Сприяв центр зайнятості…

Мукачівка Марина Яким два з половиною роки провела в АТО, працюючи там в економічній службі. А народивши дитину, вирішила попрощатися з військовою службою і податися в… косметологи. Загорілася ідеєю розпочати власну справу.

— Щоб не переривати трудового стажу, пішла до міського центру зайнятості, — розповідала. — Мені повідомили про можливість отримати допомогу, щоб могла започаткувати власний бізнес. Допомогли скласти бізнес-план. Надані центром 30 тисяч гривень одноразової допомоги — непогана можливість розпочати, тим більше, що частину пристроїв на той час уже придбала.

Після професійних курсів в обласному центрі, а також у Києві Марина Яким у червні цього року вже приймала клієнтів у косметичному салоні. Хоч і маленькому, але власному. Набір послуг — від очищення шкіри до обгортань і корекції фігури. Косметолог уже будує подальші плани у професії. Чоловік військовослужбовець-офіцер після виходу у відставку теж думає започаткувати власну справу.

34-річний ужгородець Михайло Крікалов роботу в Ужгороді знайшов після безрезультатних очікувань «високооплачуваного місця» в Угорщині. «Чотири місяці приватні рекрутери водили мене за ніс, та вартого уваги так і не запропонували, — розповідав Михайло. — Подався на підприємство з іноземними інвестиціями «Гроклін-Карпати» і не прогадав».

Пройшовши тримісячне навчання, Михайло працює оператором у розкрійному цеху, отримуючи 14—15 тисяч гривень щомісяця. Перестав навіть думати про виїзд за кордон.

Інженер-ливарник Олександр Кулємзін ще півтора року тому жив у Сумах. На тамтешньому підприємстві ливарне виробництво припинилося, натомість його відновили в обласному центрі Закарпаття. Ужгородський «Турбогаз» — колись базове підприємство газотранспортної галузі всього Радянського Союзу — віднедавна знову варить сталь і чавун. Досвід і вміння Олександра, як і півтора десятка інших вчорашніх сумчан, запрошених на ужгородський завод, стали тут у пригоді. Завдяки сумській команді місцеве підприємство досягло 40 тонн фасонного литва за місяць, яке охоче купують замовники з усієї України. Ставши закарпатцями, гості зі Слобожанщини задоволені умовами праці і, що не менш важливо, зарплатнею.

Зреагували на потреби людей

Такі життєві історії для Закарпаття, яке чи не найбільше потерпає від трудової міграції працездатного населення за кордон, стають типовими для цього регіону.

А ситуація була мало не катастрофічною. Виїздити туди, куди високими заробітками у вигляді чеських крон, угорських форинтів або й німецьких марок заманюють тисячі оголошень, на крайньому заході країни вважалося буденним явищем. Наполегливість працівників центрів зайнятості, які поєднали зусилля з місцевими роботодавцями, почали давати плоди. Тепер закордонним рекрутерам не так легко, як раніше, переманювати до себе робочу силу із Закарпаття.

— На наших підприємствах стали перейматися потребами людей, цінувати їх, — розповідав директор центру Юрій Фущич. — Якщо раніше за ринковою ціною продавали тільки товари і послуги, то віднині це правило діє й щодо робітників, інженерів, інших спеціалістів. Їх найкраще переконують не слова про престижність професії чи будь-які інші заклики, а добра зарплата і вагомий соціальний пакет. Як наслідок Закарпатська область відчутно додала у підвищенні рівня заробітних плат.

Три роки тому за обсягами зарплат Закарпаття серед усіх регіонів пасло задніх, а нині воно вже на сьомому місці. На ринкоутворювальних підприємствах, яких в області близько двох десятків, нижча планка зарплат — 9 тисяч гривень, а часто це значно вище. До підприємств з іноземними інвестиціями «Гроклін-Карпати», «Флекстронікс», «Ядзакі», «Джейбіл», «Єврокар» та інших підтягуються вітчизняні, серед яких лідер — уже згадуваний «Турбогаз».

У зарплаті досягти рівня сусідів

— Вважаю, що у нас робоча сила досі недооцінена, і над доведенням зарплат до рівня сусідніх Словаччини, Угорщини, Польщі, де ці транснаціональні компанії мають схожі на наші підприємства, але платять утричі більше, слід настійливо працювати, — такої думки дотримується голова обласного об’єднання організацій роботодавців «Закарпаття»  Володимир Панов.

Він віддає належне зусиллям роботодавців. Адже, за його словами, «слід враховувати і витрати на харчування, медичне обслуговування, яке для працівників безплатне. Часто їх безплатно довозять до місць роботи за 50—60 кілометрів, і транспортні витрати влітають у копієчку».

Додамо, що ці підприємства винаймають житло для працівників з інших регіонів: їм воно обходиться або за символічну ціну, або й без оплати.

Потреба в робочій силі на Закарпатті з часом лише наростатиме. «Джейбіл», який має понад 100 підприємств, розкиданих у всьому світі, через два роки планує майже подвоїти чисельність працівників — довести її до 5 тисяч. Тож гасло всіх підрозділів обласного центру зайнятості «Живи і працюй в Україні» актуалізувалося як ніколи.

— Весь світ перебуває в умовах трудової  міграції, вона стала явищем планетарного масштабу. Україна у цих процесах — не виняток. Тому нам треба говорити не лише про заробітні плати, а й про створення комфортних умов для життя людей: щоб вони бачили тут, на рідній землі, майбутнє власне і дітей. Мусимо переконувати їх, що можуть бути успішними і щасливими в рідній країні, а не деінде, — робить висновок Володимир Панов.

Комп’ютер добре, людина — краще

Тепер на Закарпатті майже 70% шукачів роботи знаходять її впродовж семи або й менше днів, тобто людина навіть не встигає отримати статус безробітного. Загалом в області на вакансію претендують не більш як двоє осіб. Хоча… Непокоїть нерівномірність розподілу вакансій: в Ужгороді та низинних районах кількість вакансій майже зрівнялася з чисельністю безробітних, а в Рахівському районі — аж 75 на місце. Проте той, хто хоче знайти роботу, її знаходить.

Інший аргумент на користь центрів зайнятості: завдяки їхньому сприянню з початку року власну справу відкрили 65 безробітних.

«Ми не даємо гроші просто на прожиття, а під конкретний бізнес-план, — заува­жила заступник директора обласного центру Ольга Сівач. — Його допомагаємо не лише скласти, а й потім втілювати в життя. На місцях створено консалтингові центри, які супроводжують людину протягом року».

— Покладаємося не так на комп’ютерні програми, як на безпосередній контакт із людиною, неформальні методи роботи. У цьому полягає зміна нашої стратегії. Перенавчаємо людей, влаштовуємо ярмарки кар’єри і вакансій, роблячи наголос на профорієнтації школярів. У всіх школах розмовляємо зі старшокласниками про перспективи праце­влаштування на Закарпатті. А ще — здійснюємо діагностику з визначення професійно важливих якостей, щоб не помилитись із майбутнім вибором. Доводимо на прикладах розвинених країн, що юристи й економісти — не єдино можливий вибір молоді, що можна бути успішними, задоволеними життям у робітничій професії, — акцентував Юрій Фущич.