Їхня якість — натуральність

У Гощанському районі на Рівненщині королівство органіки: у листопаді буяє широколистий ревінь і дарує соковиті ягоди малина, виявляється, цей смачний сорт родить аж до морозів.

— Навесні повністю зрізаємо пагони, але вони швидко відростають й одразу ж плодоносять, — пояснює генеральний директор групи компаній ТОВ «Ріттер Біо Агро», ТОВ «Дедденс Агро» та ТОВ «Кунівське» Віктор Щербачук. — Цього року вперше пустили на нашу малину бджіл, тож вона була з неповторним медовим смаком. Шкода, що ви не приїхали, коли збирали основний урожай.

А трохи далі садять полуницю — саме час. І все це від ревеню до пшениці, кукурудзи, ріпаку, цукрового буряку, сої вирощене без жодного грама хімічних засобів, технологічний ланцюг суто натуральний. Це доволі витратно: з однаковою собівартістю вирощування органічна пшениця дасть урожай до 5 тонн із гектара, а оброблена хімічними засобами на цих самих землях — до 10 тонн. А коштує вона нині однаково — до 6 тисяч гривень за тонну. Але це український феномен.

Усі добре знають ціни на органічну продукцію в країнах Європи. Вони в рази вищі від тих, які платять за вирощене промисловим способом. Бо Європа, буквально розуміючи фразу «Ми є те, що ми їмо», на рівні простого споживача готова платити за органічні харчі більше. А низька купівельна спроможність українців — чи не головне, що стримує розвиток повноцінного ринку натуральних харчів. Але не єдине.

Нинішній рік виявився несприятливим для органічної продукції: від травня до липня, коли триває інтенсивний ріст рослин і закладається врожай, дощило. Ринок страхування від таких природних гойдалок в Україні теж, на жаль, не розвинений. Тож виробники натуральної продукції в боргах і кредитах, хоч ще кілька років тому почувалися значно упевненіше. Але рук не опускають.

— Обробляємо 5,5 тисячі гектарів ріллі у трьох областях: Рівненській, Хмельницькій та Житомирській. Тримаємо 500 голів ВРХ. Корми для корів теж органічні, тож і молоко молоком пахне, — веде далі Віктор Щербачук. — Мрію збудувати завод з переробки органічного молока, хочу, щоб наші діти пили саме таке, а ще їли натуральні йогурти та сири. Для цього потрібні інвестиції, та інвестори в нестабільну Україну не поспішають. Приміром, засновник двох із трьох наших компаній німецький бізнесмен 2014-го перестав вкладати кошти в їхній розвиток, вирішив перечекати момент. І чекає досі. І держава, яка має за пріоритет здоров’я нації, теж може підтримати виробників органічної продукції.

Та в нашому разі все складається так: якби не Віктор Щербачук, який не мислить себе поза рідною землею й працює з рання до смеркання, навряд чи й втрималися б на плаву. Йому та людям, які поруч, українська земля додає сили.

Але, кажуть, майже все вирощене відправляють у Німеччину, бо там зосереджено 80% заводів з переробки органічної продукції в Європі. Отже, й додана вартість залишається у цій і без того не бідній країні. А могла б затриматися в Україні, якби бодай для початку створили певні преференції для виробників та переробників органічного. Адже як можуть вони конкурувати з тим-таки німецьким фермером, який отримує від своєї держави дотацію 600 євро на гектар органічного і 300 — на гектар традиційного виробництва?

Що ж у нас? Із 4 мільярдів гривень, передбачених у цьогорічному держбюджеті на підтримку аграріїв, 2 призначено на спорудження тваринницьких комплексів. Та про яке повноцінне будівництво можна говорити, коли аграрії не можуть виборсатися із кредитів? Невже так складно скопіювати підходи в німців і сформувати бюджетну дотацію на гектар ріллі, яку обробляють, на літр виробленого молока? Тоді й поголів’я не скорочуватиметься — підхід мотивуватиме господарів. Саме про це від початку незалежності кричать українські аграрії, та їх, на жаль, не чують на Печерських пагорбах.

Ще одна проблема — перевезення вже сертифікованої органічної продукції (із сертифікацією питань немає) за кордон. У виробників наприкінці жовтня зазвичай завершуються відповідні дозволи. Для переговорів з урядом Польщі знадобилося б надійне державне плече, адже саме її кордон для нас кордон з ЄС. Але очікуваної підтримки й тут немає. Хотілося б, щоб Закон «Про основні засади та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції», чинний із торішнього серпня, не лише забороняв та обмежував, а насамперед стимулював би розвиток цього ринку.

Та кандидат сільськогосподарських наук Віктор Щербачук, якому болить доля рідної землі, рук не опускає. Земляки щойно обрали його депутатом Рівненської обласної ради, щоб обстоював інтереси галузі, яка годує не лише пересічних громадян, а й президентів. Каже, Рівненщина — єдина область, яка підтримує виробників органічного.

ПРЯМА МОВА