Мій батько був учасником Другої світової війни. Він багато разів розповідав про те, як наші бійці очікували на газети. Враховуючи їхнє велике значення, на передову доставляли разом з боєприпасами. Так у роки війни ставилися до розповсюдження друкованих видань.
Під впливом батька, а потім і понад 25-річної військової служби виробив у себе звичку щоденно читати газети, аби бути у курсі всього, що відбувається в Україні та світі. Пригадую часи, коли українці передплачували десять і більше газет і журналів. Але я й дотепер маю цю звичку. Щороку оформляю передплату майже на десять друкованих видань, серед них і «Урядовий кур’єр», який читаю понад 20 років. І не лише читаю, а й публікую матеріали. Тому завжди з хвилюванням підходжу до поштової скриньки в очікуванні чергової зустрічі з улюбленими виданнями.
На жаль, віднедавна, відчиняючи скриньку, із сумом констатую: в ній порожньо. Наступного дня так само. А коли третього отримую їх, то відчуваю розчарування. Бо який сенс читати новини, які втратили новизну й актуальність? Тож виникають запитання: що відбувається з доставкою друкованих видань до передплатників, хто винен у збоях?
У пошуках відповіді вирушив до поштового відділення, в якому оформлював передплату на газети. Ось що з цього приводу сказала його завідувачка: «У нас майже не залишилося листонош. Вони звільнилися через низьку зарплату і важкі умови праці. Тож нашої провини в нерегулярній доставці немає. Можу вам порадити: приходьте на пошту і отримуйте ваші видання».
Подякував за пораду, а сам подумав: «Як же це так? Оплатив передплату, відповідно до якої мені повинні принести додому газети. А тут пропонують самому забирати їх на пошті. Уперше за багато років почув таке від поштовиків. А щодо виправдань відсутністю кадрів, то хіба це мене має цікавити? Тим паче, що Укрпошта щорічно підвищує тарифи на доставку. Її керівники аргументують це потребами підвищення якості обслуговування передплатників, рівня зарплат поштовиків. Але чомусь останні не відчувають турботи про них і масово звільняються. А щодо якості обслуговування, то порада людям самим ходити на пошту і забирати газети засвідчує, що реформування цього відомства відбувається якось не так. Однак самі керівники Укрпошти пояснюють, що триває «переформатування центрів обробки пошти», відповідно до якого переглядають маршрути з доставки кореспонденції. Але поки що не відомо, коли таке переформатування поліпшить обслуговування передплатників.
Потрібно позбавити поштове відомство монополії на ринку поштових послуг. Бо коли немає конкуренції, монополіст диктує свої правила гри. Крім того, слід взяти на озброєння досвід країн, де створюють пільгові умови для підтримки преси, яка для мільйонів громадян — джерело отримання оперативної інформації. Якщо не буде вжито цих та інших заходів, то й надалі існуватиме загроза існуванню друкованих ЗМІ, а нам, передплатникам, доведеться самим ходити з поклоном до поштовиків.
Володимир ТКАЧЕНКО,
ветеран військової служби,
член Національної спілки журналістів України
для «Урядового кур’єра»