110 років тому з’явився друком науково-фантастичний роман шотландського письменника Артура Конан Дойла «Загублений світ». Читаючи розповідь про карколомні пригоди експедиції науковців на віддалене і загублене гірське плато, де, немов у гігантській камері схову, збереглися реалії прадавнього допотопного життя, ніхто з нас навіть уяви­ти не міг, що у ХХІ-му столітті щось подібне очікуватиме і наших сучасників. Крім того, не десь на краю світу, а майже в центрі Європи.

Ні, над українськими містами і селами, окупованими рашистами, не ширяють у повітрі величезні птеродактилі. І там не ходять вулицями хижі велети динозаври, які, знаємо, давно вимерли. Проте агресивний так званий рускій мір також є диким, архаїчним і викопним, бо жорстоко позбавляє людей всіх звичних благ цивілізації: комфортного житла, нормального харчування, води, електрики, зв’язку, газу, громадського транспорту і головне — безпеки для власного життя. Що отримують люди замість подібного печерного виживання? Нічогісінько. Сучасні кремлівські варвари, розбомбивши Маріуполь і позбавивши його жителів елементарних благ цивілізації, натомість лише зомбують їх патетичними закликами типу «Навсєгда з рф!» чи «Ми — єдіний народ!». А ще 24 години на добу щось обіцяють, обіцяють, обіцяють.

Пайкова залежність маріупольців

Перетворивши у березні-квітні сучасне приморське місто на велику руїну, російські окупанти поспіхом запевняли людей, які з різних причин залишилися там, що все відбудують і вони житимуть набагато краще ніж до 24 лютого. Також кремлівські пропагандисти тисячу і більше разів уточнили: стрімке покращення настане вже після проведення так званого референдуму про приєднання Маріуполя до рф. Ніде правди діти: деякі знедолені тоді повірили цій примітивній агітці. Що насправді отримали? Чітку відповідь дає недавнє незалежне опитування «Голос міста», у якому взяли участь майже 1300 місцевих респондентів. Ось як відреагували люди на запитання: «Що змінилося в Маріуполі після псевдореферендуму?». 47,7 відсотка з них вважають: «Стало гірше», 35,4 переконані: «Нічого не змінилося», а 16,9 фантаста переконують себе: «Стало краще».

Загалом теперішня дійсність міста нагадує дві прямі, котрі, як відомо, ніколи не перетинаються. Перша: оптимістична картинка від російських пропагандистів, котрі торочать нісенітниці, що після «визволення» тамтешні жителі нарешті зажили кращим, ніж досі, життям. І досить песимістична друга: переважна більшість маріупольців насправді змушена примітивно виживати. Вони досі чекають відновлення зруйнованого житла чи подачі до вцілілих осель бодай світла та води, бо теплопостачання окупанти не дуже й обіцяли. Ще люди вдаються до різних способів, аби десь заробити гроші і роздобути харчі. Щодо останньої проблеми, то окупаційна влада за минулі місяці посприяла такій собі пайковій залежності містян.

«Ми тепер дуже залежні від гуманітарної допомоги. І ті, хто її не отримує, заздрять тим, хто може розраховувати на ці блага. Раз на місяця пакет із харчами видають малолітнім дітям та літнім людям, яким вже за 65 років. У цьому наборі зазвичай є борошно, гречка чи рис, макарони, тушонка, рибні консерви, хліб, вода. Минулого місяця ще давали трохи мила, зубну пасту, пральний порошок, засіб для миття посуду і туалетний папір.

Раніше продукти були українського виробництва, а нині російські чи з маркуванням «днр», які вражають низькою якістю. У мирний час їх ніхто не наважився б вживати. А рибні консерви: сардини та кільку коти навіть і зараз не хочуть їсти», — розповідає жителька міста.

Чим ще займаються містяни, окрім пошуку харчів на найближчий час чи для запасів на довгу і важку зиму? Люди старшого віку, а у місті їх більшість, щодня ходять чи їздять до органів окупаційної влади за різноманітними довідками.

«Довідки тепер потрібні на все і завжди. Тому довжелезні черги шикуються для оформлення матеріальної допомоги для пенсіонерів та окремо для тих, кому вже за 80 років, чи субсидій на вугілля. Проте часто сподівання на обіцяну допомогу так і залишаються тільки мріями. Скажімо, окупаційна влада раніше обіцяла власникам будинків із пічним опаленням субсидію на паливо 25—30 тисяч рублів і 12—15 тисяч, тим, у кого є піч тільки для приготування їжі. Їм повірили і трохи заспокоїлися, проте насправді для придбання вугілля нам дали аж по … 3 тисячі рублів. І це тоді, коли тонна вугілля зараз коштує 12 — 15 тисяч рублів…», — свідчить власник будинку з пічним опаленням.

«Обіцяне світле майбутнє насправді темне, холодне і напівголодне…»

Звичайно, із настанням осінніх холодів проблема опалення житла стала для маріупольців ще гарячішою. До 24 лютого тепло людям у місті забезпечували 64 стаціонарні котельні. Після «визволення» самі ж рашисти визнали, що перестаралися, коли свідомо обстрілювали об’єкти критичної інфраструктури не без допомоги місцевих виродків-коригувальників. Улітку «нова влада» повідомила, що до початку осінньо-зимового сезону зможе відновити роботу тільки 22 котелень. Утім, навіть згадана третина від донедавна всіх працюючих це лише порожні обіцянки: на початок листопада у Маріуполі частково почали подавати тепло всього 9 котелень!

Розводячи руками, окупаційна влада називає проблемою із проблем зруйновані потужними обстрілами загарбників майже всі комунікації, а про монтаж нових труб поки мовчать.

Ще більшою проблемою стосовно початку опалювального сезону залишається елементарна нестача газу. Фахівці підтверджують: того обсягу, який надходить зараз резервною магістраллю із Мангуша, не вистачає навіть на побутові потреби всього міста.

«Це просто глум! Дешевий чи взагалі безкоштовний російський газ був і є улюбленим коником пропаганди загарбників. Нам обіцяли не просто багато палива, а ціле газове море розміром з Азовське! Мій наївний сусід ще недавно переконував усіх, що рф тепер не буде постачати газ до ворожої Європи, а забезпечить ним Маріуполь відразу після карикатурного приєднання. А тепер дуже розчарованими почуваються навіть ті, хто агітував за росію і вірив у світле майбутнє. Бо воно насправді темне, холодне і напівголодне», — каже місцевий житель.

«Так, ми всі вірили і сподівалися, що після референдуму і приєднання до рф наше життя нарешті стане кращим. Та відбувається якраз навпаки: ціни на все почали зростати. Наприклад, тільки за останні три дні продукти подорожчали на 15—20 відсотків! У моєму будинку вже більше пів року немає ні світла, ні води! Тому до зими вже навіть не чекаємо ні електрики, ні тепла. І взагалі поки не уявляю, як будемо зимувати і взагалі далі жити!..» — емоційно зізнається жінка, яка не приховує, що ще недавно агітувала всіх знайомих взяти участь у незаконному референдумі.  

Безнадія, апатія та глибока депресія — це нормальний стан маріупольців, яким залишилося тільки згадувати, що ще на початку року вони жили в комфортному і найбільш розвиненому місті Донбасу. Тепер більшість із них змушені зводити кінці з кінцями і шукати можливість якось вирватися з цього сплюндрованого і загубленого закутка вже не цивілізованого світу. До того ж, коли містяни розказують, що після приєднання до рф, окрім зростання цін, нічого не змінилося, вони трохи лукавлять. Бо побільшало тривоги і занепокоєння в батьків, чиї діти досягли призовного віку. Усі, хто підпадає під призов (до 60 років), нишком лаштуються у дорогу, навіть знаючи наперед, що росіяни навряд чи випустять потенційних мобілізованих на війну із заблокованого ними міста.)

Насамкінець. Окремі видання відомого твору «Загублений світ» у деяких видавництвах ідуть до читача ще й під назвою «Утрачений світ». Погодьмося, обидві вони пасують до теперішньої ситуації у Маріуполі. Шкода тільки, що в нашому випадку йдеться не про наукову фантастику, а про реальні жахи, які після 24 лютого відбуваються в українському місті під час цілеспрямованого, впертого і безжального кремлівського геноциду українців як нації. А об’єднує художній твір і справжнє сьогодення не тільки назва, а й наступна потворна обставина: українці у ХХІ столітті насправді зіткнулися з колись вигаданими письменником лютими мавполюдьми. Відмінність тільки в тому, що ці агресивні зайди розмахують не палицями чи камінням, а використовують потужну смертоносну зброю російського виробництва.