75 РОКІВ ПОЧАТКУ КАРПАТСЬКОГО РЕЙДУ КОВПАКА
ПОГЛЯД. Стоденний карпатський рейд півтори тисячі ковпаківців, які з боями здолали понад 2 тисячі кілометрів ворожими тилами, залишається взірцем успішних партизанських дій та ефективної контрпартизанської операції супротивника. Натомість на нібито елементарне запитання про мету походу Ковпака у Карпати точної відповіді немає досі.
Найпоширеніша версія — удар по важливих для гітлерівців карпатських нафтопромислах. Отож чимало розповідей про рейд партизанів переповнені мальовничими картинами «тисяч тонн палаючої нафти». Але у щоденнику комісара Семена Руднєва вказано набагато скромніші здобутки: «Знищено 32 нафтові вишки з добовим дебетом 48 тонн. Спалено 565 тонн нафти, 12 тонн бензину, два нафтоперегінні заводи».
Це напрочуд мізерний результат навіть з урахуванням знищення двох лісопильних заводів, двох спиртозаводів, маслозаводу та 108 км вирізаних телеграфних і телефонних дротів, про які Ковпак згадує в офіційному рапорті про підсумки карпатського рейду. Крім того, партизани нібито знищили аж 3360 гітлерівців, що на тлі втрати німцями лише чотирьох танків і трьох літаків видається явним перебільшенням.
Ще менш правдоподібний вигляд має намір перетворити Карпати на базу партизанського руху. На відміну від нечисленних опришків, які ховались у печерах, багатотисячну армію гори не заховають і тим більше не дадуть їй змоги маневрувати, що довів фактичний розгром ковпаківців.
До речі, партизанів у рейд відправили оманою, що красномовно засвідчує звіт Ковпака: «У зв’язку з тим, що інші з’єднання не виконали наказ Українського штабу партизанського руху по виходу на південь, наш загін опинився один і вів нерівну боротьбу із супротивником». Однак важко повірити, що вже контрольовані з центру армії партизанів проігнорували розпорядження Сталіна, якби воно було.
Ковпаківців не забезпечили навіть топографічними картами власної території, тимчасово окупованої ворогом. Про це теж пише Ковпак: «Обіцяли передати, а у рейд пішли без карт. Загін з ходу не навалився на Борислав і Дрогобич (основні території нафтовидобутку. — Авт.) тільки тому, що не було ні однієї карти цього району».
Навіть радянські дослідники визнавали, що єдиним вагомим досягненням ковпаківців у карпатському рейді став підрив у ніч проти 8 липня залізничних ліній у напрямку Тернополя. На відміну від партизанського Полісся, через яке німці намагалися транспортувати лише металобрухт, руду, лісоматеріали тощо, знищені ковпаківцями ешелони були навантажені танками, які не доїхали до фронту в самісінькій розпал Курської битви.
Найімовірнішою метою відправлення ковпаківців у карпатський рейд могло бути банальне прагнення знищити руками ворога занадто самостійних партизанських командирів. Не таємниця, що Дід, як називали Ковпака, з недовірою ставився до особістів, яких йому час від часу доправляли літаками з-за лінії фронту. Зокрема, у березні 1943 року відразу після прибуття полетів назад капітан Я. Коротков, присланий наглядати за ковпаківцями. Тож не дивно, що з карпатського рейду не повернулися живими ні комісар Семен Руднєв із сином Радиком, ні десятки командирів рангом нижче. Без них уже не було проблемою відсторонити Ковпака від командування залишками партизанського з’єднання, перетворивши його на контрольований «бійцями партії» й особістам загін, згодом реорганізований у дивізію НКВС, відправлену на «ліквідацію націоналістичних банд».
235 РОКІВ ЗАСНУВАННЯ СЕВАСТОПОЛЯ
Татарське місто «російської слави»
МІФОЛОЖЦІ. Можна довго й аргументовано сперечатися, хто першим — росіяни чи українці — відвоювали у татар бухту і поселення Ак-Яр (Ахтіар) на її березі, лише 21 лютого 1784 року перейменоване на Севастополь. Однак цинічно й науково неправильно вести його історію від 14 червня 1783-го, а не від датованих ще ХІІІ сторіччям перших письмових згадок.
75 РОКІВ ПОЧАТКУ РОЗСЛІДУВАННЯ РОЗСТРІЛІВ У ВІННИЦІ
Танцмайданчик на могилах
ЗЛОЧИН. Відомі всьому світові поховання польських військовополонених у Катині — місце упокоєння 4421 загиблого, а із братських могил жертв сталінського терору 1937—1938 років, розкопаних 1943 року у Вінниці, дістали аж 9439 трупів. За оцінками експертів, тут загалом щонайменше 12 тисяч тіл, ексгумацію решти яких не стали проводити із санітарно-епідемічних причин через близькість до адміністративних і житлових будівель та початок осінніх дощів.
Так само як у Катині, розкопки у Вінниці ініціювала німецька окупаційна влада, сподіваючись використати підсумки досліджень із пропагандистською метою. Реакцією Сталіна, як у ситуації з польськими військовополоненими, стало категоричне заперечення причетності НКВС до масових убивств.
В оприлюдненій 12 серпня 1943 року заяві Радінформбюро, підготовленій у наслідуваних нині Путіним традиціях «настамнет» і «малайзійський боїнг збила Україна», ішлося: «Берлінські провокатори намагаються приписати свої жахливі злодіяння радянській владі. Гітлерівці розігрують у Вінниці над трупами своїх жертв підлу і нахабну комедію. Вбивці відкопують трупи людей, яких вони самі знищили. Такої мерзотності й лицемірства світ ще не бачив».
Насправді розкопки поховань у Вінниці проводили цілком відкрито з вільним доступом жителів до місць ексгумації. Рідних жертв сталінського терору оповістили про можливість відшукати й упізнати тіла близьких, безвісти зниклих у катівнях НКВС у 1937—1938 роках. Братські могили у міському парку відпочинку і дозвілля виявили під побудованим ще у передвоєнні роки танцювальним майданчиком і кімнатою сміху з кривими дзеркалами, що засвідчило справжні час і походження масових поховань.
Залучені для досліджень експерти, серед яких були представники Німеччини і нейтральних країн, сподівалися, що напіврозкладені трупи можна буде впізнати за пломбами в зубах і зубними коронками. Проте набагато ефективнішим методом стала ідентифікація одягу, точніше, латок на ньому, які власними руками колись пришивали матері й дружини вбитих.
Експерти зазначили, що всіх чоловіків було поховано одягненими, а єдина категорія жертв, які потрапили в могили голими, — «жінки, молодші від середнього віку, а трупи жінок старшого віку були в одязі». Неважко здогадатися про причини цього й зрозуміти, що радянські чекісти нічим не кращі від гітлерівських катюг-нацистів.
Як причини смерті експерти вказали постріли у потилицю впритул з пістолета малого калібру, тому куля зазвичай застрягала в голові жертви і не завжди спричиняла миттєву смерть. Отож катам доводилося кілька разів натискати на курок і навіть добивати людей «ударами тупих предметів по голові». Не дивно, що серед ексгумованих тіл, лише незначну частину яких детально дослідили фахівці-кримінологи, виявили чимало тих, дихальні шляхи яких були забиті землею. Це доказ, що нещасних кинули у могили ще живими.
Варто пояснити, чому для розстрілів у Вінниці використовували дрібнокаліберні пістолети. Табельні ТТ з набоями калібру 7,62 мм, аналогічні за потужністю боєприпасам для бойової гвинтівки, у разі щодобового виконання сотень страт у прямому значенні слова відбивали б катам руки. Отож довелося вдатися до раціоналізації, а після підписання між СРСР і Німеччиною пакту Молотова — Ріббентропа на озброєння виконавців надійшли німецькі пістолети, зручніші для катівської роботи.
Розкопки у Вінниці проводили у трьох місцях: парку культури і відпочинку, фруктовому саду й на давно закритому кладовищі. На останньому чекісти мали чи то більше часу, чи то хоронили особливо важливих жертв, яких намагалися навіки приховати, бо не лінувалися копати ями глибше від старих поховань, відновлюючи їх для маскування нових захоронень.
У саду, територія якого в довоєнний час була за високою огорожею і під надійною охороною, діяли інакше. Тут експерти теж виявили двоповерхові поховання: знизу багато трупів із зв’язаними назад руками, а над ними — невелика кількість тіл без жодних мотузок. Найімовірніше, це були команди в’язнів, які закопували могили, і потім їх стратили. Тож напрошується аналогія з нацистами, які діяли за методикою старших братів з НКВС.
165 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕОНІДА ГРИНЕВЕЦЬКОГО
Перший начальник Чукотки
ПАМ’ЯТЬ. Персонаж одного з оповідань Джека Лондона про період золотої лихоманки на Клондайку — росіянин. Здавалось би, нічого дивного, адже Аляска колись входила до складу Російської імперії. Однак якщо американцям прізвисько Товстун Шпак нічого не говорить, то кожен російськомовний читач оповідання «Історія Джіс-Ук» розуміє, що йдеться про етнічного українця.
Наші земляки залишили слід як у літературі, так у історії освоєння нібито далекої від України Півночі. Зокрема, засновником поселення Новомаріїнськ, на місці якого виросло місто Анадир, і першим начальником Чукотської округи був уродженець Полтавщини Леонід Гриневецький.
Випускник Харківського ветеринарного інституту і Петербурзької військово-медичної академії взяв участь в одній з географічних експедицій до Карського моря і назавжди полюбив Північ. Фундатор Товариства вивчення Амурського краю, дійсний член Російського географічного товариства, чиновник і лікар-практик, засновник столиці Чукотки і дослідник побуту й культури чукчів — все це багатогранні іпостасі Леоніда Гриневецького. Він один з багатьох українських першопрохідців, зусилля яких сприяли освоєнню далеких країв, що нині є годівницею російської держави.
Авторська рубрика лауреата премії ім. Івана Франка Віктора ШПАКА («Урядовий кур’єр»)
Ми в Google+