29 жовтня 1955 року о пів на другу ночі у Північній бухті Севастополя прогримів потужний вибух під днищем лінкора «Новороссийск». Попри величезну пробоїну та інші пошкодження, флагман Чорноморського флоту ще понад дві години тримався на плаву, а потім ліг на лівий борт і миттєво перевернувся догори кілем. Саме у цей момент загинула найбільша кількість матросів і офіцерів — більш як 600 «новоросійців» та рятувальників з інших суден, що поспішали на допомогу. Сотні людей потонули, а ще жахливішою виявилася смерть матросів, живцем замурованих у сталевих відсіках «Новороссийска»: приречені, прощаючись із життям, співали «Варяг», і їх було чути ще навіть 1 листопада.
Під час розслідування масштабної трагедії експерти зафіксували очевидну некомпетентність флотських керівників, які очолювали боротьбу за живучість корабля. Особливо вразило цинічне ставлення до людей: замість того щоб зняти звідси матросів, не задіяних у рятувальних роботах, їх вишикували на верхній палубі й тримали там, доки лінкор не перевернувся і не накрив нещасних броньованим корпусом. А оскільки величезна кількість жертв не мала жодних логічних пояснень, її засекретили і довго не розголошували. Втім, про величезні розміри морської трагедії, що розігралася за сотню метрів до берега, таки знали жителі Севастополя.
Збираючи колись інформацію про матросів із Донеччини, які тієї фатальної ночі були на «Новороссийску», поспілкувався з їхніми родичами й тими, хто став свідком драматичним подій. Приміром, жителька Макіївки, яка у 1955-му мешкала у Севастополі, розповідала про масові похоронні процесії, які рухалися вулицею Великою Морською. Родичів загиблих не викликали і прощатися з ними доручили місцевим комсомолкам, яким видали чорні хустки. Спершу жертв хоронили вдень, а потім і вночі без відповідних церемоній — городяни бачили вантажівки, які возили на кладовище домовини. А хвилі ще довго викочували на берег понівечені тіла, які вже важко було розпізнати, а тому багато родичів «новоросійців» так нічого й не дізналися ні про обставини загибелі, ні про точне місце поховання своїх рідних…
Вам, шановні читачі, це щось нагадує? Ще недавно трагедія «Новороссийска» змушувала шукати аналогії з вибухом у Північній бухті Севастополя лінкора «Імператриця Марія», що стався у жовтні 1916 року, — тоді загинули 260 матросів і офіцерів. Нині ж історичні події — майже копія не менш драматичної ситуації довкола штучного й нав’язаного Донбасу новоутворення «Новоросія», яке ледве тримається на плаву і приречене на загибель. Адже лідери утопічного територіального лиха з найперших днів його з’яви і до сьогодні ведуть боротьбу не за життя, а на знищення. Насамперед це стосується тутешньої потужної промислової та соціальної інфраструктури Донбасу, бо робота вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної та інші галузей уже майже паралізована. А місцеві лідери «республіки» тим часом повідомили: мають намір «націоналізувати» всі-всі місцеві промислові підприємства, а ті, що не працюють, утилізуватимуть. Тобто примітивно поріжуть на брухт ще вціліле обладнання заводів і шахт. До речі, такими самими перспективами «новоросіяни» лякають і сусідні, відносно благополучні території.
«Вважаю, що кордон ДНР є у кордонах всієї Донецької області — це наша земля», — запевняє «прем’єр-міністр» Олександр Захарченко. І додає: «Ми чужого не хочемо, але Бердянськ та Ізюм заберемо».
Найтрагічніший момент загибелі «Новоросії», яка ось-ось зазнає остаточного краху, — це доля жителів Донбасу, бо вони дуже нагадують отих виструнчених матросів на палубі перехнябленого лінкора «Новороссийск», позбавлених права на порятунок. Адже від обстрілів терористів із «Градів» та інших видів важкої зброї російського виробництва гинуть навіть ті, хто підтримував чи співчував «республіці». Зашкалює цинізм і стосовно найманців та військовослужбовців із сусідньої держави, які знайшли тут свій безславний кінець. А повертаючись до загибелі майже однойменного лінкора, слід зауважити: навіть в умовах неабиякої засекреченості морської трагедії таки ніхто тоді не наважився відмовитися від загиблих матросів «Новороссийска», пояснюючи, що вони «заблукали» чи з власної волі опинилися у відсіках корабля, який поховав їх разом із собою. Тому, погодьтеся, із таким ставленням до людей — і донеччан, і росіян — приречена не тільки примарна «Новоросія», а й держава-ляльковод і автор утопічного проекту.