Із полковником Володимиром Сазоновим розмовляємо на алеї Слави Героям АТО, яку створили школярі за допомогою дорослих у Вінницькому медичному клінічному центрі центрального регіону. Він запевнив, що українські військові сповнені відповідальності відстояти територіальну цілісність України і наводить приклад: «У квітні цього року під час ротації частина військових із мого загону не хотіли повертатися. Тепер вони у складі іншого зведеного загону добровільно перебувають на передовій у зоні АТО. Телефонують, просять, коли їхатиму знову, взяти із собою».
Усі йшли добровільно.jpg)
Про професію захищати Батьківщину Володимир із дитячих років знав не з фільмів. Його батько був професійним військовим. Після школи вступив у Дніпропетровське вище командне училище військ Протиповітряної оборони. Як і батько, став офіцером зенітно-ракетних військ. Починав службу командиром взводу зенітного ракетного комплексу С-200, тепер начальник відділу — заступник начальника управління оборонного планування штабу Командування Повітряних сил ЗСУ.
За стандартного розкладу зенітно-ракетні війська — не в окопах на передовій, бо ж це за всіма параметрами інший вид зброї, ніж автомат або кулемет. Він грунтується на знаннях фізики й математики (здебільшого радіоелектроніки) і вражає ціль на значній відстані. Але держава-агресор веде з нами гібридну війну.
Полковник Володимир Сазонов без вагань очолив зведений загін Повітряних сил, сформований із підрозділів Повітряних сил з Вінниці, Львова, Мелітополя, Одеси, Старокостянтинова, Шепетівки тощо. На полігоні пройшли підготовку в умовах, наближених до бойових. Лише після цього вирушили в АТО.
«Загін сформований лише з військових, які проходять службу за контрактом, і мобілізованих. Солдати прослужили не менш як півроку. Всі їхали підготовленими, добровільно, ніхто нікого не змушував. І не потай від родин — кожна сім’я знала, що батько чи син свідомо йде захищати Батьківщину», — розповідає Володимир Сазонов.
Загін виконував завдання з охорони та оборони визначеної території неподалік міста Авдіївка. Донецький степовий ландшафт його не здивував — Володимир родом із Херсонщини, а до вступу у військове училище жив у місті Світловодську на Кіровоградщині. А нині частина східного степу країни дихає війною.
У лютому цього року перших два тижні загін накривали «градами». Виручало те, що від попередніх ротацій були бліндажі, траншеї, окопи, а також дисципліна і досвід тих, хто вже був на цій війні.
«Кожний добровільно виконував обов’язки. Начальником поста міг бути старшина, а підлеглим у нього — офіцери. Це сприймали нормально. У такій ситуації багато важить досвід, а кілька наших сержантів раніше були в АТО на цій ділянці, тому в моєму загоні насамперед вони стали начальниками постів», — зауважив він.
Не зважали на обстріли
За його словами, зведений загін жив однією родиною. Не було такого, що офіцери їдять одне, а солдати інше — всі з одного казана.
Із питною водою там проблема, бо ніде її брати: в Авдіївці лише одна криниця, і та здебільшого порожня. Ще коли вирушали з Вінниці, місцеві волонтери дали радіостанції, завантажили продукти і воду.
«Забезпечення продуктами було нормальне. Дуже велику допомогу надавали волонтери, особливо із Запорізької області. Приїжджали до нас щотижня, привозили продукти, воду — все необхідне. Наприклад, вони надали два прилади нічного бачення. Також доставляли посилки, які передавали рідні солдатам і офіцерам. Навіть під обстрілом волонтери до нас приїжджали. Ми дякуємо їм за допомогу», — зауважив полковник Сазонов.
Він упевнений, що ротації дуже потрібні. Багато що там тисне на психіку, особливо якщо є поранені і вбиті, людина втомлюється. Кілька місяців — і потрібно міняти людей, щоб відпочили. З його слів, у зону АТО слід направляти військових, які вже там були, навчені й добровільно бажають повернутися для виконання бойового завдання. Полковник переконаний, що найкращий варіант врегулювати ситуацію мирним шляхом, щоб не було жертв серед населення та військових з обох боків. Він зауважив: «Обов’язок військових — захищати кордони».
У стані бойової готовності
Нашим військовим боляче було спостерігати, як під час перемир’я сепаратисти відкрито вдосконалюють систему оборони, завозять боєкомплекти, які потім зненацька «летять на нас».
«Вони на перемир’я не зважали і обстрілювали наші позиції не лише зі стрілецької зброї, а також із САУ з Донецька і з танків із території аеропорту. Обстріли були щодня», — зазначив В. Сазонов.
Могли гамселити вранці або вночі, а могли протягом доби. Нормального сну там немає. Постійно в напрузі. Військові передусім покладалися на себе: кожен ретельно виконував обов’язки. На всіх постах були прилади нічного бачення, чергування вели цілодобово і тому своєчасно виявляли і давали відсіч диверсійно-розвідувальним групам, які прагнули зайти на територію містечка.
Зведений загін Повітряних сил виконав поставлене завдання і передав територію іншому загону. По прибутті звідти всім видали нове обмундирування. Багатьох нагородили, декому достроково присвоїли чергове звання.
На жаль, не весь особовий склад загону вернувся додому. Солдат Юрій Савіцький родом з Летичева Хмельницької області загинув як герой 23 березня цього року. Побратими не могли приїхати на похорони, та коли вернулися з АТО, майже цілим загоном були на сороковинах по ньому.
Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Юрія Савіцького посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Цю нагороду я вручив його батькам від імені Президента. З ними підтримуємо зв’язок і на роковини загоном встановимо йому пам’ятник», — сказав Володимир Сазонов.