Вихідний день. Ще навіть не смеркається. А компанія підлітків різного віку оточує щільним кільцем чоловіка напідпитку, який щойно відійшов від ларька. Рука чоловіка тягнеться до кишені, й через мить гроші опиняються в дитячій долоні. Потім швидко перекочовують до іншої. Таке повторюється кілька разів, і підлітки розбігаються в різні боки, як миші, помітивши, що чоловіки на вулиці зреагували на це неподобство.

Звісно ж, ніхто не кидається бігти за малолітніми здирниками, аби повернути бідоласі гроші та вилаяти злодюжок-початківців, намагаючись достукатися до ще не зовсім втраченої совісті. Адже навіть якщо когось і спіймаєш, то спробуй ще довести, що підліток украв гроші — п’яний чоловік може його й не впізнати. Та й своїх здирник не видасть у жодному разі. Саме через такий очевидний фінал підлітки залишаються непокараними і ніщо не стане на заваді повторенню ситуації. І це при тому, що, як потім розкаже очевидець події, всі хлопці були гарно вдягнені, тож нужденних серед них не було.

Батьки намагаються забезпечити дітей усім необхідним. Одягають, годують, по можливості виконують забаганки. Начебто всього дитині вистачає, отже, має вирости достойна зміна батькам. Аж ось, як грім із ясного неба: участь у крадіжці чи навіть страшнішому злочині. І стать дитини в цьому випадку зовсім не визначальна. Чому ж так стається? А тому, що дитині потрібні не лише класний телефон чи моднячий прикид. Їй потрібен, як би це патетично не звучало, — розвиток особистості, пошук свого місця в світі. Батьки ж, на жаль, не допомогли їй визначитися.

Так, не кожна дитина росте самостійною. Не кожен прийде додому і скаже батькам, що хоче записатися в якийсь гурток чи секцію. І навіть якщо ваша дитина саме така, це зовсім не означає, що батьківська місія закінчується щомісячним платежем за позашкільні заняття. Треба обов’язково цікавитися успіхами дитини, знаходити час на виставки, виступи, змагання — залежно від того, чим займається ваше чадо.

Добре, що останнім часом не лише у містах, а й у менших населених пунктах розвивається система позашкільного виховання дітей. Так, у селищі, де мешкає моя родина, вже тривалий час діють курси іноземних мов для дітей, є секція боксу, волейболу, танцювальні та художній класи. На початку нового навчального року відчинила свої двері футбольна школа, ініційована місцевим приватним бізнесом. Досі, ще я там навчалася, відчинені двері музичної школи. Причому вся ця інфраструктура модернізується. Капітально відремонтовано спортивну залу в Будинку культури, закуплено необхідний спортивний інвентар. У підвальному приміщенні школи також капітально відремонтовано приміщення для занять боксом.

До речі, наші боксери завжди привозять медалі зі змагань, які проходять у різних містах України. Перші пробні змагання пережили й наші футболісти-початківці. Підтримати їх прийшли не лише батьки (їм не байдужа доля власних дітей, тож змогли знайти час і посеред робочого тижня!), а й ті, хто займається боксом, волейболом. Тобто росте й міцніє спортивна сім’я нашого селища. І віриться, що спорт разом із мистецтвом забере з вулиці якнайбільше дітей. Головне, щоб батьки хотіли бачити своїх чад не лише одягненими й нагодованими, а й доброчесними та успішними.