Педіатр
Євген КОМАРОВСЬКИЙ
Ще не стерлися з пам’яті часи, коли молоді мами і тата ростили своїх чад за порадами відомого американського педіатра Бенджаміна Спока. За його культову книжку «Дитина і догляд за нею» радо викладали кругленьку суму, адже видання треба було ще «дістати». Новаторські ідеї щодо виховання дітей лікаря Спока, як вважали в багатьох сім’ях, були того варті. Вони вплинули на кілька поколінь батьків, зробивши їх більш гнучкими та ніжними до продовжувачів свого роду, і змусили ставитися до них як до особистостей.
Сьогодні в українських родинах інший кумир — харківський педіатр Євген Комаровський. Його книжками зачитуються. Телевізійна програма, де він виступає в ролі ведучого на «Інтері» ось уже другий рік поспіль, б’є рекорди рейтингів. А до створеного ним у першій столиці медичного центру «Клініком» щодня звертається велика кількість пацієнтів. Із зірковим лікарем Євгеном Комаровським зустрілася власкор «УК».
— Євгене Олеговичу, ваша клініка не зовсім звичайна. В ній не лікують, але пацієнтів від цього не меншає. Чому?
— Спершу треба пояснити читачам, що таке «клініка». Слово всім відоме, але загальновідомість не робить його зрозумілим. Так от, клініка — це місце, де навчають медицині. В повсякденному житті в клінічних лікарнях і поліклініках отримують знання студенти-медики; закінчують ординатури й аспірантури, підвищують кваліфікацію і діляться досвідом лікарі. В клініці лікаря Комаровського навчають медицині мам і татусів. Клініка — це фактично офіс, у якому розташовано видавництво «Клініком», адміністрацію сайту komarovskiy.net і кабінет, в якому я інколи приймаю пацієнтів. Тут не лікують, а навчають бути здоровими. Тож більшість відвідувачів клініки віртуальні. Їх на сьогодні не менше 40 тисяч на добу, і кількість постійно збільшується. Чому? Перш за все тому, що на тлі розвалу системи охорони здоров’я адекватні мами і тата приходять до розуміння очевидного: порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих, турбота про здоров’я дітей — пріоритетна мета батьків, оскільки допомоги від держави можна і не дочекатися.
— Ви неодноразово заявляли, що лікар Комаровський приймає в «Клінікомі» лише знайомих не менше десяти років людей. Виходить, що іншим охочим потрапити до вас на прийом неможливо. Чи робите винятки і за яких умов?
— Найдорожче, фактично безцінне — це час. І за одиницю часу треба встигнути максимально багато. За два дні я можу підготувати програму, яку з реальною користю для себе побачать кілька мільйонів людей. І за цей же час я можу особисто прийняти 30 пацієнтів. Що правильніше? Готувати програми, писати книги, займатися розвитком сайту, читати лекції чи особисто приймати пацієнтів? Питання риторичне. Знову-таки, я не можу дозволити собі витрачати дорогоцінний час на те, аби читати конкретній мамі лекцію з приводу того, чим відрізняються віруси від бактерій і чому гомеопатія не має жодного стосунку до лікування травами. Мої пацієнти — це діти, батьки яких з народження виховують їх за Комаровським, це мами і тата, які читали мої книжки, з якими я маю можливість говорити однією мовою. І, до речі, прийом такого пацієнта займає буквально кілька хвилин.
Лікар Комаровський любить не лише рибалити, а й фотографувати. Фото з архіву Є. КОМАРОВСЬКОГО
Я щиро всім раджу: приходьте до нас у клініку віртуально, читайте книжки, дивіться передачі, і у вас пропаде бажання ставати моїм реальним пацієнтом.
— Євгене Олеговичу, як вашу нинішню діяльність сприймають колишні колеги? Вас підтримують чи заздрять, оскільки в нашому суспільстві досі не люблять успішних?
— Медичне співтовариство в цілому і мої колишні колеги зокрема намагаються вдавати, що мене немає. Парадокс у тому, що в нинішньому українському суспільстві лікарям для виживання потрібні пацієнти, які не мудруватимуть, а мовчки платитимуть гроші за неіснуючі діагнози, непотрібні обстеження і неефективні ліки. Не дивно, що Комаровський дуже заважає продавцям медичних і фармацевтичних послуг. Відкрито сперечатися — охочих немає, а попліткувати та в інший спосіб продемонструвати нелюбов завжди було і буде в надлишку.
— А як вам вдається вживатися з можновладцями галузевих структур, адже часом поради лікаря Комаровського прямо протилежні тим, які прийнято давати в офіційній медицині? Вас також не помічають чи намагаються ставити палиці в колеса?
— Ми, схоже, живемо на різних планетах, у різних вимірах, з різними уявленнями про те, що таке добре і що таке погано. Оскільки шансів порозумітися немає, то зі мною і не спілкується ніхто, оскільки комерційного інтересу я не представляю. Але і палиці в колеса ніхто не ставить. По-перше, тому, що мої поради, хоч і суперечать нерідко рекомендаціям Мінохорони здоров’я, але не суперечать рекомендаціям цивілізованої медицини, тож роздувати скандал нікому не хочеться, бо хто програє — очевидно. Ну й, по-друге, мене не чіпають тому, що маю величезну аудиторію читачів книжок, інтернет-користувачів і телеглядачів. Як тільки хтось чіпатиме, його «світле» ім’я відразу ж стане широковідоме, а ніхто собі такої слави не хоче.
— З блакитного екрана жителям України і ще трьох держав — Росії, Білорусі і Молдови, де транслюють сьогодні «Школу лікаря Комаровського», ви демонструєте врівноваженість і неймовірну терплячість, відповідаючи на одні й ті самі запитання мам по кілька разів. А в житті ви також ніколи не нервуєте? Що, наприклад, може вивести вас із рівноваги?
— Це дуже оманливе враження. Я людина емоційна, часто неврівноважена, і від цього дістається моїм близьким — і вдома, і на роботі. Інша річ у тому, що емоційна нестійкість не поширюється на пацієнтів — це вже професійні навички. Хоч інколи, коли наслухаєшся всіх цих маревних діагнозів і начитаєшся списків з 20 непотрібних ліків, так хочеться кого-небудь задушити! Саме людська дурість виводить мене з рівноваги найчастіше.
— Нещодавно в російському Краснодарі відкрився дитячий садок «Комарик», який працює за вашою системою. В Алмати такий садок працює вже другий рік поспіль. Що в цих дошкільних закладах є таке, чого немає в інших, і чи з’являться подібні в українських містах, наприклад, у Харкові?
— Це дитячий садок, орієнтований, перш за все, на здоров’я дітей, де дотримуються правил догляду за дітьми, де гуляють за будь-якої погоди, де не змушують їсти, де проводять заняття на свіжому повітрі… Загалом, нічого особливого в системі немає — здоровий глузд плюс ентузіазм організаторів. А все, що треба, аби подібний дитячий садок з’явився в якомусь українському місті, — це наявність розсудливих ентузіастів. Біда нашої країни в тому, що всі активні (з мізками й ентузіазмом) громадяни спрямовують свої сили і кошти виключно в реальний бізнес, у торгівлю. На дитячих садках багато не заробиш…
— Цього літа ви зробили батькам дуже актуальний подарунок, випустивши «дорожню» версію книжки «Невідкладна допомога». Які ще приємні сюрпризи готуєте в нинішньому році?
— Недавно почала працювати оновлена версія сайту, готую нові програми «Школи доктора Комаровського», пишу нову книжку — третій том довідника для батьків, присвячений лікам. Планую до кінця року випустити ілюстровану книжку маленьких казок і фотокалендар. Загалом, не нудьгую.
— А як і де відпочиває лікар Комаровський?
— Люблю Україну. Тому своєю улюбленою риболовлею займаюся тут. Але порибалити стає дедалі складніше. Довкола, як гриби після дощу, зростають паркани і шлагбауми, схоже, що і Дніпро, і Десну вже продали. Людині з вудкою важко. На яхті і з неводом — трохи легше.
— А які поради ви, Євгене Олеговичу, дасте читачам «УК», які відпочивають разом з дітьми? Що слід робити, аби їхні чада не хворіли і поверталися додому здоровими та оздоровленими?
— Головне, щоб батьки розуміли: діти втомлюються від малорухливого способу життя, від величезної кількості однолітків, від побутової хімії, від дефіциту звичайних природних чинників — сонця, вітру, води, болота.
Дитячий відпочинок — це сонце над головою, вітер, мінімум контактів з людьми, менше мила, їжі і необмежена рухова активність. Організувати все це — прямий обов’язок мами і тата. Спробуйте — позитивні сторони такого відпочинку ви відчуєте зовсім скоро. Головне — знати, чого треба прагнути.
Світлана ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Євген КОМАРОВСЬКИЙ. Народився 15 жовтня 1960 року в Харкові. Закінчив педіатричний факультет Харківського медичного інституту. З 1983 р. працював в обласній дитячій інфекційній клінічній лікарні Харкова. До 1991 року — лікар відділення реанімації, протягом подальших 10 років — завідувач відділенням. У практичній медицині майже 30 років. Автор багатьох наукових праць, науково-популярних статей і книжок. Найвідоміша з них, «Здоров’я дитини і здоровий глузд її родичів», перевидавалася в Україні і Росії понад 15 разів. Веде програму «Школа доктора Комаровського» на «Інтері». У 1993 році написав монографію «Вірусний круп у дітей», за що отримав вчений ступінь кандидата медичних наук без написання дисертації.