"З десяти дітей-в'язнів виживав лише один"

Павло ЛАРІОНОВ
20 листопада 2010

РОЗПЛАТА

Рівно шістдесят п'ять років тому розпочався Нюрнберзький процес над клікою воєнних фашистських злочинців

Віднедавна цей день став календарною датою відзначення Всесвітнього дня дитини. І це не випадково. Адже з перших хвилин розбійницького нападу на будь-яку країну під колесами нацистської загарбницької машини гинули безневинні діти. Тих, хто лишився живим, вивозили ешелонами до концтаборів. "Ешелони в пекло" - так назвав документальну розповідь про долю колишніх малолітніх в'язнів фашизму один із них, відомий український журналіст Володимир Литвинов. Недавно він пішов у вічність. До останку очолював Міжнародний рух колишніх малолітніх в'язнів фашистських концтаборів, був членом бюро Української спілки в'язнів -жертв нацизму. Володимир Васильович лишив по собі добру пам'ять у серцях колег-журналістів і тих, про чиї мученицькі поневіряння в Десау, Кримічау, Майданеку, Освенцимі, Саласпілсі розповів у повісті-пошуку "Ешелони в пекло".

Киянка Ганна Стрижкова - одна із тисяч дітей, обпалених війною. Їй пощастило - вона повернулася з пекла живою.

За вікном квартири на бульварі Лесі Українки вирує життя. Господиня пригощає мене запашним чаєм і неквапно гортає сторінки спогадів.

... Війна позбавила мене рідних, дитинства, домівки. Натомість на лівій руці було витатуйовано табірний номер 69929. Освенцим-Бжезінку фашисти перетворили на табір смертників. Вихід з нього був тільки з димом через трубу крематорію... Зараз відомо, що тут було знищено без реєстрації чотири мільйони в'язнів. Реєстрацію пройшло чотириста тисяч, триста сорок тисяч із них загинули. У частково збережених транспортних списках, де вказувалися номери в'язнів, працівники Державного музею Освенцима-Бжезінки встановили дату мого прибуття в концтабір - 4 грудня 1943 року. Діти-в'язні, незалежно від віку і національності, слугували фашистським нелюдам матеріалом для викачування донорської крові. Хто після цього залишався живим, тих розподіляли для навчання на підприємства, розміщені при концтаборах. В окремих випадках дітей-блондинів з першою групою крові відбирали для "онімечування". Інших як "відпрацьований матеріал" знищували.

Ще довго, по війні, я прокидалася від кошмарних сновидінь: наглядачка тягне мене на страшну процедуру... У моїй дитячій пам'яті зафіксувався спогад про першу грудочку цукру - вона була чорна і спочатку гірка (від крихт тютюну). Такою вона запам'яталася мені з долоні солдата в день визволення з концтабору.

На підставі зібраних документів і свідчень очевидців, з десяти дітей-в'язнів виживав лише один. Та й то, очевидно, завдяки чуйності жінок, які таємно пробиралися до бараків з дітьми, щоб підтримати їх ласкою і крихтою від особистої пайки. Жінки і діти, спілкуючись різними мовами, навчилися розуміти одне одного. Ще рік чи два після визволення з концтабору я пересипала свою мову білоруськими, польськими, болгарськими, а то й не зрозумілими нікому словами.

Ешелон з пекла Освенцима доставив нас до Києва навесні 1945 року. Знекровлених, ледь живих дітей розподіляла серед людей, що його зустрічали, медсестра, яка нас супроводжувала з концтабору. Мене взяли у свою сім'ю Онисія Петрівна Зазимко і Михайло Андрійович Коваль. Вони повернули мені життя, у моїх жилах пульсує не тільки мамина кров, а й Онисії Петрівни, яку мені від неї переливали кілька разів, щоб оздоровити моє змучене серце. Батьки робили все, щоб загоїти мої рани, завдані душі і тілу у жахливих умовах концтабору. Я ж віддячувала їм своєю щирою любов'ю, сумлінням у навчанні, успішними кроками у трудовому житті. Після школи закінчила біофак Київського держуніверситету. Захистила кандидатську. До 2001 року працювала старшим науковим співробітником відділу генетики мікроорганізмів в Інституті мікробіології НАНУ. У 1991 році стала лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. З часу створення Української спілки малолітніх в'язнів фашистських концтаборів (1988 - 1991 рр.), нині Української спілки в'язнів - жертв нацизму, беру участь в її роботі - виконую обов'язки заступника голови Київського відділення спілки. Мої батьки і чоловік спочили навіки. Живу з донечкою Олею...

Так склалася доля однієї дитини з десятків тисяч тих, кому довелося зазнати жорстоких поневірянь у фашистській неволі.

Сьогоднішня календарна дата - Всесвітній день дитини і судний день Нюрнберзького процесу над головними гітлерівськими воєнними злочинцями - нагадування народам усього світу про наслідки Великої Вітчизняної війни, яка забрала життя мільйонів батьків і дітей. Мільйони жінок не дочекалися своїх чоловіків, а мільйони наречених - своїх суджених. Це означає ще мільйони ненароджених дітей. Як не згадати тут заповітні слова нашого пророка Тараса Григоровича Шевченка:

... Нічого кращого немає:

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

ДОВІДКA "УК"

Нюрнберзький судовий процес над головними гітлерівськими воєнними злочинцями відбувся у Нюрнберзі (Німеччина) у Міжнародному воєнному трибуналі за угодою між урядами СРСР, США, Британії та Франції про судове переслідування та покарання головних воєнних злочинців європейських країн, укладеною 8.08.1945 р. у Лондоні. Цей процес став судом народів над клікою воєнних злочинців, які перебували при владі в Німеччині протягом 1933-1945 рр.

 ДОВІДКA "УК"

"Дітей належить поставити на ноги. Їх слід виростити і виховати слухняними, старанними, беззастережно підлеглими й чесними стосовно німецьких панів. Вони повинні вміти рахувати до ста, вивчати знаки дорожнього руху й оволодіти професіями сільськогосподарських робітників, слюсарів, столярів, мулярів тощо. Дівчата мають стати сільськогосподарськими робітницями, ткалями, в'язальницями. Вони зобов'язані навчитися й інших подібних професій".

З наказу рейхсфюрера СС Г. Гіммлера



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua