Наталка ЗВОНАРЬОВА
для «Урядового кур’єра»
— Оце повертаюся додому, у Крим, а серце слізьми омивається, — після знайомства в купе майже порожнього залізничного вагона у поїзді, що прямував на південь, поділилася наболілим огрядна Олена Петрівна, жінка з передмістя Сімферополя. Як розповіла моя попутниця, вона гостювала у дітей: допомагала дочці поратися із довгоочікуваним первістком — нарешті стала бабусею. Але радість від цієї визначної події затьмарилася.
Наче комуняки повернулися
Розповідає, що, коли прийшли ті окупанти, зразу відчула: нічого доброго від них не буде. Так і вийшло. Що вже вони нам тільки не обіцяли, а люди їм не вірять:
— Не знаю, як вони той референдум провели, бо ніхто з моїх знайомих тоді й не голосував. Напевне, набрехали. І тепер брешуть, мовляв, усі кримчани прагнуть російських паспортів, і такий буцімто ажіотаж, що вже близько мільйона людей подали заяви. Та щоб вони знали: нас тут понад два з половиною мільйони! І серед моїх знайомих ще жодного немає, хто б хотів позбутися українського паспорта. Хоч ці окупанти і вдаються до шантажу: кримчанам без російського паспорта не будуть надавати безплатну медичну допомогу. Та знаємо ми ту допомогу! Нехай краще спершу собі допоможуть. Бо бачила я по телевізору ті їхні лікарні: порятуй, Матінко Божа!
Що жити в окупації — радості мало, жінка переконалася на власному досвіді. Нові порядки пригнічують не тільки людей, а й свійських тварин.
— Ось скажіть: годинник перевели на дві години, щоб, значить, жити по Москві. Хотіли вислужитися перед окупантами. Навіщо?! — обурюється Олена Петрівна. — Маю невеличке господарство: худобу — дві корови і теля, кілька свиней, город. Щоранку треба попорати худобину, подоїти корів і бігти на ринок, щось вторгувати за молоко і городину. Зазвичай виходила доїти корів о 4-й ранку. Тепер же це друга ночі! Корови не хочуть доїтися о цій порі — ну, просто біда. Чоловік непокоїться, хоч би вони не захворіли, бо ще прийдеться їх під ніж пустити.
Розмірковуючи про те, як жилося простим людям раніше і тепер, Олена Петрівна не приховує, що її односельці вже звикли відкрито, не ховаючись, критикувати представників влади, якщо «заробили».
— А тепер наче повернулися комуняцькі часи: московські можновладці — молодці, і вільно висловлювати своє ставлення до них — зась! Тільки скажи вголос щось не те, одразу ж приходять «ввічливі люди», — бідкається жінка. — Думали, коли під Україною були, що нам погано жилося… Тепер із Москвою вже і не знаємо, який кут шукати…
Прощаючись зі мною на залізничному вокзалі у Сімферополі, Олена Петрівна сама себе підбадьорила:
— Будемо триматися! Україна ще оговтається від того лиха! І ми певні, наш Крим обов’язково повернеться у лоно неньки.
Комфорту мало, а ціни російські
Сумні зміни, що відбулися у Криму за час окупації, про які попереджала мене Олена Петрівна, відчула одразу ж. Раніше завжди повний галасливих курортників вокзал тепер майже порожній. Бо люди оминають Крим десятою дорогою. Тож потяги, кількість яких значно, фактично в рази, зменшено, приходять напівпорожні — по кілька пасажирів у вагонах.
На перонах купчаться самі «зелені чоловічки» — незграбні, без стройової виправки, з невизначеним виразом облич, непевного віку дядьки, одягнені у камуфляж «а ля рус». Вони — це і є ті самі «ввічливі люди», про яких уже так багато було говорено. «Ввічливі» насправді не такі вже і ввічливі. Вони підозріло вдивляються у людей, що виходять із вагонів, і можуть запросто, без будь-яких причин, підійти і перевірити багаж прибулих. І роблять це з особливою насолодою від своєї необмеженої влади, від того, що людина, потрапивши в їхні тенета, злякається, занервується від принижень, відчує себе справжнім мотлохом.
І в самому місті таких чимало. Коли вгледиш їх здалеку, прагнеш відразу перейти на інший бік вулиці. Їх всюдисущість напружує.
Загалом правоохоронців різного штибу в Сімферополі — чи не на кожного з цивільних жителів міста. Напевне, істотне збільшення їхньої чисельності якось впливає на стан злочинності в місті. Однак людині, що прибуває сюди на відпочинок, хочеться, щоб її спокій охороняли не так нав’язливо.
А ось комфорту потрібно значно більше. Бо нині у Сімферополі ані поїсти безпечно (працюють самі забігайлівки, куди, одразу видно, санстанція дороги не знайшла), ані зупинитися перепочити (ціни на готелі або приватні кімнати непомірні, а ось умови перебування в них не дуже комфортні, навіть воду подають тільки за графіком, тож проблематично прийняти душ або скористатися туалетною кімнатою).
Що ж до цін на харчі у місцевих магазинах і на ринках, то зокрема наш найпопулярніший, найсмачніший і найдоступніший в усі часи і найцінованіший продукт харчування — сало — коштує тут на українські гроші від 82 гривень за кілограм. Так само й багато інших продуктів через непомірні ціни вже не доступні більшості кримчан.
Їм обіцяли, що саме тільки приєднання півострова до Росії позитивно вплине на статки населення. Бюджетникам і пенсіонерам пророчили, що їхні доходи Росія збільшить учетверо. Та досі люди так і не відчули підвищення своєї платоспроможності. Тобто справді багатшими, з огляду на зростання вартості продуктів, а додати сюди й збільшення вартості медикаментів, квартплати та комунальних послуг, вони не стали.
— У мене була мінімальна пенсія 1060 грн. Тепер виплачують її в російських рублях. А ціни ж виросли! — бідкається бабуся на зупинці громадського транспорту. — Хіба можу на ці гроші прожити?!
Аналогічна ситуація і у громадян, які працюють. За даними Сімферопольського міського центру зайнятості, що на вул. Рози Люксембург, 7, статки місцевих жителів доволі скромні. Оплата праці на півострові істотно відстає від реалій кримського сьогодення.
Тож не побачити нині привітних усмішок на стурбованих обличчях сімферопольців. Заклопотані безліччю проблем, люди туплять очі, наче бояться, що до них можуть звернутись.
А за газ де платити?
Теперішня ознака Сімферополя — черги. Життя людей тут віднедавна проходить саме в них: до паспортних столів, міграційної служби, РАЦСів, інших установ. Для того, щоб просто поставити запитання, треба простояти не одну годину. Величезні натовпи знервованих людей шикуються до пунктів прийому заяв на… відмову від російських паспортів. Зокрема до паспортного столу Залізничного району, що розмістився на першому поверсі житлової хрущовки на вул. Гагаріна, 20, черга перетворилася на локальний пікет із кількох сотень людей. Стояльці активно дискутують багато годин поспіль, бо варто полишити свій пост, як одразу ж втрачаєш чергу.
Українські банки із Криму пішли. Велика проблема із зняттям коштів з карток — банкомати не працюють. У Сімферополі через брак банківських установ виникли проблеми з оплатою комунальних послуг. Довжелезна черга пенсіонерів шикується на вулиці біля Сімферопольського головпоштамту, вул. Рози Люксембург, 1: тут у віконці продажу поштових марок і листівок приймають комунальні платежі. Та з’ясовується, що беруть тільки квартплату. Старенькі непокояться: де ж тоді сплачувати за газ, електроенергію, воду? Риторичне запитання зависає у повітрі.
На тобі, небоже, що мені не гоже
Так розвінчуються пафосні обіцянки, які давали російські політики кримчанам, анексуючи Крим. Нині вони вже і не приховують свого цинізму щодо власних меркантильних задумів. Зокрема, про «допомогу» Криму розповів петербурзький губернатор Георгій Полтавченко. Він пояснив, що «грошима допомогти не можна, бо це заборонено бюджетним кодексом». Утім, посадовець пообіцяв за орендну плату постачати в Крим… відпрацьовану спецтехніку — пожежну, дорожню, медичну тощо. Так, економлячи на утилізації цього мотлоху, передаючи його на Кримський півострів в оренду, росіяни ще й наживатимуться на кримчанах.
— У Сімферополі невдовзі почнеться будівельний бум. Туди підуть наші будівельники, — сказав російський посадовець. — Нехай вони там зводять будинки, а в нас платять податки. Ми домовилися, що все буде прозоро.
Про те, що у Криму все буде «прозоро», свідчить і ситуація із кримським парламентом. Москва федеральним законом про входження до складу РФ дарувала депутатам Держради Криму збереження повноважень до вересня 2015 року. Але збрехала, бо вже відомо про проведення перевиборів цієї осені, в день єдиного голосування в суб’єктах федерації — 14 вересня. До того ж, відповідно до прийнятих у РФ стандартів чисельності обранців на душу населення, кількість депутатів Кримради буде зменшено з нинішніх 100 до 75 осіб. І зрозуміло, що у кримський парламент пройдуть тільки ті, на кого вкаже Моква.
— Ненависть — це російська зброя, яку окупанти застосовують, щоб розділити кримчан і панувати. У Криму тепер людям намагаються прищепити ненависть, міжнаціональну ворожнечу. Це така політика росіян, давно випробувана в Абхазії, Південній Осетії, Придністров’ї, — констатував один із моїх співрозмовників — журналіст місцевого видання, чиє ім’я з відомих причин не називатиму. — Придумують історії, працює пропаганда — створюється образ давнього ворога, наводяться фальшиві історичні «факти», і ось люди, які ще недавно запрошували сусідів на борщ, шашлик або плов, починають шукати причину для конфлікту, підігріваючи свою ненависть. Але ми не піддамося на такі провокації. Приклади того, що у Криму розгортається потужний патріотичний рух за єдність з Україною, свідчать: нашу волю не зламати. Навіть діти виходять на свято Останнього дзвоника у місцевих школах у вишиванках і співають Гімн України, подаючи дорослим приклад мужності і стійкості. А це багато чого варте.