ДЯКУВАТИ БОГОВІ
В єдиному на Правобережжі степовому заповіднику збережено не тільки цілинні степи,
а й екзотичних тварин
Сорок процентів території України — степова зона, її розораність — понад 80%. Тож кожен клаптик природних ландшафтів на вагу золота. Тому заповідник «Єланецький степ», що за 60 кілометрів від обласного центру Миколаївщини, — цінна перлина площею 1675,7 гектара.
Рідкісний кадр — новонароджене теля поблизу матері. Фото з архіву директора заповідника Олександра ДРАМАРЕЦЬКОГО
Килими шовкові…
Ці місця не розорювалися віками, тому зберегли свою первозданність. Дорога проходить селом Калинівка, далі зникає. Починаються 12 кілометрів бездоріжжя, з вибоїнами й багнюкою. Наша машина кілька разів застрягає у вологому ∂рунті, її заносить на природних віражах. Однак ніщо не заважає спостереженням. «Дивіться! — показує директор заповідника Сергій Драмарецький, — косулі. На жаль, їх дуже мало залишилося. Ми налічили лише сім. Хоч ще п’ять років тому було 28. Просто не встигаємо за браконьєрами. Таку техніку та знаряддя, як у них, ми лише в кіно бачимо».
Степ особливо привабливий напровесні, коли на дні балок ще лежить сніг, а їх схили вже уквітчані чарівним шафраном сітчастим. Немов крильця казкових ельфів, тремтять на вітрі пелюстки брандушки різнокольорової. Трохи згодом з’являються багаття горицвіту й загадкової сон-трави.
З травня Єланецький степ вкривається шовковим килимом срібної ковили. Диво-трава переливається на сонці й грає хвилями ще місяців зо три, радуючи око. Нині на цій території налічується п’ять видів ковили — волосиста, Лессінга, найкрасивіша (так-так, це — видова назва), українська й вузьколиста. Окремі види цієї рослини сягають півметрової довжини.
Загалом у заповіднику понад 800 видів рослин. Їх різноманітність забарвлює краєвиди заповідника в різні кольори, одягає степ у пухнасті ковилові ковдри, прикрашає його квітучим різнотрав’ям.
Цілинний степ єдиний, який збережено на Правобережжі
З особистої справи бізона
Нарешті дістаємося своєрідного оглядового майданчика, найвищої точки заповідника. Звідси зручно оглядати і степ, і балки, і березовий гайок, і величезний вольєр. У ньому походжають бізони. Справжні, чистокровні, американські, щоправда, привезені свого часу з Асканії-Нови. Такі собі брили розміром з джип мирно щипають травичку. Директор не радить підходити до тварин надто близько: «Якось готували до друку книжку «Заповідна Україна». Приїхав до нас київський фотограф із крутою камерою та сміливим блиском в очах. І так, і сяк фотографував тих бізонів. Як і ви, попросився підійти ближче. Підвели його на більш-менш безпечну відстань. А він ніяк не вгамується. Каже — зробіть так, щоб бізони побігали. Відповідаю: я зроблю, але тоді нам з тобою не втекти, в них швидкість 60 кілометрів на годину. Причому так бігти вони можуть дуже тривалий час. Фотограф угамувався.
— Насправді, — продовжує Сергій Драмарецький, — з бізонами проблем небагато. Вони спокійно реагують на людей, якщо не робити різких рухів. Їжі їм вистачає. Хіба що в суворі зими підгодовуємо, спекотного літа обладнуємо поїлки. Загалом дуже мудрі і хитрі тварини. Особливості—чітка ієрархія, як буває зазвичай у соціальних тварин. Останнім часом до заповідника внадилися вовки – зарізали 12 муфлонів. А кмітливі бізони по-своєму захищаються. Стають у коло, молодь ховають усередину — й до них практично не можна дістатися.
До речі, єланецьке стадо бізонів — єдине в Україні, яке зберегло чисту породу. Нині навіть в Асканії-Нові та інших місцях, де є бізони, чистокровок немає, переважно суміш зубра й бізона. З 2008 року кількість бізонів зросла удвічі, їх налічується 16 особин. «Але чого нам це коштує, — зізнається директор заповідника, — щойно побачили вагітну самку, намагаємося її вберегти від свавілля самця. Вся охорона бігає, відганяє бика. Хоч насправді так не можна. Вони ж не в зоопарку живуть, а в стані напівдикого утримання.
З приводу втручання в життя бізонів існує багато суперечок серед учених. Наприклад, є проблема боротьби з паразитами на тілі тварин. З одного боку, якщо бізонів розводити для екзотики, слід паразитів виводити. Але якщо їм дозволити жити повноцінним життям, тварини самі мають справлятися з недугами. І це буде нормальний природний відбір, природна регуляція якості та чисельності потомства. «Якщо тварина пристосувалася боротися з паразитами, — впевнений директор заповідника, — в неї і потомство буде пристосоване. Врешті-решт, паразити — їжа для комах, що мешкають у степу. Це комплекс. Якщо ми з нього щось висмикнемо, піде ланцюгова реакція. Щось десь порушиться. І невідомо, до чого це може призвести».
За людськими мірками, єланецький бізон — такий собі мачо. По-перше, утримує справжній гарем. Він єдиний «мужчина» на 15 телиць. По-друге, не терпить конкурентів. Уявіть собі, позаторік розтерзав буквально навпіл кулана, такого собі маленького туркменського коника, який роками жив у бізоновому стаді. Приревнував. Не терпить конкурентів навіть серед родичів. Виявляється, надто складно вберегти життя маленькому телятку чоловічої статі. Якщо мати встигла відвести його подалі від батька, нащадок залишиться живий. Якщо ні — теля буде знищене. Причому самок лишає, вбиває лише конкурентів чоловічої статі. До речі, нинішній єланецький бізон таки дозволив залишити в стаді юного самця. Можливо, відчуває свою старість.
Кілька років тому обласна влада раптом замислилася: а чи варто утримувати бізонів? Бо саме настав час ремонтувати огорожу й виділяти на це кошти. Тоді багато хто пропонував продати бізонів. Навіщо зайвий клопіт? Втім, заповідник своїх тварин відстояв. Огорожу відремонтували власними силами.
А ще один випадок, про який розповів Сергій Вікторович, мене просто приголомшив. «Приходить якось до мене жінка, каже — з Миколаєва, син працює в міністерстві, попросив дізнатися, як купити ліцензію на відстріл бізонів. Я шокований, але не кліпнувши оком відповідаю: навіщо ви так далеко їхали, зайшли б до Миколаївського зоопарку, там би й стріляли, кого хотіли. Жінка обурилася. А мені стало прикро: невже люди вважають, що абсолютно все продається за гроші, нехай і за великі? Невже сучасні багатії настільки примітивні й дикі?»
Все так. Вони навіть дикіші, ніж ті бізони.
Схили балок уквітчані шафраном сітчастим
На 38-й паралелі
Бізонів та інших тварин (сайгаків, ланей, муфлонів, куланів) завезли в Єланецький район з Асканії-Нови на початку 80-х років минулого століття. Тоді з ініціативи директора радгоспу «Правда» Валентина Івановича Садовського урочище «Роза» було виведено з господарського використання. Ініціатива сміливого керівника викликала чимало суперечок. Але саме завдяки їй вчені звернули увагу на природну цінність цієї ділянки, розташованої на 38-й паралелі.
А в серпні 1990-го місцевий лісгосп розпочав орати ділянку цілинного степу. Беззаконня тоді зупинили випадково. До заказника завітала група вчених з Миколаївського педінституту та Інституту зоології Академії наук України і вдарила на сполох. Битва за цей шматочок степу тривала 6 років і завершилася лише 1996-го, коли було видано Указ Президента України про створення природного заповідника «Єланецький степ».
Як згадує один з ініціаторів цієї справи заслужений природоохоронець України Олег Деркач, справа була не з легких. Тоді вчені Олександр Шаповалов, Сергій Таращук (обоє вже покинули цей світ), сам Деркач і ще чимало ентузіастів довго доводили необхідність збереження степу від розорювання. І на щастя, їм це вдалося.