Перемога на першому етапі чемпіонату світу-2014 з ралі в Монте-Карло стала першою в кар’єрі 29-річного спортсмена. На березневому етапі в Мексиці син знаменитого свого часу автогонщика Леоніда Протасова знову залишив позаду грізних конкурентів — італійців Лоренцо Бертеллі й Массіміліано Рендіну. У загальному заліку в класі WRC-2 Юрій Протасов випереджає найближчого переслідувача Бертеллі на 16 балів.
Після повернення до Києва з Протасовим-молодшим зустрілися наші кореспонденти.
— Правду кажучи, острах бере, коли спостерігаєш за змаганнями ралістів: машини б’ються, перевертаються, летить бруд або шматки асфальту, верещать гальма. Мимоволі думаєш: як же почуваються ті, хто всередині?
— Та не все так страшно, як здається на перший погляд. Для нас, гонщиків, це звична справа. Плюс адреналін, без якого вже важко жити.
— Проте що ж доводиться переживати пілотам під час карколомних перегонів?
— Наприклад, етап, який на початку березня проходив у Мексиці. Головна його особливість — висота над рівнем моря. Уявіть: 2200 метрів, дуже розріджене повітря. Вся траса гірська. Вискочиш на поле — і знову серпантин. Та ще й спека: 32 градуси зовні, а в машині — всі 60.
Кондиціонера в машині немає. Одяг у нас однаковий взимку і влітку: білизна, комбінезон і шолом. Протягом дня доводиться долати по 6—8 спеціальних ділянок. Після цього виходиш з машини весь мокрий. Мексиканська траса — серйозне випробування і для машин, які працюють на максимальних обертах. На інших етапах можливостей.
— Розкажіть, як проходять етапи чемпіонату світу. Чим вони відрізняються від інших гонок?
— Чемпіонат світу з ралі, як правило, складається з 12 етапів, які проводять у різних кінцях світу. Проводити гонку для країни вважається дуже престижним — боротьба за це право точиться неабияка. Тому новачки з’являються нечасто.
— Отже, майбутні маршрути вам добре відомі?
— Ні, із трасами все набагато складніше. Вони змінюються,
хоча не кардинально. Наприклад, 200-кілометровий етап, який ти проїхав торік. Зараз половина шляху змінилася — решта залишилася. Але все одно запам’ятати їх неможливо, тому що на цих нібито знайомих кілометрах обираються інші спецділянки. Буває, що знайомий начебто маршрут потрібно проїхати в зворотному напрямку. А це зовсім інша дорога.
Машини стартують з інтервалом три хвилини. Ніхто нас по трасі не «веде»: ми не знаємо, хто кого випереджає, кому скільки програємо. Команди відомих автогігантів, які виступають в інших класах, наймають гвинтокрили. Льотчики надають потрібну
інформацію протягом перегонів. У нашому класі WRC-2 таких команд немає, ми покладаємося лише на самих себе. Заздалегідь ознайомитися із трасою неможливо: якщо тебе побачили на дорозі в недозволений час — все, прощайся з ліцензією. Хоч нам змагатися трохи легше, ніж пілотам на знаменитому ралі Париж — Дакар: там усі їдуть з «чистого аркуша». Ми ж маємо місяць на підготовку.
— Яку роль у вашому дуеті виконує штурман?
— Головна відповідальність усе-таки лежить на пілотові. Але штурман може помилитися з поворотом — у кращому разі опинимося в кюветі. Напарника слід підбирати особливо ретельно: з ним проводиш багато часу і поза гонкою, тож потрібна гармонія.
Я поїздив з різними людьми: довго шукав, обирав. Можу сказати, що працював із кращими штурманами України. Та хотілося попрацювати з іноземним фахівцем.
У нас існує віртуальна біржа штурманів: ти постійно знаєш, хто чого вартий, хто з ким працює, хто вільний від контракту. Інколи доводиться стикатися з не надто теплим ставленням: деякі іноземці дивляться відверто звисока. Зрештою, я знайшов хорошого штурмана, в якого на рахунку понад сто гонок. І все начебто до ладу: фахівець класний, з багатим досвідом. А ось щодо пристрасті — її не було. Незабаром стало зрозуміло: людина просто заробляє гроші. А для мене важливо, щоб віддавав гонкам усю душу.
Зараз зі мною працює блискучий штурман Павло Черепін. І все склалося.
— Можна говорити про те, що вихід на світовий рівень змінив українського гонщика Юрія Протасова?
— Ще й як. Я постійно літаю світом, відкриваю різні країни, знайомлюсь із новими людьми. Найбільше сподобалась Австралія: красива країна, люди живуть у достатку, скрізь чистота і порядок.
На моєму особистому рахунку 25 гонок світової першості. Відзначив для себе таку закономірність: чинні переможці престижних перегонів мають, як правило, вдвічі більшу кількість стартів. Попереду в мене досить часу.
— Юрію, погодьтеся, вам, синові багаторазового чемпіона України і Радянського Союзу Леоніда Протасова, легше було пробиватися в спорт вищих досягнень, ніж вашим одноліткам.
— У чомусь, звісно, так. Батько виховував суворо. Одного разу, коли мені було 11 років, травмувався на тренуванні й додому прийшов кульгаючи. Мама в розпачі, а батько як відрізав: готуйся, завтра виступатимеш. Посадив мене ввечері в картинг, я абияк рулював, але був упевнений, що на старт не вийду.
А вранці батько сказав: «якщо відмовишся виступати на юнацькому чемпіонаті, забудь дорогу на трасу». Я йшов на медкомісію, як на страту. І десь на середині шляху раптом відчув: хочу на перегони. Одну гонку подолав через силу, другу. У підсумку став чемпіоном України.
Я дуже вдячний батькові за підтримку й допомогу. Проте і його можливості не безмежні. Протасов-старший — чемпіон країни з кільцевих гонок, а це зовсім інша історія. За часів Союзу гонщиками займалося ДТСААФ — це значно полегшувало життя. Нині ми багато з чим залишаємося наодинці. Мені пощастило: знайшовся спонсор, завдяки якому можу виступати на найвищому рівні.
— Чи існують критерії, за якими можна визначити: цей юнак у майбутньому стане чемпіоном?
— Головні якості ті самі: характер, витривалість, здоров’я. Хіба що тим, чий зріст — 190 сантиметрів, у «Форді» буде складно. Найбільша перешкода на шляху до подіуму — гроші. Щоб підняти юного спортсмена до міжнародного рівня, сім’ї потрібно викласти не менш ніж 50 тисяч доларів. Тому, як правило, в гонки приходять діти із забезпечених сімей.
Моєму синові Глібові 5 років. Уже зараз кожну вільну копійку вкладаю в його розвиток: квадроцикли, картинг, велосипеди. Ми багато працюємо з ним на картингу. Хочеться, щоб він став пілотом «Формули-1». У мріях його там уже бачу.
— Щоб підтримувати бойову форму, гонщик повинен…
— Добре стрибати на батуті.
— Справді?
— Чудовий результат дають заняття акробатикою, особливо стрибки на батуті. Також займаюся плаванням, велосипедом, тенісом, бігом. А ось настрій піднімаю медитацією, гарною музикою. Потрібно боротися не із сумними думками, а з причинами, які їх викликали.
— У Юрія Протасова є фан-клуб?
— Клубу як такого немає, але в соціальних мережах прихильників вистачає. Найзавзятіший уболівальник — сестра Ірина, яка теж займалася гонками. Щиро дивуюся фанатам: вони не розлучаються з телефонами, уважно стежать за кожним стартом, знають напам’ять усі ділянки. Інколи ввечері після гонки увійдеш до всесвітньої мережі — а там понад триста повідомлень. Це надихає.
Тетяна ОСАДЧУК,
Валерій КАЛІНІЧ
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Юрій ПРОТАСОВ. Народився 23 квітня 1984 року в Києві. Майстер спорту міжнародного класу з картингу і ралі. П’ятиразовий чемпіон України з картингу. Чемпіон України-2008 з ралійних гонок.
Закінчив Київський транспортно-економічний технікум.
Переможець етапів світової ралійної першості в Монте-Карло і Мексиці. Лідер чемпіонату світу в класі WRC-2.
Ми в Google+