ВТРАТА
Куди ти ділась, билинна річечко?
Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ,
доктор географічних наук
Зі шкільної лави відомо, що в 988 р. у річці Почайна відбулося хрещення киян. Нині, за всього бажання, згадану річку не знайти. Невже вона зникла? Якщо так, то чому не зникла Либідь, згадки про яку також сягають глибини віків? Та й важко повірити в те, що киян (нехай навіть кількасот) можна було охрестити в маленькій річці. Отже, гарантовано Почайна мала бути достатньо великою. І все ж таки факт залишається фактом: нині Почайни немає.
Відповідь на запитання, що собою являла загадкова Почайна, можна знайти на першій, нехай навіть схематичній, мапі Києва. Її уклав полковник Ушаков у 1695 р. На ній добре видно, що Почайна в минулому була рукавом або протокою Дніпра.
Можна звернути увагу на те, що, зображуючи Почайну, автор уникнув слова «річка». Тим часом, це слово використано для річки Сирець, що впадала в якесь озеро, а потім у рукав Дніпра. Подібним є показ Почайни ще на кількох мапах, укладених пізніше.
У книзі київського історика Максима Берлинського, котрий жив наприкінці XVIII та першій половині XIX ст., можна прочитати: «видно здалеку Чорторий, Почайну та інші протоки...».
Зазначимо, що багаторукавність русла залишилася характерною особливістю Дніпра і нині — достатньо глянути на річку в межах Києва. Окрім правого основного рукава, паралельно тягнеться ще один — уже згаданий Чорторий.
З’ясувавши, чим у минулому була Почайна, подальшу її долю зрозуміти простіше. За наявності двох рукавів один зазвичай стає більшим, інший – меншим. З часом останній перетворюється на низку заплавних озер, інколи із затокою.
Затокою Почайні довелося побути досить довго – принаймні 100 років. Упродовж цього часу вона слугувала зручною природною гаванню для суден, які ходили Дніпром. Від Дніпра була відокремлена довгою піщаною косою, що тяглася приблизно до того місця, де нині стоїть монумент, який називають «Магдебурзьке право». Проте судна, що йшли по Дніпру і Десні з півночі, заходячи в гавань, були змушені проходити кілька зайвих кілометрів. У зв’язку з цим на початку XVIII ст. у косі прорили канал. Невдовзі він значно розширився. Поступово нижню частину коси, яка стала островом, розмило течією.
У 1897–1899 рр. за проектом київського гідротехніка Миколи Максимовича природну гавань перетворили на справжню, насамперед більшу та глибшу. Останнього «удару» Почайній завдали перед забудовою житлового масиву Оболонь. Для підняття території потрібно було багато ∂рунту. Його забирали як із заток Дніпра, так і низинної місцевості, де раніше текла Почайна. Видобуток ∂рунту спричинив до того, що тут утворилася система досить великих озер Опечень. Як у минулому, так і нині сюди впадає р. Сирець і ще кілька струмків. Щоправда, порівняно з далекою давниною тепер ні в цих озерах, ні в гавані купатися не бажано.