ОБОРОНОЗДАТНІСТЬ

Аеромобільні військові частини Збройних сил України по праву вважаються елітними, оскільки вони найбільш підготовлені для дій в найскладніших умовах

Олександр БІТТНЕР,
Олександр ЛЕПЕТУХА
(фото),
«Урядовий кур’єр»

Щиро кажучи, можливість побувати напередодні Дня Збройних сил України в 95-й окремій аеромобільній бригаді, розташованій у Житомирі, сприйняли як удачу. І не лише тому, що йшлося про овіяні багатьма легендами та давнім, ще хлоп’ячим, захопленням повітрянодесантні війська. Цікавим було й те, що цю крилату частину з повним правом можна називати ровесницею українського війська, адже її історія розпочиналася в грудні 1992 року, коли на базі тодішнього Сумського вищого командного артилерійського училища вирішено було створити Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів Аеромобільних військ. По-солдатськи, «учебку».

Трохи згодом підрозділ, що комплектувався офіцерами-десантниками колишньої Радянської армії, які після проголошення Незалежності поверталися додому, а також військовослужбовцями інших родів військ перебазували до Житомира. З літа 1993-го центр повною мірою почав працювати за планом бойової аеромобільної частини, а вже восени того самого року заступник командира з’єднання з повітрянодесантної підготовки полковник Олексій Бунчик здійснив перший стрибок із парашутом на Житомирському загальновійськовому полігоні. Відтоді на цьому, а також на інших навчальних полігонах країни воїни спадкоємиці Навчального центру — нинішньої 95-ї окремої аеромобільної бригади тисячі разів десантувалися з неба, відточуючи незмінні правила крилатої піхоти: сила, відвага, честь.

Майстерність відточується на тренажерах

Не стрибками єдиними

…Того дня, коли ми завітали в розташування бригади, в розпорядку також значилися стрибки з парашутом. Причому особливі — перші для молодих воїнів, які поповнили аеромобільні лави нинішньої осені.

— На жаль, погода підводить, — ніби перепрошує командир частини полковник Станіслав Чумак. — Самі бачите, яка хурделиця здійнялася, тож вирішили трохи перечекати, щоб молодь зайвий раз не хвилювалася.

Утім, пронизливий вітер із важким мокрим снігом і не збирався стихати. Але ж не стрибками єдиними живуть десантники: як відомо, успіхи в небі безпосередньо залежать від суто земної, так би мовити, підготовки. Отож у навчальних класах, на тренувальних майданчиках, на плацу і в сховищах, де зберігається військова техніка, тривала напружена навчально-бойова робота. Тим паче, що молодим воїнам є в кого повчитися: у бригаді служать досвідчені офіцери і молодші командири, чия майстерність і той особливий десантний вишкіл роками відточувалися в численних військових навчаннях. До того ж, не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Як складова частина Сухопутних військ Збройних сил держави 95-та бригада є постійним і незмінним учасником, мабуть, усіх, скажімо так, комплексних маневрів. Приміром, таких, як недавні «Перспектива-2012», після яких з’єднання у складі 8-го Армійського корпусу удостоїлося звання кращого підрозділу Збройних сил. Із 1994 року блакитні берети з Житомира постійно задіяні у всіх заходах програми «Партнерство заради миру», а також у миротворчих акціях на території різних країн.

Один з тих, хто гідно представляв нашу державу у складі миротворчих багатонаціональних сил, — начальник штабу 13 окремого аеромобільного батальйону бригади майор Тарас Сенюк.

Зі зброєю треба бути на «ти»

Житомирських десантників знають у світі

Уперше у своє закордонне бойове відрядження разом з товаришами він вирушив 2003 року в Республіку Ірак. Тоді Тарас служив командиром механізованого розвідувального взводу з дислокацією в так званій точці «Форт» на самому кордоні з Іраном. Миротворці не тільки контролювали 150-кілометровий відтинок ірано-іракського кордону: окрім патрулювання, несли службу на блок-постах, допомагали працювати місцевим прикордонникам і митникам на офіційному пункті пропуску «Арафат».

Траплялося всяке, згадує майор Сенюк, хоч і називає інциденти «некритичними». Здебільшого запобігали незаконному перетину кордону з обох боків, іноді в порушників вилучали зброю і боєприпаси, зате з мирним корінним населенням підтримували добрі стосунки, розповідає він. Складніше виявилося на території колишньої Югославії, в Косові, куди його відрядили в 2007 році. Там також довелося патрулювати неспокійні райони, супроводжувати миротворчі колони, чергувати на стаціонарних блок-постах. Але обійшлося: всі повернулися додому живими-здоровими, та ще й із численними нагородами і подяками від Об’єднаного командування контингенту миротворчих сил.

Утім, свої закордонні відрядження майор Сенюк називає лише епізодами, хоч і вельми корисними у плані бойового досвіду, а також співпраці із закордонними колегами, зокрема і з країн — членів НАТО. Головна робота тут, стверджує він, адже його 13-й окремий аеромобільний батальйон — підрозділ особливий навіть у рамках такого доблесного з’єднання, як 95-та бригада. З 2001 року батальйон одним із перших у ЗСУ перейшов на комплектування виключно контрактниками, а це, як не крути, вимагає інших підходів до організації служби.

Десантники — народ акуратний

Служба прикрашає жінок... і навпаки

На одному з навчальних майданчиків серед кремезних хлопців наші цивільні очі помітили невисокого воїна, з-під шапки якого виднілась акуратна… коса. З дозволу командира знайомимося: старший солдат за контрактом Тетяна Музика, служить уже десятий рік, за своїми тендітними плечима має 36 стрибків із парашутом. Служимо, як і всі чоловіки, усміхається вона й додає: нічого особливого в цьому не вбачаю. Певно, все-таки якісь особливості є, адже непросто служити солдатом у такій бойовій бригаді, коли ти ще й дружина і мама. Утім, частина сімейного «тилу» Тетяни майже завжди поруч, бо її чоловік, старший лейтенант Іван Музика, служить інструктором повітрянодесантної підготовки і заступником командира 1 аеромобільної роти.

— Дивуватися нічому, в нашій аеромобільній бригаді нарівні з чоловіками служать понад сто жінок, — розповідає заступник командира 95-ї ОАБ з виховної роботи підполковник Олександр Іщенко. — Усі вони показують приклад добросовісного ставлення до своїх ратних обов’язків навіть нам, командирам, не кажучи про молодих воїнів.

Час пролетів швидко, і вже надвечір ми попрощалися з десантниками. Побачили багато, ще більше почули, занотувавши собі багато тем для майбутніх матеріалів. А ще переконалися, що бути елітою українського війська дуже непросто: за всіма успіхами і високими показниками стоїть напружена самовіддана праця всіх десантників. Недарма блакитні берети у них однакові — від старших офіцерів до рядових.

Нічого складного немає, коли поруч командир

Служба службою,а обід за розпорядком

ВІТАННЯ

З Днем Збройних Сил України

Шановні друзі!

Від імені уряду України та від себе особисто сердечно вітаю Вас із Днем Збройних Сил України!

У цей день висловлюю слова щирої вдячності військовослужбовцям, працівникам і ветеранам Збройних Сил за патріотизм, професіоналізм і самовіддану службу на благо Вітчизни.

Упевнений, що Ваші зусилля та активна життєва позиція і в подальшому будуть спрямовані на сумлінне виконання завдань з оборони, захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України.

Уряд і надалі вживатиме заходів щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил, їх оснащення, гарантуватиме соціальний і правовий захист військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей.

Щиро зичу Вам міцного здоров’я, благополуччя, родинної злагоди, оптимізму, подальших успіхів у служінні Українському народові задля безпеки, миру і спокою.

З повагою

Прем’єр-міністр України Микола АЗАРОВ