Військові комісаріати — невід’ємна частина Збройних сил України, яка вирішує завдання мобілізаційної готовності, комплектування війська та інших силових структур особовим складом, від чого теж залежить обороноздатність нашої Батьківщини. У переддень свята — Дня Збройних сил України про свою роботу розповідає військовий комісар Київського обласного військового комісаріату полковник Юрій МАКСИМІВ.
— Пане полковнику, триває осінній призов на строкову службу. Хто і за якими принципами формує кількість призовників, як виконують плани з призову?
— Призов громадян на строкову військову службу передбачено законом про військовий обов’язок та військову службу, який і визначає категорію громадян, що підлягають призову. Це громадяни України віком від 18 до 27 років. Указом Президента щорічно визначено терміни проведення призову. Як правило, це весняний та осінній. Розпорядженням Кабміну визначено загальну кількість осіб, які мають поповнити лави Збройних сил України. Потім з урахуванням чисельності населення в тій чи іншій області визначають кількість призовників, і так само цим розпорядженням уряд затверджує видатки, організацію та здійснення призову до війська. Комісаріати отримують планові завдання від Оперативного командування «Північ», в яких визначено не лише кількість громадян, а й план відправлення. Нині наш призов становить 662 особи, і ми його виконуємо на 100 відсотків. Наступний наш крок — накопичення резерву призовників для подальшого гарантованого виконання поповнення війська.
— Юрію Степановичу, нині законотворці хочуть внести жорсткіші зміни в закон для тих, хто намагається ухилитися від служби. На вашу думку, які це мають бути заходи?
— Ухилення від призову — це злочин, який, згідно зі статтею 335 Кримінального кодексу, має наслідком позбавлення волі до трьох років. На жаль, певна тенденція ухилення зберігається і в країні загалом, і в області. Не завжди особа, котра досягла повноліття, погоджується отримувати повістку, яку можна вручити лише під особистий підпис. Чимало й таких юнаків, які, отримавши її, не прибувають на призовні дільниці. І з цим ганебним явищем треба боротися.
Мене часто запитують, чому в європейських країнах, куди ми так прагнемо, проблеми призову до війська немає. Це без перебільшення у крові, свідомості громадянина. За неявку до призовного пункту настає відповідальність, а із законами Швейцарії, Великої Британії чи Ізраїлю жарти дуже погані.
Проте в Білорусі під час призовної кампанії біля військкоматів численні черги з охочих піти до війська, а стосовно тих, хто вчасно не з’являється до комісаріату, передбачено кримінальну відповідальність — сім років за ґратами. Не впевнений, що нам варто вдаватися аж до таких крайнощів, однак, як доводить практика, заходи, які ми спрямовуємо проти ухилянтів, у нас не дієві. Як на мене, передовсім треба істотно збільшити суму грошових штрафів. Для тих, хто не бажає прийти за повісткою, варто посилити адміністративні заходи (інколи такі ухилення від служби затягуються до кінця призовного віку). Після цього у військкоматах спостерігається справжня навала колишніх призовників, адже настав час міняти посвідчення до призовної дільниці на інший військовий обліковий документ. На запитання «Де був увесь цей час і чому не з’являвся до комісаріату?» відповідь одна: «Не отримував повістки».
І на жаль, немає жодних важелів впливу. Хоч закон передбачає: якщо людина призовного віку не отримала повістки, то протягом десяти днів з дня оголошення призову вона має з’явитися до свого райвійськкомату. Адже вирішили у країні проблему з аліментниками: грошові штрафи, неможливість виїзду за кордон, отримання гідної роботи, блокування банківських рахунків. Цю практику можна застосувати і до тих, хто переховується від військової служби. Було б доречно, щоб особа призовного віку не могла перетнути межі України без спеціального дозволу, наданого військкоматом. У цьому документі варто визначити терміни перебування за кордоном. Можливо, це спонукало б з’являтися на призовні пункти і виконувати свій обов’язок.
— Які соціальні гарантії надає держава строковикові?
— Нині у країні створено всі умови, щоб призовник був соціально захищеним. Передусім за ним зберігається попереднє місце роботи, заробітна платня. А після служби він може повернутися туди, де працював до армії. Такі самі правила діють для строковика і під час особливого періоду. Тобто призовник повністю перебуває на забезпеченні держави. Щодо грошового забезпечення, хоч воно й невелике, але достатнє, щоб мати все найнеобхідніше. Виплачують одноразову грошову допомогу понад 3 тисячі гривень незалежно від того, був призовник працевлаштований чи ні.
— Поширюються чутки, що призов на військову службу можуть скасувати. Хіба нині це доцільно?
— У країнах, де вже давно немає призову на строкову військову службу, законодавчо її не скасовано. Є норма закону, яка передбачає в разі воєнного стану особливого періоду чи інших потрясінь, які можуть загрожувати безпеці країни, громадянин має бути готовим до захисту своєї держави. Литва вступила в НАТО і призупинила призов. Натомість з’явився указ президента не про скасування служби, а про призупинення. До речі, нині у цій країні знову здійснюють призов. І якщо у керівництва нашої держави є такі прагнення, було б доцільно законодавчо не скасовувати службу, а призупинити процес. Це нині зовсім не на часі, адже триває війна. Попри домовленості на Донбасі, досі ллється кров, гинуть люди. Не хочу нікого лякати, одначе ми ще у великій імовірності війни.
Пригадую 2013 рік, коли колишній очільник держави анонсував відмову від строкової служби. А в 2014-му ми ще мали провести призов до Внутрішніх військ. Однак відправлення громадян на службу так і не відбулося. Хоч розвал Збройних сил почався набагато раніше — з 2000-х. Рівень підготовки строковиків поволі зводився нанівець. У кращому разі проходили курс молодого бійця. Коли ж знадобилися їхні знання, вміння, то з’ясувалося, що більшість не може впоратися зі зброєю, не має уявлення про ведення бою, сучасну практичну медицину, яка зберігає життя в умовах війни.
На мою думку, треба зменшити терміни проходження служби з півтора року до шести місяців, але за ці пів року строковики мають здобути військову спеціальність, вишкіл, і потім можуть перебувати в запасі. Погляньте на Швейцарію, країну, яка не воює кілька століть. У 2000-х там проходило кілька референдумів щодо скасування призову на військову службу. Більшість громадян підтвердила, що армія має бути. Отже, переміг здоровий глузд. І нині там не лише потужне військо, а й достатній потенційний ресурс.
— Чи багато нині призовників, які бажають іти на альтернативну службу?
— Не сказав би, що таких багато, однак вони є. На цю службу залучають громадян, які за релігійними переконаннями не можуть брати зброю в руки. Особа призовного віку, яка перебуває в релігійній організації, офіційно зареєстрованій на території України, за два місяці до початку призову має подати відповідну вмотивовану заяву в альтернативну військову комісію. Там її розглядають і приймають відповідне рішення.
Наступний крок — медична комісія. Лікарі мають встановити, чи придатна людина до військової служби, адже альтернативна служба прирівнюється до військової. Коли ж усе позаду, призовника залучають у соціальну комунальну сферу. Чимало з тих, хто приходить служити, вже мають спеціальність електрика, слюсаря. Непогано, якщо особа попрацює двірником там, де мешкає, бо прибиральників катастрофічно не вистачає. Адже всі професії потрібні людям.
Віра ТКАЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Юрій МАКСИМІВ. Народився у 1973 році. У Збройних силах України з 1991 року. У 2012 році закінчив Національний університет оборони України. У квітні 2019 року призначений військовим комісаром Київського обласного військкомату.