Напередодні 74-ї річниці початку німецько-радянської війни очікується чергова хвиля дискусій про минуле лихоліття. Відкриття доступу до архівів радянських спецслужб має посприяти тим, хто прагне повніше і правдивіше відтворити давні події. Утім, ентузіасти вже давно повертають чесні імена невинно постраждалих.
Велику котюжанську маму — директорку дитбудинку з Муровано-Куриловецького району Вінниччини Ольгу Єнджиєвську погубив донос. Фотокопії архівних документів про трагічну долю жінки-педагога, що, як і її польський колега Януш Корчак, не дожила до Перемоги, мені надав завідувач кафедри анатомії тварин ім. академіка Касьяненка Національного університету біоресурсів і природокористування професор Олег Мельник.
На початку війни вихователька Єнджиєвська (уродженка Вологодської області, випускниця дореволюційної гімназії і мати трьох дітей) очолила дошкільний дитбудинок, директора якого забрали на фронт. У двоповерховому колишньому поміщицькому маєтку утримували нащадків репресованих. Евакуюватися на схід не вдалося — підводи з більш ніж сотнею малечі рухалися повільніше за наступ німців. Поблизу Умані окупанти перепинили обоз із сиротами. Довелося повернутися в рідні Котюжани — у голод, холод і злидні. Допомоги селян не вистачало, місцеві самі недоїдали. Єнджиєвська робила все для порятунку дітей, які харчувалися щавлем, бузиною, акацією.
Та найстрашніше очікувало Ольгу Феодосіївну після окупації краю. Слідчій справі №1781 передував донос від 7 липня 1944 року. Чіткий розбірливий почерк, майже без помилок. Нова 20-річна вихователька Віра Русинська, не будучи свідком подій, звела наклеп на 54-річну начальницю: «Вона сама, без інтересу німців, видала п’ятьох вихованців єврейської національності й вивезла їх на вбивство в Курилівці німецьким звірам. Дітей вона умертвила, але кров залишиться вічно на її тілі як убивці». Кандидат у члени партії з 1942 р. Русинська повідомила, що після відступу нацистів Ольга Феодосіївна переховувала в себе на квартирі німця, у дитбудинку влаштовувала бали, на яких її дочки роздавали ворогам подарунки, а бідні дітлахи молотили для неї соняшник. За словами донощиці, вихованці «були виснажені, завошивлені, обірвані, усі геть у корості, в результаті чого 7 дітей померли». Крім того, Єнджиєвська начебто побила і вигнала з роботи виховательку Євгенію Падун.
У документах НКВС фігурує привласнення директоркою 3500 карбованців, виданих партизанами для харчування дітей, які їли дохлу конину. У постанові на арешт є таке: «Зробила у дитбудинку винокурню, тримала своїх курей у кімнатах, молотила хліб свій, а діти були зігнані в три кімнати, де знаходилися брудні».
Уже наступного дня після написання доносу оперуповноважений старший лейтенант держбезпеки Рожков допитав колег директорки, зокрема Русинську. 11 липня Ольгу Феодосіївну заарештували. У свідченнях і документах — перекручення і розбіжності. Не зрозуміло, скільки дітей (5 чи 6) забрали німці на розстріл, чи зняла з них директорка пальтечка й взуття, чому начебто побита Падун стверджувала, що з начальницею взаємини «у мене нормальні й особистих рахунків немає». Вихователі, кухар, бухгалтер, робітники як під копірку зізнавалися у «гріхах» Єнджиєвської, перестраховуючись фразою про нормальні з нею стосунки.
Насправді Ольга Феодосіївна боляче переживала трагедію із забраними дітьми. До того ж її донька Надія була заміжня за євреєм, і внук, що перебував у дитбудинку, теж міг потрапити до рук катів. Пильна Русинська не згадала, що заради порятунку окремим єврейським малюкам прізвища змінили на українські.
У постанові про пред’явлення звинувачення Рожков написав: «Она изменила родине» (з маленької літери). Описане майно «ворога народу» не свідчило про багатство: ручна швейна машинка, залізне односпальне ліжко, хромові чоботи, зимове жіноче пальто, перина і дві подушки.
На допитах Ольга Феодосіївна від більшості звинувачень відмовилася. У протоколі про завершення слідства її підпису нема. Справу спрямували воєнному прокурору військ НКВС Вінницької області «для віддання обвинуваченої суду воєнного трибуналу». Вражає недбалість працівників «доблесних» органів, які в документах перекручували прізвище та по батькові і номер справи Єнджиєвської, начебто йшлося не про живу людину, а списану річ.
На початку 1960-х справу переглянули. Передопитали свідків і донощицю. Колеги вже не наполягали на провині директорки, яка померла у в’язниці в лютому 1945-го. Виявилося, що колишні звинувачення ∂рунтувалися на чутках, а єврейських дітей окупантам здала інша людина. Ольгу Єнджиєвську посмертно реабілітували, але про підступне її засудження радянська преса, вшановуючи подвиг котюжанських мам (працівниць дитбудинку), воліла не згадувати. І вже наше завдання —розставити усі крапки над «і» у цих справах, обілити незаслужено очорнені імена.
Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»