«Урядовий кур’єр» продовжує публікації в межах започаткованого спільно з військовими журналістами управління зв’язків з громадськістю ЗСУ проєкту «Хронологія війни». Попередні подачі — «Героїка і трагедія перших днів» («УК» №83 від 26 квітня 2023 року), «Діяти потрібно було рішуче та негайно» («УК» №87 від 2 травня), «Як тебе боронити, Києве мій…» («УК» №94 від 11 травня), «Як Десну перейшли батальйони» («УК» №98 від 17 травня) та «Парадний марш не вдався» («УК» №107 від 30 травня 2023 року)

Путін мав великі плани на Харків ще 2014 року. Але країні-агресору, війська якої тоді окупували частину українського Донбасу, не вдалося їх реалізувати. Тож на світанку 24 лютого 2022 року в московії вирішили повторити спробу: незаконно перетнувши державний кордон України з курської та бєлгородської областей, кацапські війська стали розвивати наступ на Суми, Харків, Куп’янськ. Так почалася битва за Харків — великий промисловий, транспортний та науковий центр, друге місто в Україні за кількістю населення (майже 1,5 мільйона жителів).

Страшні перші дні

Бойові дії за Харків та його околиці тривали з 24 лютого по 11 вересня 2022 року. Перший удар по місту припав на П’ятихатки. В області — по військовій частині в Лозовій. А на Вовчанщині колона московитської техніки розстріляла автомобіль із цивільними — загинула жінка. Також рашисти атакували військовий аеродром у Чугуєві — постраждали житлові будинки по сусідству. До речі, фото однієї з місцевих жительок із понівеченим обличчям — виховательки  Олени Курило наступного дня надрукували на обкладинках провідні світові ЗМІ. Ця світлина стала обличчям війни в Україні. Американська художниця Євгенія Гершман пізніше намалювала портрет жительки Чугуєва, який було продано на аукціоні за 100 тисяч доларів, а кошти спрямували на допомогу ЗСУ та Нацгвардії.

Звісно, широкомасштабний віроломний напад росії на Україну не міг не позначитися на тимчасовій перевазі ворога: у ніч проти 26 лютого кільком ворожим танкам навіть вдалося зайти в місто, але захисники вибили їх. Наступного дня в місті з’явилися вже російські спецпризначенці на бронеавтомобілях «тигр». Вони теж намагалися взяти під контроль основні транспортні розв’язки Харкова та закріпитися на них до підходу основних сил. Біля однієї з міських шкіл зав’язався бій, який став ключовим в обороні міста. Він тривав понад вісім годин. Зрештою спецпідрозділам поліції та Нацгвардії, бійцям 92 окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка, тероборони, добровольчих підрозділів Kraken та «Фрайкор» вдалося вибити з будівлі ворожих диверсантів. Керівник Нацполіції області Володимир Тимошко тоді заявив, що під час зачистки школи українські захисники знищили 26 окупантів.

Після цього Харків став недоступним для російської піхоти, але не для ворожих ракет і снарядів. З окупованих навколишніх сіл Мала Рогань, Вільхівка, Кутузівка, Циркуни, Руська Лозова рашистська армія влаштовувала місту інфраструктурний терор, вороги майже щодня обстрілювали артилерією, скидали з літаків авіабомби, запускали крилаті ракети, атакуючи все: від житлових будинків і парків до систем, що забезпечують місто теплом, світлом і водою. Згідно з повідомленням Харківського міського голови Ігоря Терехова, упродовж року широкомасштабної війни в місті пошкоджено понад 4 тисячі будинків, майже у третину з яких було пряме влучання. Без житла залишилися більш як 150 тисяч осіб (на початок 2023 року в місті було 1 мільйон 100 тисяч жителів).

«Кожен будинок, — розмірковував історик Андрій Парамонов, — це осередок життя. Знищити будинок — як людину розстріляти. Він теж живий і пам’ятає дуже багато. І це дуже прикро». На кінець листопада 2022 року росіяни пошкодили чи зруйнували ще й понад 150 пам’яток Харківщини. Деякі з них — ущент.

3—6 березня ворожа авіація атакувала в Харкові Салтівське депо та котельні, знищила в передмісті аеродром «Коротич», розбомбила спорткомплекс «Уніфехт» Каразінського університету.

Але вже в десятих числах березня ситуація в небі над Харківщиною змінилася. Українські захисники, доповів пресі речник командування Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат, укріпили свої позиції, підтягнули ППО і стали давати відчутну відсіч у повітрі. Відтоді рашистські літаки не залітали більше в небо над містом, а лише безпілотники.

Це змусило багатьох жителів міста покинути його: за перші два тижні повномасштабного вторгнення з Харкова лише залізницею виїхало понад 600 тисяч людей. Це майже третина жителів обласного центру. Але були й такі, хто, навпаки, повертався додому, щоб допомагати іншим.

За словами керівника Харківської ОДА Олега Синєгубова, з перших днів широкомасштабної війни в місті утворилися десятки волонтерських хабів у кафе, офісах, на підприємствах, у звичайних квартирах. Люди об’єднувалися, щоб допомогти місту вистояти, а містянам — вижити: водії тролейбусів розвантажували вагони з гуманітарною допомогою, пенсіонери плели маскувальні сітки, психологи пекли хліб, таксисти розбирали завали у зруйнованих обстрілами будівлях. А власники кафе та ресторанів на кухнях готували гарячі обіди військовим та цивільним.

У перші дні широкомасштабного вторгнення харківська підземка перетворилася на загальноміське укриття: люди сиділи тут у вагонах, на платформах, східцях, у переходах. Дехто навіть перебрався сюди жити.

«Поступово, — зазначив директор обласного департаменту цивільного захисту Іван Сокіл, — метро перетворилося на підземне місто в місті з мініпоселеннями на станціях. На кожній станції фактично був свій парламент. Люди відповідали за ті або ті напрями: воду, їжу, сміття, прибирання, розташування. Як окремий маленький світ».

Місцеві музиканти, поети, письменники, театрали організовували в бомбосховищах фестивалі та літературні вечори. І лише після двох місяців роботи метрополітену в режимі укриття Ігор Терехов заявив, що потрібно відновлювати рух потягів та відселяти людей з підземки.

Варто зазначити, що 4 березня в Харкові відкрито перші десять пунктів видачі гуманітарної допомоги. За перші 20 днів широкомасштабної війни в область прибуло понад 200 вагонів та 100 фур з гуманітарною допомогою. Паралельно відновлювалося постачання продовольства в магазини та супермаркети.

Тактика корозії

Вистоявши, Харків почав думати і про стратегічну наступальну операцію, яка стала в подальшому однією з найяскравіших сторінок в історії російсько-української війни. У серпні 2022 року Сили оборони України отримали оперативне завдання рішучими наступальними діями прорвати оборону та розгромити угруповання ворога поблизу населених пунктів Балаклія, Ізюм, Шевченкове та Куп’янськ, відтіснивши рашистів від Харкова до державного кордону з московією. Завдяки введенню ворогів в оману стосовно напрямку зосередження основних зусиль наступу в поєднанні з високим рівнем вмотивованості та підготовки особового складу Сили оборони України зуміли провести ефективну наступальну операцію на харківському, слобожанському та краматорському операційних напрямках.

Упродовж 1—5 вересня 2022 року офіційна інформація про оперативну обстановку на цих напрямках мала цілком рутинний вигляд: у соцмережах активно обговорювали тему «херсонських кавунів», яку «по секрету» передавали одне одному лідери громадської думки та окремі військові. Єдиним натяком на можливі динамічні зміни на лінії зіткнення були повідомлення Генерального штабу ЗС України, опубліковані 5 вересня.

У першому було вказано: «Унаслідок ефективного вогневого ураження по районах скупчення супротивника поблизу населених пунктів Семенівка та Куп’янськ Харківської області російські окупанти зазнали втрат. Знищено один з польових складів з боєприпасами, живу силу супротивника, а також військову техніку». В іншому містилося істотне уточнення: «Унаслідок успішного вогневого ураження поблизу населеного пункту Куп’янськ Харківської області окупанти втратили вбитими та пораненими понад 100 військовослужбовців, знищено дві бойові машини». Але ці повідомлення залишилися поза увагою ворога, який активно готувався відбивати анонсований «по секрету» «напад на Херсон».

Тож атакувавши позиції ворога малими підрозділами на широкому фронті, Сили оборони України не викликали занепокоєння російського командування, яке впродовж перших годин наступу не сприймало дії ЗСУ як масштабну наступальну операцію. Застосовуючи тактику корозії, проникаючи невеликими високомобільними групами через прогалини в позиціях ворога, дезорганізуючи його тил і даючи точні цілевказання для власної артилерії, підрозділи ЗСУ впродовж першої доби наступу прорвали російську оборону поблизу населеного пункту Балаклія, заволодівши трьома ротними опорними пунктами москалів: «москва», «омськ» та «пітєр».

Місце основного удару було обрано не випадково: упродовж чотирьох місяців російське оперативне угруповання поблизу міста Ізюм складалося переважно з 17 БТГ з потужним бронетанковим та механізованим компонентом, але на початку вересня вони були послаблені у зв’язку з частковою передислокацією сил та засобів на новопавлівський, запорізький, криворізький та південнобузький напрямки. На західному фланзі угруповання військ рф перебували війська росгвардії та підрозділи, сформовані із числа мобілізованих громадян Донбасу без військового досвіду, з низьким моральним духом та недостатнім озброєнням. Іншу ділянку фронту біля Балаклії обороняла зведена тактична група у складі мобілізованих загонів «ополчення лнр», кількох підрозділів собр та омон.

Командування Сил оборони України підготувало для контрудару значні сили: тактичні групи військ, що наступали, було сформовано з особового складу трьох бригад ЗСУ та оперативного полку Нацгвардії України, у них входили підрозділи спеціального призначення ГУР, СБУ та Добровольчого українського корпусу (штурмова рота «Да Вінчі»). На вістрі наступу активно використовували військову техніку, яку надали західні партнери, можливості мобільних рейдових груп та потужне угруповання важкої артилерії.

Гарячий вересень

Використовуючи ефект несподіванки, Сили оборони України до кінця доби 7 вересня 2022 року просунулись у глибину на понад 20 кілометрів окупованих супротивником територій на ізюмському й куп’янському напрямках, визволивши за перші два дні наступу приблизно 400 квадратних кілометрів.

8 вересня передові підрозділи ЗСУ вийшли на рубіж за 15 кілометрів західніше від Куп’янська, який був критично важливим для забезпечення ворожого угруповання на ізюмському напрямку. Розгромивши супротивника, до кінця наступної доби наші військові були вже на південній околиці міста, де одразу ж розпочали зачистку території від залишків окупаційних військ поблизу Балаклії та Ізюма. Резерви, які спробувало задіяти вороже командування, виявилися надто слабкими і не змогли стримати наш наступ.

9 вересня 2022 року відбувся танковий бій біля села Слабунівка (на автошляху Волохів Яр — Ізюм), північніше від ключового дорожнього вузла в селі Веселе. Підрозділи української 25 одшб, які наступали, за підтримки танків 4 танкової бригади провели зустрічний бій з підрозділами 47 танкової дивізії супротивника, під час якого захопили три ворожі танки Т-72, розбили підрозділи ворога і змусили їх відступити, покинувши озброєння і техніку на шляху відходу.

Описуючи ті події, польський військовий оглядач пан Гавенда зазначав: «Українські сили діяли вздовж головних дорожніх артерій в такому темпі, що частина російських підрозділів мусила втікати, покинувши важке озброєння, навіть не організовуючи його планового знищення, а решта потрапила в засідки. Малі підрозділи, не володіючи інформацією про оперативну обстановку і не маючи зв’язку, блукали територією, їх затримували українські сили на дорогах, які вже  контролювали українці. рашистські підрозділи артилерії та забезпечення несподівано для себе опинилися на лінії зіткнення і фактично розпалися. На автомобільній дорозі Волохів Яр — Ізюм танкові та механізовані підрозділи 26 полку російської 47 танкової дивізії лишили багато справної або легко ушкодженої техніки, серед якої були танки Т-72В3. Величезну кількість броньованої техніки й артилерії покинуто було в місті Ізюм просто на вулицях».

Остерігаючись оточення, підрозділи військ ворога поспіхом залишили  Ізюм. Того самого дня ЗСУ увійшли в  Куп’янськ. Наприкінці доби 10 вересня 2022 року Сили оборони України прорвали оборонні позиції супротивника на глибину майже 70 кілометрів, визволивши понад 3000 квадратних кілометрів території. Боєздатність повністю або частково втратили 10—12 БТГ ворога зі складу 288 артилерійської бригади, 2, 3, 144 механізованих дивізій, 4 танкової дивізії, 15, 30, 39, 74 механізованих бригад. Навіть елітна 4 кантемирівська танкова дивізія втекла, покинувши на полі бою десяток справних танків Т-80.

Завершальний етап оборони

11 вересня Інститут вивчення війни у щоденному аналізі подій поінформував, що російські війська поспіхом відступають з населених пунктів на північ від Харкова та із західного берега річки Оскіл. Генеральний штаб ЗСУ був ще менш коректним, охарактеризувавши російський відступ як втечу: «російські війська гарячково покидають свої позиції та тікають з награбованим добром углиб тимчасово зайнятих територій або на територію російської федерації. Приблизно 150 військовослужбовців зс рф виїхали колоною з Борщової та Артемівки Харківської області на двох автобусах, одній вантажівці та 19 викрадених у місцевого населення легкових автомобілях».

Одночасно із просуванням на міста Ізюм та Куп’янськ підрозділи Сил оборони України завдали ударів по ворожих позиціях на північ від Харкова. Наступного дня головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний повідомив: «На харківському напрямку ми почали просуватися не тільки на південь та схід, а й на північ. До виходу на державний кордон залишається 50 кілометрів».

12 вересня Сили оборони України витіснили підрозділи ворога за лінію державного кордону. Того самого дня вони визволили населені пункти Богородичне та Святогірськ на півночі Донецької області, загалом повернувши понад 300 населених пунктів та очистивши від ворога 3800 квадратних кілометрів території держави, на яких живе понад 150 тисяч громадян України. Американський воєнний оглядач Кездан Лоуренс тоді констатував: «Україна очистила всю Харківську область і просунулася на Луганщину».

До речі, із кінця квітня до середини травня 2022 року тривав завершальний етап оборони Харкова — контрнаступальна операція, яку провели Сили оборони України під керівництвом командувача Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковника Олександра Сирського. Її головним завданням було відтіснити сили ворога з найближчих околиць міста.

Перший заступник начальника Харківської районної військової адміністрації Володимир Усов розповів одному з видань, що внаслідок цієї операції ще 26 березня 2022-го було визволено місто Рогань: «Це була успішна операція Сил оборони України, внаслідок якої вдалося відкинути ворога від східних околиць Харкова. Завдяки цьому знизилась інтенсивність ворожих обстрілів міста, насамперед промислового району ХТЗ та Роганського житлового масиву. Значущою подією стала деокупація наприкінці квітня Руської Лозової, села поблизу Харківської об’їзної дороги. Його визволення стало вишенькою на торті, тому що в цьому населеному пункті є ключова висота, з якої росіяни обстрілювали П’ятихатський та Олексіївський житлові масиви Харкова. Тому вкрай необхідно було повернути цю висоту під контроль Збройних сил України».

Нині вже всім відомо, що безпосередню участь у визволенні Руської Лозової брав  начальник Головного управління розвідки МО України Кирило Буданов. Із найкращого боку показали себе під час проведення харківської наступальної операції бійці підрозділів Kraken, славетної 92 ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка, 127 окремої бригади тероборони міста Харкова та інших підрозділів ЗСУ.

Командир 127 бригади Роман Грищенко успішні дії свого підрозділу пояснив тим, що для бригади Харківщина не чужа: «Ми розуміємо рельєф, позиції, на яких перебували окупаційні війська. Крім того, всі підрозділи пройшли добру підготовку переміщення складною місцевістю Харківщини. Це знадобилося під час заходу в тил супротивника, щоб скувати його сили та розбити. Ворог не знав, у якому місці здійснить прорив саме наша бригада. Операцію планували тривалий час, і кожну її деталь  ретельно відточували — погодинно було розписано всі дії. Ми билися не лише за кожну позицію, кожен населений пункт, а й за кожний будинок. Із кожного населеного пункту, які ми брали, в підрозділах служили воїни. Тому всі старалися так воювати, щоб не зачепити в селі цивільних людей і не дати змоги ворогові завдати шкоди місцевому населенню».

На визволених територіях

На визволені від окупантів території поступово поверталося життя. А з ним і безліч проблем. Одна з найбільших — величезна замінованість території: у травні 2022 року на Харківщині не можна було ступити й кроку, щоб не підірватися на якійсь смертоносній гидоті. Мінами було всіяно всі узбіччя доріг, стежки, будинки, сільськогосподарські угіддя. Це були протипіхотні міни «лєпєсток», які розкидали дистанційно, і розтяжки, що їх кацапи залишали на подвір’ях, у будинках, навіть на цвинтарях. Скрізь валялися боєприпаси, які не розірвалися або які московити покинули на своїх позиціях. Інколи ракети з РСЗВ стирчали просто посеред дороги, і між ними доводилося маневрувати, щоб проїхати до визволеного села.

Сапери стверджують, що рівень забруднення мінами та вибухонебезпечними предметами на Харківщині щонайменше втричі вищий за той, який їм довелося бачити на визволених територіях Київської, Чернігівської та Сумської областей. Тож роботи з повного розмінування Слобожанщини можуть тривати роки, якщо не десятиріччя.

Але місцеве населення це вже не лякає. Тамтешні люди кажуть, що якщо пережили окупацію, то тепер, коли прийшли наші, вони нікуди не підуть. А чимало хлопців, яким вдалося вціліти під час окупації, одразу почали вступати до лав Збройних сил України, записуючись добровольцями. Щоб якнайшвидше та остаточно вже вигнати ворога з української землі.

 Олександр КРЮЧКОВ,
«Урядовий кур’єр»,

Олена ЛАСТОВЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»
(фото надала прес-служба 92 ОМБр)