Створена після Першої світової війни Версальська система не забезпечила мирного співіснування країн Європи. Німеччина прагнула реваншу за поразку в Першій світовій війні. Фашистські режими (з італійської fascio — «пучок», «зв’язка», «об’єднання»), що існували в Італії (1922—1943 рр.) та в Німеччині (1933—1945 рр.), разом з імперіалістичною Японією прямували до світового панування.
Німеччина мала економічні зв’язки з багатьма країнами. За допомогою західного капіталу вона реанімувала свій військово-промисловий потенціал. Коли Гітлер встановив фашистську диктатуру шляхом терору, політичної та псевдосоціалістичної демагогії, нічого не змінилося. Понад те, після анексії Австрії і загарбання Чехословаччини до нього ніхто не застосовував жодних санкцій. Навпаки, західні держави вели політику умиротворення і заохочення агресора, намагалися спрямувати його проти СРСР, якому одночасно загрожувала Японія на Далекому Сході. Англія і Франція відмовились від запропонованої СРСР колективної безпеки в Європі.
Слід нагадати й те, що Радянський Союз із 1922 року мав з Німеччиною, тоді Веймарською республікою, політичні й економічні відносини, користувався її кредитами і допомогою у зміцненні обороноздатності. Вони тривали і після встановлення нацистського режиму та до останнього в СРСР мирного дня, коли на світанку 22 червня 1941 року через Брест пройшов ешелон з німецькими верстатами для свердління гарматних стволів, а в протилежному напрямку — потяг із зерном. Деякі дослідники звинувачують Сталіна, який 1939-го уклав із Гітлером пакт про ненапад і використав ситуацію в інтересах своєї країни. То, мабуть, був вимушений крок, щоб не опинитися в повній ізоляції на світовій арені і виграти час для захисту у разі війни.
Світ об’єднався проти агресора
Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року провокацією німців проти Польщі. У неї втягнули 61 державу, 80% населення земної кулі. Окупували Францію та інші країни Європи, смертельна небезпека вторгнення нависла над Англією. Італійсько-німецькі війська розгорнули наступ в Африці, Японія окупувала великі райони Китаю та Індокитаю. Після розгрому японцями американського флоту на військовій базі Перл-Харбор (7 грудня 1941 р.) вступили у війну США. Одна з головних цілей нацистів, яку Гітлер означив у своїй «Майн кампф», — захопити життєвий простір на Сході, підкорити і пограбувати СРСР.
Радянський Союз вимушений був розпочати війну після вторгнення німецьких військ. Відтоді всі надії цивілізованого світу стали пов’язувати з Червоною армією. Новий етап війни визначив консолідацію прогресивних сил світу і створення Антигітлерівської коаліції, важливим кроком чого стала Вашиннгтонська декларація 26 держав (1 січня 1942 р.). Вони заявили про свій намір повної перемоги у загальній боротьбі «проти диких і звірячих сил, які прагнуть підкорити світ». Країни, що підписали декларацію, й ті, що приєдналися до них пізніше, назвали Організацією Об’єднаних Націй. Україна, яка зробила вагомий внесок у боротьбу з фашистськими загарбниками, стала одним із членів-засновників ООН.
Уряди Великобританії і США побачили в союзі з СРСР можливість зберегти свою державну безпеку. Пріоритетними визначили загальнолюдські цінності, а ідеологічні та класові суперечності посунули на другий план. Апогеєм воєнно-політичного співробітництва стали міжнародні конференції, зокрема в Тегерані (1943 р.) і Ялті (1945 р.), де керівники трьох держав Й. Сталін, Ф. Рузвельт, В. Черчилль не тільки розв’я зували проблеми спільної боротьби з агресорами, а й питання майбутнього устрою світу і безпеки народів, статусу Німеччини після її поразки.
Кінець війни в Європі
Тим часом СРСР був не готовим відразу відбити напад нацистської воєнної машини, але взимку 1942—1943 рр. відбувся перелом у бойових діях. Коли західні держави, які обіцяли відкрити другий фронт ще два роки тому, зрозуміли, що Радянський Союз зможе сам впоратися з ворогом і допомогти народам Європи звільнитися від фашистської неволі, 6 червня 1944 року нарешті висадили десант на узбережжі Франції. Експедиційні сили союзників під командуванням американського генерала Д. Ейзенхауера, майбутнього президента США, провели успішні операції і навесні 1945-го зустрілися з радянськими військами поблизу річки Ельба. Перемогу над нацизмом здобули спільними зусиллями народів багатьох країн, але саме Радянський Союз відіграв вирішальну роль у розгромі загального ворога.
Акт про беззастережну капітуляцію нацистської Німеччини 8 травня 1945 року о 22 годині 43 хвилини в Карлхорсті (Берлін) підписали від Червоної армії маршал Жуков, від союзників — маршал авіації США Теддер, від вермахту — фельдмаршал Кейтель, якого згодом за вироком Нюрнберзького міжнародного трибуналу стратили разом з іншими воєнними злочинцями. Гітлер, цей божевільний диктатор, напередодні звів рахунки з життям у підземному бункері в Берліні під акомпанемент радянських гармат. До останнього свого часу він був одержимий нав’язливою, маніакальною ідеєю світового панування — ні нищівна поразка, ні зруйнована Німеччина та загибель мільйонів німців його не переконали і не навчили нічого.
Осередок агресії в Азії і перемога над Японією
В Азії ще тривала агресія, Японія не мала наміру здаватися. США скинули дві атомні бомби на її міста Хіросіму 6 і Нагасакі 9 серпня, де загинуло 180 тисяч мирних жителів. Ця антилюдяна акція мала застрашливий характер не тільки проти Японії, яка була вже приречена. Вони хотіли показати всьому світові, зокрема й Радянському Союзу, свою силу. Американські війська на чолі з генералом МакАртуром 28 серпня почали окупацію метрополії Японії.
СРСР, вірний своїм зобов’язанням перед коаліцією, оголосив 8 серпня війну Японії. На Далекому Сході бойові дії під командуванням маршала Василевського поширились на велику територію Північно-Східного Китаю, Маньчжурії, Північної Кореї, Охотського моря, на Сахалін і Курильські острови. Лінія фронту на кордоні СРСР і Монгольської Народної Республіки, яка теж брала участь у боях, перевищувала 5 тисяч кілометрів. За 23 дні розгромили основну ударну силу японців — Квантунську армію. Імператор Японії Хірохіто й уряд заявили про капітуляцію. Відповідний акт підписали на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській затоці 2 вересня 1945 року.
Люди, будьте пильними!
Підсумки війни жахають. Дослідники подають різні дані втрат. Якщо, скажімо, підрахувати з огляду на відомості Wikipedia Foundation, то загальні втрати військ і мирних жителів становлять понад 71 мільйон осіб, або 3,8% населення держав, яких втягнули у війну, зокрема СРСР — 24 мільйони (12% населення країни), США — 408 тисяч (0,3%), Англія — 379 тисяч (0,8%), Німеччина — 9 мільйонів (13%), Японія — 2,6 мільйона (3,7%), Китай — 17,6 мільйона (3,4%). В історії війн ще не було такої концентрації жахливих злочинів і таких масштабів злочинної діяльності, які дозволив собі нацизм. За визначеням Нюрнберзького трибуналу, який засудив цей злочинний режим і його проводирів, агресивна війна — найтяжчий злочин проти людства.
Але деякі сили у світі намагаються змусити забути її уроки. Нині, коли смертоносну ядерну зброю мають багато держав, коли може з’явитися самогубець, подібний до нацистського фюрера, сучасна війна становить величезну небезпеку для всієї земної кулі. Війна підкрадається непомітно і починається несподівано. Так було у двох світових війнах ХХ століття, так трапилось і нині в Україні.
Відносини між Росією й Україною після розпаду СРСР не були безхмарними, але вдавалося дотримуватись балансу інтересів на державному рівні, а між обома народами зберігати почуття спільності й братерства, які зміцнилися у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Росія, США і Великобританія (1994) гарантували Україні територіальну цілісність в обмін на добровільну відмову від ядерного арсеналу, третього за розміром у світі. Великим договором про дружбу, партнерство і співробітництво (1997) між Україною і РФ також передбачалася незмінність кордонів і заборона використання сили. Втім, анексія Росією Криму, осередок війни на Донбасі, який вирує другий рік поспіль, — це не тільки порушення домовленостей, а й дуже небезпечний прецедент ігнорування правових міжнародних норм і загроза стабільності у світі. Нагальним є також питання застосування норм міжнародного права до проблем сепаратизму, що спричиняє багато локальних конфліктів. Ще у 1995 році Президент України Леонід Кучма в ООН звертав увагу світового співтовариства до цього. Україні потрібен мир ззовні і злагода всередині. Врегулювання конфлікту залежить від уміння і бажання політиків обох країн та ефективності міжнародної підтримки коаліції проукраїнськи налаштованих держав знаходити мирні шляхи. Актуальним залишається заклик одного з учасників антифашистського Руху опору Юліуса Фучика, який 1943 року в гестапівській в’язниці зумів написати і передати на волю свій знаменитий «Репортаж із петлею на шиї», де як крик душі перед стратою дзвеніло: «Люди, я любив вас. Будьте пильними!»
публіцист, для «Урядового кур’єра»