Гастроентеролог
Євдокія ВАКУЛЕНКО
Лікар від Бога, розважлива й інтелігентна, завжди доброзичлива й безкорислива — так відгукуються колеги й пацієнти про лікаря-гастроентеролога Євдокію Вакуленко. Заслуженого професіонала не обійшли нагороди. Чергову нещодавно вручали в Київській обласній раді. Там і відбулася наша розмова.
— Євдокіє Пилипівно, приємно нагороди отримувати?
— Звісно. За свою багаторічну роботу отримала їх чимало, але втішно, що знову згадали. Ось вручили іменний годинник і грамоту.
— Ніколи не шкодували, що обрали таку складну професію?
— На мене в дитинстві вплинула медична сестра, яка працювала в моєму селі Переселення Кагарлицького району. Була вона родом з Ленінграда, як тоді це місто називалося, і потрапила до нас після війни. Вона дуже чуйно ставилася до людей, а в моїх очах була прикладом для наслідування. Тому я вирішила: як виросту — обов’язково стану лікарем і буду такою самою.
— Мрія здійснилася одразу?
— Так. Після закінчення школи успішно склала іспити до Київського медичного інституту, нині університету імені Богомольця. По закінченні отримала призначення в село Мирівка Кагарлицького району, де була невеличка лікарня. Виникла в мене ідея збудувати більшу лікарню, яка обслуговувала б навколишні села. Вмовила спочатку голову колгоспу — мотивувала тим, що, мовляв, у район не з руки людям їздити, тоді з транспортом проблеми були. Потім домовилася з головою сусіднього колгоспу села Сущане. Спільними зусиллями і постала лікарня в Мирівці на сорок ліжок. Завідувала нею чотири з половиною роки. Потім вирішила продовжити навчання.
— Не шкода було розлучатися зі своїм дітищем?
— Шкода, та ще й медперсонал влаштував мені такі щемливі проводи… Але дуже хотіла вчитися. Закінчила клінічну ординатуру на кафедрі столичного медінституту, за що безмежно вдячна світлої пам’яті професорові Георгію Йосиповичу Бурчинському. Він ознайомив багатьох майбутніх лікарів з новими на той час методами лікування, діагностикою захворювань у гастроентерології. 1966 року мене направили до обласної лікарні, де працюю й донині.
— До слова, що можна сказати про нові методи лікування, діагностику гастроентерології?
— Щодо нашого обласного відділення, то ми першими серед областей запровадили ендоскопічні методи обстеження шлунково-кишкового тракту, внутрішньовенну холецистографію, радіологічні методи обстеження, які проходили клінічні етапи розвитку. Більше того, для втілення сучасного лікування на місцях я ініціювала відкриття гастроентерологічних прийомів у районах, профілактичних кабінетів, двох гастроентерологічних центрів та відділення хронічного гемодіалізу. Підготовлено кілька сотень фахівців, які там працюють. Для наших фахівців систематично проводяться семінари, конференції, кваліфікаційні курси з питань гастроентерології та нефрології. Загалом все, що з’являється нового, ми впроваджуємо. Завдяки цьому значно зменшилася кількість захворювань виразкової хвороби шлунка. Але водночас збільшилося захворювань печінки, зокрема вірусним гепатитом, підшлункової залози, жовчного міхура.
— З чим це пов’язано?
— Значною мірою через екологію: після Чорнобильської катастрофи ми й досі не можемо оговтатися. Щодо гепатиту, то небезпечними для людини є віруси В і С, що викликають захворювання клітин печінки. До речі, у стародавньому Вавилоні печінку називали душею організму.
— Тож недарма в народі кажуть, коли сваряться: «ти мені вже в печінках сидиш»?
— Бо вона відіграє важливу роль у життєдіяльності всіх органів. І щоб там нічого не «сиділо», потрібно раціонально харчуватися й особливо не зловживати алкоголем. Хоч вірус гепатиту можна отримати й через нестерилізовані хірургічні інструменти під час переливання крові, при багаторазовому використанні зубочисток, чужих сережок, бритв, а також статевим шляхом.
— Знаю, що Чорнобиль для вас став окремою сторінкою в професійному житті...
— Оскільки Чорнобиль — це Київщина, одразу після аварії на базі обласної лікарні терміново сформували першу групу медиків і вночі привезли на місце події. Власне, тоді ми не знали, наскільки це небезпечно. Робили йодопрофілактику населення і лікували хворих. Більшість моїх колег уже пішли далеко за обрій. Я ось ще живу. Хоч Чорнобиль вплинув і на моє здоров’я: сталося захворювання, через яке відмовили ноги. Мій чоловік Микола Іванович навчав мене, як мале дитя, ходити. Дякувати Богові, вилікувалася… Я веду статистику захворювань після Чорнобиля. Так ось, вона значно зросла — майже 340 тисяч людей з області протягом 2012 року звернулося в обласну лікарню, районні медичні заклади з проблемами шлунково-кишкового тракту тощо. Ліжок не вистачає для госпіталізації.
— Не секрет: щоб заслужити повагу колег і пацієнтів, потрібні роки копіткої праці...
— Звісно. А ще любити свою справу і людей. Цього у виші не навчають. Якби в абітурієнтів, які хочуть стати медиками, можна було визначити наявність цього почуття, рівень обслуговування в системі охорони здоров’я значно зріс би. Співпереживання робить з медичного фахівця Лікаря з великої літери.
Віталій КРАСНЮК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Євдокія ВАКУЛЕНКО. Лікар-гастроентеролог вищої категорії, завідувач гастроентерологічного відділення Київської обласної клінічної лікарні №1, заслужений лікар України, кандидат медичних наук, має 138 наукових праць. Відзначена орденом Трудового Червоного прапора за ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС, орденом княгині Ольги за досягнення в медицині. Разом із всесвітньо відомими вченими О. О. Шалімовим, Г. Й. Бурчинським, І. М. Ганжою представляла практичну охорону здоров’я України колишнього СРСР. Уже понад 50 років поспіль лікує людей не тільки столичної області, а й України.