Тетяна Дмитрів працює в Монастириській лікарні понад 20 років. Спочатку — в хірургічному відділенні, а з першого дня створення реанімаційної палати — у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Стала тут старшою медсестрою.

«Я бачив пекло»

Понад дев’ять місяців тому Монастириська стала вогнищем коронавірусної інфекції на Тернопільщині. І від першого хворого на COVID-19 досі Тетяна Михайлівна перебуває на передовій боротьби з недугою. Із березня й до кінця 2020 року в місцевій лікарні пролікувалися майже 400 недужих із цим діагнозом, понад 200 осіб з них з важким перебігом, які перебували у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Тобто всі ці хворі пройшли через руки старшої медсестри Тетяни Дмитрів.

Про це повідомляли в поданні до оргкомітету конкурсу «Людина року Тернопільщини». А ще зазначали, що пані Тетяна дуже професійна, відповідальна, стресостійка і витривала. Добами працювала в захисному костюмі, респіраторі й окулярах в умовах неймовірної спеки, що влітку сягала 38 градусів. Адже у відділенні цілодобово працювали апарати ШВЛ, кисневі концентратори, які нагрівають повітря, виділяють вуглекислий газ і дуже гучно працюють. Настільки, що медики не чують одне одного.

Сама ж Тетяна Дмитрів небагатослівна. Каже, що вона як старша медсестра не сидить у кабінеті й звідти керує. Її робоче місце — на сестринському посту. І робить усе те, що й інші медсестри: ставить крапельниці, катетери, робить ін’єкції, стежить за станом хворих. Майже рік працювали вчотирьох: вона, Ганна Підкаменецька, з якою трудиться разом уже багато років, Ірина Б’єнь і Наталя Крислата. Тож справді доводилося перебувати у відділенні добами. Згодом до них долучилася Марія Павленко, а в січні цього року — медбрат Василь Парубочий.

Проте й нині не доводиться розслаблятися. Третя хвиля пандемії важча, ніж дві попередні, твердять медики. Гадалося, що з часом вірус слабшатиме, а він мутує й лютує. Перебіг хвороби у багатьох дуже складний, не всіх вдається врятувати. Кожна смерть болем відгукується в серцях медиків. Але старша медсестра тримається сама і згуртовує невеличкий колектив: «Дівчата, мусимо працювати!»

Відповідальність і професійна витримка Тетяни Дмитрів багатьох вражають і надихають. Донедавна вони не могли піти навіть у планову відпустку, не мали на це права. Та й тепер не до відпусток, бо невидимий ворог знову наступає.

Ні для кого не таємниця, що на початках боротьби з COVID-19 нас рятували волонтери. І Тетяна Михайлівна залучала до такої допомоги знайомих і друзів, телефонувала тим, хто живе і працює за кордоном. Вони переказували гроші на найнеобхідніше.

З подання до оргкомітету конкурсу дізналися й таке: «Пацієнт священник після лікування від коронавірусу у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії сказав: «Я побачив пекло на землі». Це справді було пекло тривалістю дев’ять місяців. Наша Тетяна Михайлівна не лише мужньо витримала працю в цих пекельних умовах, повернувши до життя десятки людей, а й зберегла сестринський колектив — команду професіоналів».

«Стараємося бути із хворими як родичі»

Це було непросто. Адже медики — живі люди, й не завжди індивідуальні захисні костюми та респіратори можуть уберегти їх від зараження. Бачимо статистику, що захворюваність серед них зростає. Тетяна Дмитрів замовила колегам вакцину від чотирьох штамів грипу, вони прищепилися й, напевно, це зміцнило їхній імунітет. Але немає ліків від психологічних і моральних навантажень, адже медики щодня стикаються з людськими болем і стражданнями.

Адже до хворих не пускають рідних. «Стараємося бути з ними як родичі. Треба розтерти плечі — беремо спирт і розтираємо, треба зробити масаж — робимо. Стараємося підтримати недужого, заспокоїти, розрадити. Найгірше, коли людина просить: «Рятуйте мене!», а ти знаєш, що їй уже не допомогти. Не переказати словами, що діється тоді в наших душах», — ділиться думками медсестра.

Колеги кажуть: у тому, що медицина — покликання Тетяни Дмитрів, сумніву немає. Вона з родини медиків. Її мама працювала в лікарні, сестра — молодша медсестра, чоловік — лікар-анестезіолог, донька — третьокурсниця медичного університету.

Мама була прибиральницею в лікарні. Доньки не раз прибігали до неї на роботу. Їх заворожували медсестри в білих халатах, те, як вони робили уколи, роздавали ліки. Тож обидві дівчинки вирішили стати медсестрами. Дівчата рано осиротіли, адже їхній батько помер тридцятип’ятирічним. Тому прагнули швидше стати на ноги й допомагати мамі. Про вибір професії не йшлося, вони змалку знали, ким будуть.

Медицину обрали й діти Тетяни Михайлівни. Фельдшером на швидкій працював її син Сергій, він тепер у Великій Британії. Матері приємно, коли його колишні пацієнти розповідають, яким добрим та уважним він був до них. Донька Соломія навчається в Івано-Франківському національному медуніверситеті, буде лікарем, як тато. З Ігорем Дмитревим Тетяна Михайлівна вже 20 років у щасливому шлюбі.

Чоловік мав нещастя захворіти на коронавірусну недугу торік на початку березня. «Це було так страшно, — розповідає Тетяна Михайлівна. — Сказав, що в лікарню не піде. Тож прокидалася вранці, ставила йому крапельниці й бігла на роботу. На обід прибігала подивитися, як він, і знову на роботу. Телефонувала до отця Володимира, нашого священника, щоб молився за мого чоловіка й за наш колектив. Ігор одужав. Тепер каже, що я врятувала йому життя».

Запитую, що для неї важливіше: родина чи робота? Питання, може, не цілком коректне.

«Мені дуже дорога сім’я, — розповідає Тетяна Дмитрів. — Але залишаю все, коли кличуть на допомогу. Чоловік не раз каже, що я більше на роботі, ніж удома. Я ж після зміни йду ще до тих, хто лікується вдома, теж ставлю крапельниці, роблю ін’єкції. Не можу відмовити людям, адже обрала професію, щоб їм допомагати».

«Не вмію говорити, вмію працювати»

Тетяна Михайлівна стала «Людиною року-2020» цілком заслужено. Привітати її з цим визнанням з Монастириськ у Збаразький замок приїхали чоловік з донькою, сестра Руслана, медсестра Ганна Підкаменецька, давня подруга Оксана Дмитрів. Від їхніх теплих вітань, щирих слів доктора медичних наук, професора медуніверситету Андрія Цвяха, який представляв лавреатку, в неї підкошувалися ноги. Лише й мовила: «Не вмію говорити, вмію працювати. Вважаю, що це не лише моя нагорода, а й усього колективу».

Усі аплодували цій щирості й скромності, а головне — відданості професії та покликанню. Ігор Дмитрів, обнімаючи дружину, повідомив, що в них з Тетяною подвійне свято, адже саме того дня побралися. Отже, на 20-річчя конкурсу вони відзначають ще й 20-річчя подружнього життя. Ось так інколи сходяться зорі в добрих і щирих людей: замість одного свята — два.

Та урочиста мить коротка. Навіть на відзначенні Тетяна думала про відділення, пацієнтів, які там лікуються. «Двоє хворих у дуже важкому стані. У них майже немає легень, — сказала із сумом. — А дехто гадає, що коронавірус — це байки, й зовсім не бережеться».

Прошу в Тетяни Дмитрів поради, як уберегтися від підступної недуги. Радить те, про що ми всі чуємо чи не щодень, — остерігатися: носити маски, дотримуватися дистанції, уникати скупчення людей, громадського транспорту. Обов’язково мити руки, не торкатися ними носа, рота, очей. Вірус передається не так через шкіру, як через органи дихання та слизові оболонки. Хто має змогу, краще пересидіти карантин удома. І в церкву не обов’язково ходити щоразу, хай простять панотці.

Нині головне — не захворіти, вижити. Якщо ж хоч трішки піднялася температура, не сидіть удома, не займайтеся самолікуванням. Звертайтеся до лікаря, за потреби лягайте в лікарню. Не затягуйте до того стану, що вже ні встати, ні дихнути. Хвороба підступна, а задавнену лікувати дуже важко.

«Пацієнтка, яка перенесла COVID-19, сказала: якби знала, що так важко хворітиму, то кілька масок надівала б. А ще зміцнюйте імунітет».

Тетяна Дмитрів на сестринському посту. Разом з лікарями та медсестрами рятує тих, у кого важкий перебіг захворювання. Розповідає: наступного дня після святкування у Збаразькому замку до них приїжджав інший переможець конкурсу «Людина року-2020» професор Тернопільського національного медуніверситету імені Івана Горбачевського Василь Копча. Цікавився, як їм працюється, консультував хворих. І це теж позитивний підсумок такого конкурсу: він дарує знайомства, ділові та життєві контакти, об’єднує жертовних і небайдужих людей.

Днями Тернопільська регіональна рада відзнаки ордена та медалі святого Пантелеймона обрала претендентів на ці нагороди. Тепер старша медсестра відділення анестезіології та інтенсивної терапії Монастириської лікарні Тетяна Дмитрів змагатиметься на всеукраїнському рівні в номінації медалі святого Пантелеймона «За турботу та ласку до хворого». Безумовно, Тетяна Михайлівна гідна цього високого визнання.

Галина САДОВСЬКА,
заслужена журналістка України,
для «Урядового кур’єра»