СПАДЩИНА

У "Старому Луцьку" набувають популярності підземні екскурсії

"... А коли місто ворог уже обкладав так, що спасу не було -оборонці луцької фортеці могли непомітно вийти із замку, сконцентрувати свої сили і вдарити загарбникам у спину. Як? А тут десь підземний хід із замку йде до річки Стир, проходить під нею, ось під тим лугом і виходить аж он у тому селі - Рованцях. Де саме? А он у тій церкві... Мій дід розповідав, що як був малим, то ще ходив тим ходом із замку - кілька кілометрів його довжина... А ще розповів, як одного разу знайомі його пішли ще одним ходом у бік міста Дубна: там теж є стара фортеця, форт у Тараканові... То оце наш Луцький замок якраз і з'єднаний із замком в Дубні... А вийшли ті хлопці, що пішли у Дубно аж через тиждень, зовсім охляли, та й мало не посліпли, як світло побачили... А ще був підземний хід між костелом єзуїтів та В'їзною вежею замку Любарта. Але десь у 1960-х вантажівка їхала по Замковій площі, то просто в неї під колесами він почав завалюватися. Ще й досі на площі це рівненьке, наче струнка, пониження видно!.."

Пам'ять цінніша за золото!

Такі розповіді літ сорок тому я й мої однолітки не раз чули у Старому місті, що постійно вабило нас, підлітків, руїнами Луцького замку, дзвіницею та іншими старими будівлями. У одній із них - колишній міській в'язниці - постійно звучала музика: після війни тут розмістили музучилище. Але все одно було моторошно: розповідали, що німці розстріляли в ній тисячі людей... У роки незалежності з'ясувалося: справді розстріляли! Але не нацисти - "наші", "товаріщі"... У масі своїй - селянських синів. Тих, що на бляху над хатою власними мозолями заробив або про свою правду у своїй хаті говорив...

Десь на рівні підсвідомості ми ховалися від тієї незрозумілої тривоги, що, здавалося, наскрізь просякла це місце. То в замок, що світив дірками у стінах, то... під землю. У дворі професійно-технічного училища, що розташувалося в колишньому єзуїтському колегіумі, був вхід у таємничі підземелля. Старі штани і куртка, ліхтарик у руці - і от вона, мандрівка, від якої дух захоплює!

Частина тих доволі просторих двоярусних підземель - був тут навіть свій тир для стрільби із гвинтівок! - була у розчищеному і досить пристойному стані. Деякі інші ходи впиралися в обвали, а нижній ярус частково залитий водою... Привертали увагу кам'яні мішки-клітки, площею приблизно з квадратний метр. Збудували їх ще на початку самого ХVІІ ст., коли за проектом талановитого італійського архітектора Якуба (Джакобо) Бріано у 1616 році й почалося будівництво храму святих Петра і Павла. Чи то для потреб святійшої інквізиції, чи то для схимників, котрі самі себе добровільно заживо замуровують під землею...

"Ех, - думалося тоді, - це ж які екскурсії тут можна проводити!.." Таких як я, було чимало. Пізніше вони об'єдналися в клуб "Ентузіаст", який на чолі з Олегом Виноградовим 20 років збирає відомості про луцькі підземелля, вичищає їх від сміття і періодично знаходить щось цікаве при розчистці чергового закинутого підвалу чи переходу.

Траплялися і справді унікальні знахідки. Одного разу, ще за радянської влади, хлопці знайшли скарб монет - чи то півтори, чи то дві з половиною сотні золотих "п'ятаків" та "червінців". Не заникали, як це часто буває в таких ситуаціях, у власних кишенях, а чесно занесли у банк. І отримали належні їм, згідно тодішнього законодавства, 25%. Десь по 3 тис. карбованців кожному із шістьох скарбошукачів випало - величезна на той час сума!.. Знаходили й американські долари 1905 і 1901 років! І що ви думаєте, не прийняв їх американський банк? Нам би такі гроші!

Ящик горілки з... 1914 року

Якось зустрів археолога, нині професора Михайла Кучинка, і почув від нього: хлопці при розчистці підземель ящик горілки знайшли. Випуску... 1914 року.

- І що ж вони з нею роблять? - вихопилося тоді в мене.

- Та п'ють!.. - лаконічно відповів авторитетний історик.

Але для науки і нащадків ціннішими були інші знахідки ентузіастів. Ті, що колись були загублені або викинуті свідомо. Взірці цегли-пальчатки, вік якої обчислюється століттями, кахлі, яких нині ніде не побачиш, предмети побуту та озброєння епох, які вже відійшли у вічність... Саме завдяки краєзнавцям у збірці старожитностей історико-культурного заповідника нині чимало оригінальних експонатів.

Про таємниче Середньовіччя нагадує знайдений і повернутий до нового життя луцький кликун - середньовічний сторож, який ходив нічним містом, бив у калатало, щоб чули його лихі люди, і слідкував, аби де пожежі не сталося...

Нехитрі речі ці, що бережуть спомин про русичів, пам'ятають і про з'їзд у Лучеську Великому європейських монархів у 1429 році, - європейці мають знати, коли і де народилася ідея про нинішню об'єднану Європу! - цінніші за золото. Бо на відміну від банківського золота засвідчують, якого ми роду. І якими були наші славні предки. А це вже - не тільки історія.

Не просто фрагменти храмової плитки ХІІ століття... Це -нові й нові паростки поваги до історії свого власного народу. Вони неодмінно вкореняться, наберуть силу, підтримають нас і не дадуть стати перекотиполем нашим онукам і правнукам...

Соколи замість... привидів

Нині гості Старого Луцька можуть побачити як підземну частину нині діючого костелу Петра і Павла, так і підземелля, про які ми, хлопчаки, тоді не знали - в Луцькому замку. А їдуть сюди, у це відреставроване завдяки підтримці держави диво, з усіх континентів. За винятком хіба що одного - Антарктиди.

...Разом із заступником директора історико-культурного заповідника "Старий Луцьк" Валентиною Будниковою проходимо під 27-метровою В'їзною вежею замку, зупиняємося на хвилину біля катапульт, баліст та інших середньовічних метальних машин, що застосовувалися при облозі фортець, і починаємо спускатися у... ХІІ століття. Точніше - у підземну частину кафедрального собору Івана Богослова, збудованого у цей період.

Клацає вимикач - і світло під штучним накриттям, що захищає від атмосферних опадів її фундаменти, вимальовує величну картину залишків храму, в якому в часи Київської Русі та пізніше молилися найзначніші волиняни та їхні імениті гості. У пам'ять про них запалюємо свічки на кованих підсвічниках...

У блиманні тьмяного світла помічаю незвичне графіті, видряпане на цеглині якимось неслухом: "Тут був Яків". Подумати тільки: століття пролетіли, вже й кісточки отого самого Якова давно зотліли, а вишкрябаний напис дійшов до нас!.. От що таке сила написаного слова!

Трохи далі, у вівтарній частині - могила. Як вважають місцеві науковці, це може бути поховання луцького князя, великого князя київського Інгвара Ярославовича, праправнука Володимира Мономаха.

Підходимо до стрічки, за якою - колекція різноманітних знахідок з луцьких підземель та археологічних розкопок. Фрагменти фресок, елементи декору, кахлі різних століть... Цеглини різних розмірів: зі слідами тварин, що півтисячі літ тому були на стрихарні і ступили на мокру глину у дерев'яних формах, а також із назвами міст, звідки ці вогнетривкі цеглини привезені купцями для луцьких пічок... В одному місці читаю латиницею "Лондон", в іншому - "Париж"... Наскільки ж ми тісно були пов'язані з тим світом, якщо навіть пічну цеглу везли з Європи?!

- А ось тут - перехід до ще однієї підземної церкви - вже ХVІІ століття, - продовжує розповідь Валентина Будникова. -Правда, фундатор її помер, і вона так і не була збудована. А це вже - господарські підвали ХІХ століття... Тут наші сучасні рицарі, із рицарського клубу при замку, роблять свої інсценізації. У туристів аж мурашки по шкірі бігають від дзвону мечів та щитів!..

Роблю фото і ми, під пильними поглядами кажанів, що непомітно причепилися до стелі, піднімаємося на поверхню. Вже через ХІХ століття...

- Нині можемо запропонувати туристам, у тому числі й тим, які приїдуть як глядачі Євро-2012, низку екскурсій, -підсумував побачене директор історико-культурного заповідника "Старий Луцьк" Тарас Рабан, який два десятки літ свого життя присвятив відновленню місцевої старовини. - Це і оглядини культових споруд - адже наше місто свого часу називали другим Римом, і програму в Луцькому замку - ознайомлення з Музеєм волинської книги, колекцією дзвонів, найстаріший з яких пам'ятає Богдана Хмельницького, картинною галереєю, що постала на основі зібрання князів Радзівілів... І, звичайно, подорож луцькими підземеллями... Зараз, до речі, поставили собі завдання наповнити їх новими експозиціями. Серед них буде, ймовірно, і збірка "Втрачені храми Луцька"...

- А з привидами туристів не збираєтеся знайомити? - запитую жартома.

На що Тарас Рабан з усмішкою відповідає:

- У Луцькому замку - єдиному в Україні! - немає жодної незаспокоєної душі. А це означає, що і... привидів у нас немає! Так і напишіть в "Урядовому кур'єрі"! - а через хвилину додає: - Натомість вже літ п'ятнадцять в замку живуть соколи - прилетіли після того, як ми привели його в порядок... Ті самі, що були символом княжого полювання.

- І дали обриси тризуба Володимира Великого?..

- Саме так! І один із них - це просто містика якась! -ніколи не покидає замок надовго ...

- А як же з тими легендами, що підземні ходи звідси виходять далеко за містом?

- А це вже тема іншої розмови, - відповідає директор.