаним соціумом, якщо людина не має внутрішньої етики і не відчуває прагнень до духовного та культурного розвитку. Без внутрішнього стрижня поверхові моральні цінності зруйнувати досить легко навіть за допомогою одного телебачення. Розважальні шоу зорієнтовані на маси, що за принципами натовпу сприймають агресію та брутальність телебачення як належне. При цьому інша категорія населення наявність такого шоу сприймає як знущання над глядачем. Технологічний прогрес щодалі набуває обертів поряд із тенденціями до екстенсивного розвитку самого суспільства. Тобто процес «механізації» світу відбувається не рівноцінно з духовним розвитком людства.
Людина сьогодення усвідомлює потребу реалізувати власні амбіції і досягти успіху в соціумі, що можливо за умови підтримання статусу «чемпіона». Але чи достатньо цього для щастя, якщо, відповідно до статистики, третина населення страждає на депресію? Реалізовуючись у матеріальному світі, людина зіштовхується з неможливістю не лише задовольнити, а й усвідомити потребу реалізації духовного потенціалу. Така неусвідомлена потреба, в кращому випадку, сублімується у релігію.
Маса краще піддається впливу
Олена КУЛІШ
для «Урядового кур’єра»
«Я щаслива людина» - хто з нас може сказати так про себе? Соціальні межі, в яких існує суспільство, диктують свій темпоритм життя: робота, дім, сім’я. І здавалося б, яскравою плямою в цій сірості подій мало стати телебачення, адже завдяки йому ми можемо відволіктись від проблем, забути про негаразди на роботі, дізнатись щось нове. Саме з цим прагненням ми щодня натискаємо кнопку пульта і поринаємо в світ ілюзій. Та чи справді ми отримуємо насолоду від переглянутого? Це питання залишиться на рівні особистого духовного розвитку кожного.
У середині ХХ століття вчені-психологи провели досліди, що базувались на вивченні людської поведінки в критичних умовах. Людей поміщали в одну кімнату або у в’язничну камеру і спостерігали, як вони поводитимуться з іншими. Обов’язковою умовою експерименту було знущання одне над одним. Результати перевершили всі очікування. Людській жорстокості не було меж.
Можливо, Дарвін мав рацію, коли стверджував, що людина походить від мавпи. Результати досліду показали, що тваринні інстинкти людини переважають над духовними цінностями та якостями, які були закладені виховною системою та самоосвітою. І це явище відбувається у високорозвиненому суспільстві, де люди літають на Місяць і перемагають рак. Тож саме тваринні інстинкти є основою всіх реаліті-шоу, які так популярні на телебаченні. І як ми бачимо, на екрані спрацьовує закон джунглів – виживає сильніший. Та не той, хто володіє фізичною силою, а той, хто зможе надурити всіх через свою жадібність. Якщо глядачеві приємно спостерігати за стражданнями інших, це означає, що він отримує певне задоволення своїх емоційних потреб. Він сам робить вибір, адже ніхто не забороняє перемкнути телевізор на інший канал.
Як доводять історичні факти, жага до спостереження жахів переслідувала людину завжди. Так, у добу Середньовіччя на центральних площах міст збиралися натовпи людей, які з цікавістю спостерігали за стратами. З історії можна згадати безліч прикладів знущання над людьми, проте і наш час нічим не поступається минувшині. Доказом є те, що на екрані транслюють сексуальні збочення, насильство, знущання, а глядач шукає краще життя разом із Катею Осадчою та готує вечері на «Пекельній кухні». Якщо таке явище існує в суспільстві, отже, це комусь вигідно.
Деградація нації призводить до знищення життєвих та культурних цінностей. Людина стає споживачем масової культури – телебачення, стає частиною маси, отож краще піддається впливу. Суспільство маріонеток з нав’язаними поглядами, штучним щастям з присмаком кока-коли та блиском білосніжних зубів «будує» «щасливий» світ, «будує» майбутнє.