У райцентрі Іллінці беру ліворуч, як мапа каже, та все ж на зупинці уточнюю, чи ця дорога веде до Тягуна. Одна жінка відповіла ствердно й попросила підвезти. Супутниці я радий, бо жінки все знають. «З чого живе наше село? — перепитала вона. — Багато мають роботу в господарстві, інші — у соціальних закладах. Робота є, а тому до нас з інших сіл переїжджають жити. Наше господарство в області знають. Навіть єврокорівники є!»
Мимоволі згадав, що кілька років тому в одному з вінницьких сіл через слабкий телевізійний сигнал люди збували корів, щоб мати за що придбати антени (тарілки). Інформацію про це колега тоді назвала влучно — «Корови» на даху». «Наші люди корів не збувають, бо село заможне. Торік на кожний земельний пай господарство видало по 2 тонни пшениці й по мішку цукру. А ось і білі корпуси нашої молочнотоварної ферми, а на другому кінці села є свиноферма», — запевнила попутниця.
Була обідня перерва, тож біля контори господарства мусив трохи зачекати. Знічев’я оглядаюся й бачу, що хати сельчан більші за будівлю контори. Прикметно й те, що керівник їздить не на крутому легковику, а на «Ниві». «Все краще від колгоспу ми зберегли. Майнові паї перебувають на балансі працівників, а прибуток використовується на розвиток виробництва й соціальної сфери села», — зауважив Микола Сенчук, який з 1987 року очолює господарство в селі Тягун.
Керівник з людьми
Їдемо з ним до фельдшерсько-акушерського пункту (ФАПу). У 70 років Микола Олексійович сам за кермом. Дорогою він розповів, що люди хвалять медпрацівника за грамотність і чуйність (щонайменше 2 рази на рік вона буває в кожній хаті), а в закладі створено гідні умови для прийому людей. Це справді так. У всіх його 4 кімнатах тепло, а підлога — паркет.
Завідувач ФАПу Алла Хаврич зазначила, що господарство дбає про здоров’я односельчан, і тому заклад розміщений у новому приміщенні й має усе необхідне для надання медичної допомоги. Сумка фельдшера повністю укомплектована. Тут нові меблі, медичне обладнання й холодильник. Якщо їй треба проконсультуватися, не проблема — на робочому столі комп’ютер і телефон. Облаштовані внутрішні туалети і душ. А в одній з кімнат двічі на тиждень приймає стоматолог. Цікаво, що поки він порається із зубами, пацієнт дивиться телевізор, встановлений на стіні. «Стоматологічна установка коштує як сільська хата. Таких сучасних, як ця, у районі лише дві, — каже Микола Сенчук і додає: — Працюємо над тим, щоб ФАП став амбулаторією сімейної медицини».
СТОВ «Україна» також всіляко допомагає, зокрема дитсадку й школі, та й в цілому розвиткові сільської інфраструктури. Село газифіковане, на всіх вулицях — асфальтове покриття. Минулого року проклали водогін, тепер освітлюють віддалені вулиці. На все це йдуть чималі кошти, утім керівник зауважив: якщо люди працюють добре, то й жити мають добре.
На одній з вулиць він завів мову з пенсіонерами, які прибирали навпроти свого двору. «Мені подобається наше село. Є газ, вода, телефон, освітлення на вулиці. Люди у нас працьовиті й робота постійна. Голова підтримує порядок. Він наш, сільський, до армії тут працював і після армії сюди вернувся…», — сказав пенсіонер Василь Устимчук, який багато років працював механізатором. Коли ми від’їхали, Микола Олексійович зауважив: «Вони з бідної сім’ї й батьки їм нічого не могли дати. Але мають нормальний дім, все заробили своїми руками й мозолями. Треба звертати на трударів увагу. Люди в нашому селі дуже добрі. Я — з ними».
Європейські результати
У господарстві трудиться 141 людина. «Ми постійно працюємо над створенням нових робочих місць, тому наше село не пропаде», — сказав керівник.
Заробітна плата за минулий рік тут в середньому становить 3630 гривень. Лише до Пенсійного фонду господарство за рік сплатило 1,6 мільйона гривень. Наповнює воно й сільський бюджет, бо виробництво ведеться ефективно й відповідально. Його хлібороби на круг збирають майже по 73 центнери зерна (європейський показник!) До речі, те, що у селі є свій млин, пекарня, крупорушка не просто зручно для мешканців, а й вигідно через додаткові робочі місця.
Микола Олексійович переконаний, що рослинницька та тваринницька галузь доповнюють одна одну й разом дають кращий результат. З місцевої ферми, де утримується майже одна тисяча голів великої рогатої худоби, на поля кожного року вивозиться приблизно 10 тисяч тонн гною, що підвищує родючість грунтів і зберігає їх для наступних поколінь. А в касу надходить копійка від збуту молока, якого звідси щодня відправляють на переробку понад 5 тонн.
На тутешню молочнотоварну ферму, де за минулий рік з корів отримали по 7816 кілограмів молока, приїжджають переймати передовий досвід навіть з інших областей. Процес догляду за стадом комп’ютеризований. Встановлено новітній молокопровід, за якого процес доїння майже повністю механізовано. Наступним кроком буде впровадження роботів. До речі, якщо на фермі раптом не стане світла, одразу запрацюють дві автономні дизельні електростанції.
Подбали й про умови для працівників. Кімнати для доярок, які розміщені при вході в корівники, укомплектували меблями. Тут є й умивальник, душ, туалет, пральна машина. На стіні — картина. «Це не показуха, а все для людей», — зауважив Микола Сенчук.