Ярослав ДЕМЧЕНКОВ: «Енергетика має адаптуватися до кліматичних змін»

Інновації – необхідна умова для досягнення енергетичної незалежності України. Яке майбутнє у традиційної енергетики і які нові технології застосовуються вже сьогодні? Що таке Європейська зелена угода і чому вона впливає на українських експортерів? Чому розвинені країни світу переходять на водень і яке майбутнє шахт? Про це та багато іншого – розмова із заступником міністра енергетики України з питань європейської інтеграції, заступником голови Комітету сталої енергетики Європейської Економічної Комісії ООН Ярославом Демченковим.

– Як виглядає завтрашній день української енергетики? Які чинники впливають на зміни в цій галузі?

– Ми живемо в дуже цікавий час – час амбітних кліматичних змін і викликів. Нещодавно ЄС прийняв Європейську зелену угоду – EuropeanGreenDeal. Україна оголосила про приєднання до цієї угоди, і це – надзвичайно важливий крок. Важливо, що це відкриває нові стратегічні можливості для розвитку, що має призвести до покращення життя в країні. Для України, у першу чергу, це можливість інтегрувати свої інтереси до загальної політики ЄС.

У 2021 році Європейська Комісія переглядатиме законодавство ЄС у сфері енергетики та клімату, країни корегуватимуть свої енергетичні стратегії з єдиною метою – скоротити викиди в атмосферу та наблизити у 2050 році континент до кліматичної нейтральності, як це записано у Європейській зеленій угоді.

Тому нам необхідно у середньо- та довгостроковій перспективі орієнтуватися на перехід до моделі низьковуглецевого розвитку, і це вимагає корегування стратегії розвитку енергетичного сектору та оновлення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Кліматичні зобов’язання та відповідно – зобов’язання перед майбутніми поколіннями – є суттєвими чинниками, які вимагають від нас здійснювати «зелений» енергетичний перехід. Це передбачає зменшення обсягу викидів парникових газів підприємствами паливно-енергетичного комплексу, зважену відмову від викопного палива, модернізацію генеруючих потужностей, сталий розвиток енергетичної системи із забезпеченням її балансової надійності в умовах суттєвого зростання частки відновлювальних джерел енергії та багато іншого.

Ми також маємо врахувати, що ЄС вводитиме «вуглецевий податок» насамперед для стимулювання імпортерів й зменшувати «вуглецевий слід» у продукції. Я не буду говорити про інші мотиви, це вже не головне. Важливо, що нам потрібно враховувати нові умови торгівлі на ринку ЄС, інакше наша продукція, і електрична енергія також, не буде конкурентною на ринках ЄС.

Наступним чинником є негативний вплив COVID-19 на економічну активність у цілому та енергетичний сектор зокрема.

COVID-19 невдовзі буде поборений і світ повернеться до свого звичайного життя, світові фондові ринки вже позитивно відреагували на інформацію про розробку вакцини.
Тому перед країнами стоїть питання швидкого відновлення, і важливо, щоб це було «зелене» відновлення без значного вуглецевого сліду.

– В Україні затверджена і залишається чинною Енергетична стратегія України до 2035 року. Проте сьогодні експерти кажуть, що цей документ не враховує зміну пріоритетів, які відбулися останніми роками в світі. В тому числі – і пріоритету кліматичної нейтральності, про який ви згадали. Чи буде переглянута стратегія?

– Справді, стратегія вже застаріла і не враховує тих масштабних цілей, які покладає на нас EuropeanGreenDeal. Якщо весь Європейський Союз, куди ми прагнемо вступити, приймає за орієнтир 2050 рік, то й Україна повинна так само мати планування розвитку енергетичного сектору до цього горизонту.

Тому з початку наступного року ми почнемо працювати над новою енергетичною стратегією до 2050 року. Важливо, що наші міжнародні партнери, зокрема Великобританія, надаватимуть допомогу у підготовці цієї стратегії, моделюванні різних сценаріїв розвитку та розрахунку необхідного обсягу інвестицій для їх реалізації.

Разом із німецькими колегами готуємо Інтегрований план з енергетики та боротьби зі змінами клімату на період до 2030 року. Цей план є інструментом політики ЄС і має бути всеохоплюючим документом з якісним математичним моделюванням, який стане ключовим для здійснення «зеленого» енергетичного переходу.

– Питання закриття вугільних шахт завжди було болючим для українського суспільства. Адже проблема не у фізичному закритті, а й у вирішенні низки екологічних і соціальних питань. І в короткостроковій перспективі їх вирішення обходиться дорожче, ніж продовження роботи вугільного підприємства. Приблизно такі аргументи спрацьовували в попередні роки. Чи має міністерство намір продемонструвати нові підходи до цієї проблеми?

– По-перше, проблеми полягають і у фізичному закритті, і у вирішенні соціальних, економічних й екологічних питань та ефективній трансформації регіонів.

Постійні дотації, підтримка з бюджету, а також імітація десятиліттями реформи цієї галузі призвели до того, що сьогодні ми маємо дорогу високовуглецеву теплову генерацію. Новим підходом стане здійснення реальної реформи вугільної галузі, а не її імітація!

Для розуміння глибини проблеми наведу деякі цифри. Наразі вуглевидобувна галузь на підконтрольній українському уряду території складається з 29 державних шахт, підпорядкованих Міністерству енергетики, однієї державної шахти, що є об’єктом незавершеного будівництва, 6 державних шахт, які знаходяться в оренді, та12 приватних шахт. На окупованій території знаходяться 95 шахт, із яких 67 – державної форми власності.

Шахти стабільно демонструють тенденції падіння видобутку вугілля та
високу собівартість видобутку, яка за останні 5 років зросла на 81%.

Шахти державної форми власності є збитковими, зі значними накопиченими боргами, у тому числі із заробітної плати. При цьому бюджетна підтримка державних вугледобувних підприємств щороку збільшується.

У державній вугледобувній галузі працює орієнтовно 35 тисяч осіб, ще близько 100 тисяч осіб працюють на шахтах на окупованих територіях.

Трансформація вугільних регіонів ускладнюється монопрофільностю вугільних регіонів. У більшості шахтарських міст економіка повністю залежить від роботи вугільних підприємств.

Закриття шахти без ефективної програми трансформації вугільних регіонів означає для шахтарських міст занепад. І це дуже хвилює людей: не лише 35 тисяч шахтарів, а й понад 250 тисяч мешканців, які залежать від роботи вугільної галузі.

Тому говорячи про закриття шахти, ми насамперед думаємо про шахтаря, про його сім’ю, про людей, які пов’язані з роботою шахти, та про майбутнє населеного пункту і всього регіону.

Недбале ставлення до галузі призвело до того, що сьогодні маємо виконати програму комплексного реформування вугільної галузі у доволі стислі терміни, забезпечивши при цьому всеохоплюючу трансформацію регіонів.

Міністерство енергетики розробило Концепцію реформування вугільної галузі на період до 2024 року. За 3 роки ми плануємо вирішити проблемні питання вугільної галузі і поступово зупинити її державну фінансову підтримку, а також перейти до поступового закриття безнадійних шахт і виконати декілька пілотних проєктів із трансформації вугільних регіонів. Паралельно Міністерство розвитку громад та територій готує Програму трансформації вугільних регіонів.

До речі, у чинній Енергетичній стратегії заплановано, що заходи із закриття, консервації збиткових державних шахт завершуватимуться до 2025 року і щодо кожного об’єкта буде прийнято план пом’якшення соціальних та екологічних наслідків.

– І що буде з людьми, якщо закриємо всі 29 шахт?

– Закриття шахти не має стати проблемою працівників вугледобувних підприємств. Вони мають зітхнути з полегшенням, що закінчився етап життя, коли ризикуючи життям, вони видобували вугілля, яке все менше комусь потрібне за такою ціною, і при цьому постійно мали проблеми із вчасним отриманням заробітної плати. І усвідомити, що почався новий етап: для людей пенсійного віку – виходу на гідну пенсію, для непенсійного віку – здобуття нової освіти, навичок та нової, більш сталої роботи. Людей потрібно буде перенавчити, створити можливості для їх самореалізації.

Трансформацію важливо супроводжувати створенням нових економічних стимулів, щоб на базі підприємств вугільної галузі з’явилися нові підприємства, нові галузі. Адже там є і транспортні шляхи, і підстанції, і електромережі. Ми плануємо передавати шахти на приватизацію, щоб новий власник розпочав ділову активність, створивши нові робочі місця. Туди може приходити нормальний бізнес і відразу працювати, бо на старті вже є інфраструктура, яку не треба будувати, люди, які вміють працювати.

Для вугільних територій це взагалі новий етап їхнього сталого розвитку. Приклад, Німеччини свідчить, що навіть дуже депресивні шахтарські території – а там були такі, – стали центрами технологічного, інноваційного та навіть туристичного розвитку. Змінилася економічна й екологічна ситуація і покращилась якість життя людей.

Головне, щоб людьми у черговий раз, не скористалися політики-популісти, які дуже часто, застосовуючи маніпуляції та залякування, користуються трудівниками-шахтарями для досягнення лише власних політичних амбіцій.

Важливо, щоб шахтарі та профспілки долучалися до реформи галузі та трансформації регіонів, як це було, наприклад у Німеччині та Великобританії. Також важлива ініціатива місцевих органів влади, місцевої громади. Як колишній депутат обласної ради, можу із упевненістю сказати, що ніхто на національному рівні не запропонує кращий сценарій трансформації територій, ніж сама територіальна громада.

– У реформі вугільного сектору, так само, як і в інших галузях енергетики, Україна також розраховує на міжнародну допомогу?

– Фізичне закриття шахт є тривалим і недешевим процесом. У нас процес закриття шахти у середньому триває до десяти років. У бюджеті відсутнє стале фінансування для програм із закриття.

Ми активно обговорюємо реформу вугільної галузі та трансформацію регіонів із міжнародними партнерами. Окрім двосторонніх переговорів, проводимо засідання у форматі робочої групи, презентуємо наші плани, обговорюємо виклики.

Реформа галузей енергетики в європейських країнах не відбувалася за рахунок самих лише національних фінансових ресурсів. Німеччина не лише за власні кошти реформувала вугільну галузь та інші галузі енергетики, – вона отримувала кошти ЄС. Так само Польща, оголосивши закриття вугільних шахт до 2050 року – які до речі, знаходяться у кращому економічному та фізичному стані, ніж наші, – розраховує на підтримку ЄС.

Об’єктивно, якщо Україна не отримає міжнародну фінансову та технічну підтримку, процесів фізичного закриття шахт та трансформації регіонів, перехід на низьковуглецеву енергетику триватиме дуже довго.

Нещодавно ми підписали спільну заяву про нове енергетичне партнерство з Німеччиною. Серед п’яти напрямків співпраці особливе місце посідає трансформація вугільних регіонів. Німеччина допоможе нам підготувати та виконати пілотні проєкти на чотирьох вугільних територіях на сході та заході України, де закриватимуться шахти. Планується застосувати кластерний підхід під час трансформації цих територій, тобто сформувати конкурентні технологічні та туристичні кластери.

Також із Німеччиною та іншими міжнародними партнерами готуємо до запуску Мультипартнерський фонд, який стане ефективним механізмом координації та залучення міжнародної фінансової та технічної допомоги для реалізації пілотних проєктів трансформації вугільних регіонів і фізичного закриття шахт.

Ми активізували роботу з Великобританією. Ця країна має унікальні знання й досвід здійснення реформи вугільної галузі, здобуті ціною трагічних помилок та життя людей. Експерти з Великобританії допомагали порадами уряду Німеччини у реформі галузі та трансформації німецьких вугільних регіонів, нам вони також допомагатимуть.

Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації (МФО) у постійному діалозі з нами. Світовий банк підтримує програму обміну знаннями й досвідом між територіальними громадами України та Польщі. Думаю, що перший квартал 2021 року стане визначальним, і ми матимемо більш чітке розуміння наявних для України інструментів фінансової та технічної допомоги з боку МФО.

Представництво ЄС в Україні та Агенція США з міжнародного розвитку (USAID) у постійній комунікації з нами, і їх допомога також є вкрай важливою.

Ми також плануємо оголосити про вступ України до Безвугільного альянсу. Це буде важливе політичне рішення та чіткий сигнал про серйозність наших намірів.

– А як справи з інноваціями у галузі, як вони фінансуються?

– Порівняно з витратами інших держав, Україна виділяє незначні кошти на науково-технічні дослідження та інновації в енергетиці.

Наприклад, Японія витрачає сотні мільйонів доларів, щоб дослідити один напрям – бездротову передачу електричної енергії. Передача електричної енергії – велика проблема в Україні, ефективність дуже низька, а втрати великі через критичний стан вітчизняних електромереж. І Японія, витрачаючи значні кошти на вирішення глобальної проблеми зношеності електромереж, турбується про свою економіку та розуміє, що згодом цю інновацію можна буде продавати.

Світ не стоїть на місці. Ми так само не стоїмо, але наші кроки, порівняно з тим, що робить в світі, – це мікро-мікро-мікрокроки. І це проблема.

Наприклад, у Міністерстві енергетики на науково-технічні розробки цього року передбачено 8,3 мільйона гривень. І навіть ці кошти через об’єднання та роз’єднання Міністерства, COVID-19 та особливості закупівельної системи ми не зможемо в повному обсязі витратити.

Я є членом Комітету з присудження Премії Кабінету Міністрів України за розроблення і впровадження інноваційних технологій. Премії є інструментом заохочення науковців та винахідників до створення інноваційного продукту. Серед робіт, поданих експертними групами до розгляду та підтриманих Комітетом цього року, не було робіт у сфері енергетики. У мене взагалі є певні сумніви щодо доцільності існування такого механізму заохочення науковців та інноваторів.

П’ять років тому Україна стала асоційованим членом Рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій «Горизонт 2020». Бюджет цієї програми – близько 80 мільярдів євро на фінансування науки та інновацій. Українські учасники програми підписали угод всього на 38,3 мільйона євро.

Така незначна сума є сигналом, що не всі наші наукові установи мають надійних партнерів в ЄС, можуть свої ідеї викласти у вигляді проєктів, представити їх англійською мовою та супроводжувати, хоч у нас – країна кандидатів і докторів наук. Навколо премії Кабінету Міністрів у декілька десятків тисяч євро є ажіотаж, а на програму з бюджетом у мільярди євро наші науковці активно не подаються.

Прикро констатувати, що наукові установи, які входять до сфери управління Міністерства енергетики, не брали участь у програмі «Горизонт 2020», і через вищезгадані проблеми також.

У Міністерстві енергетики працює Науково-технічна рада (НТР), у складі якої – секції з електроенергетики, ядерно-енергетичного комплексу, нафтової, газової та нафтопереробної, вугільної промисловості, енергоефективності та промислової безпеки.

Нещодавно було утворено секцію з водневої енергетики.

Очікувань від роботи НТР багато – зокрема, хотілося би, щоб заявлялися ідеї проєктів із забезпечення кібербезпеки критичної інфраструктури підприємств енергетичного сектору, диджиталізації сектору. Таку секцію будемо створювати.

Звісно, формування балансуючого ринку електроенергії, розумних мереж, систем прогнозування та систем акумулювання електроенергії є також напрямками, в яких наші науковці та інноватори можуть працювати з користю для держави й себе.

– Чи означає зобов’язання кліматичної нейтральності країни, що ми маємо перейти виключно на «зелену» енергетику?

– На місце викопних видів палива має прийти відновлювальна енергетика енергії сонця, вітру, біоенергетика й воднева енергетика, які мають значний потенціал для зростання в енергетичному балансі Україні.

Напочатку 2020 року у структурі ОЕС України 8,9% припадало на електростанції, що працюють на відновлювальних джерелах енергії на сонці, вітрі та біомасі.

До 2035 року планується, що частка відновлювальних джерел енергії у загальному постачанні первинної енергії складатиме 25,5%. Експерти прогнозують потенціал зростання до 60% у 2050 році.

Але для досягнення такої мети необхідно мати ринкові стимули, функціонуючу систему аукціонів, погасити борги, забезпечити маневрові потужності та створити надійну систему накопичення енергії, системи прогнозування та багато чого іншого. І тут у інноваторів є велике поле для діяльності. Потрібні нові розробки – зокрема, зі здешевлення систем накопичення електроенергії, запровадження інтелектуальних рішень у мережах.

Для забезпечення інтеграції відновлювальних джерел енергії в прогнозних обсягах діючої Енергетичної стратегії в максимально стислі строки необхідно впровадити не менш 2 ГВт додаткових високоманеврових потужностей, а в ідеалі – 5ГВт.

У нас немає систем акумулювання електричної енергії, які критично важливі при зростанні відновлювальних джерел енергії в частці генерації, принаймні для забезпечення первинного частотного регулювання на рівні мінімум 200 МВт потужності у піковий період.

Розумієте, зростання генерації електроенергії з використанням відновлювальних джерел енергії – зокрема, енергії вітру та сонця, – без забезпечення всього перерахованого є навіть ризиком для енергетичної стійкості та відповідно – для енергетичної безпеки. Така генерація є малопрогнозованою, і для безпеки постачання без примусового обмеження виробництва електроенергії доведеться обмежувати використання потужності атомних електростанцій.

Я вважаю, що в національних інтересах інтеграція вітро - та сонячних електростанцій до складу об’єднаної енергосистеми України без необхідності примусового обмеження потужностей АЕС.

Поясню, чому. Для України вже декілька десятиліть притаманна ситуація, за якої близько 50% генерації забезпечується атомними станціями при встановленій потужності близько 26%.

Цей факт беззаперечно демонструє, що електрична енергія АЕС є конкурентоспроможною, стійкою, безперебійною та відповідає всім основним критеріям, закладеним у вимогах до сучасної генерації.

Крім того, на цьому етапі розвитку ядерна енергетика України має суттєвий потенціал, який включає експлуатацію, власний сировинний комплекс, наукову та проектні складові, будівельно-монтажні ресурси, розвинену інфраструктуру для поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактивними відходами.

– Та чи є атомна енергетика кліматично нейтральною?

– Ядерна енергетика в багатьох розвинених країнах світу – таких, як США, Великобританія, Японія, Корея – вже віднесена до низьковуглецевих, зважаючи на гранично низький слід СО2 під час виробництва електричної енергії.

Європейська комісія на початковому етапі не внесла ядерну генерацію до низькокарбонових джерел електричної енергії, проте зважаючи на позицію Європейського атомного форуму (FORATOM), Франції, де до речі, атомна енергетика є базовою, та інших зацікавлених учасників ринку, було призначене спеціальне дослідження, яке має надати рекомендації до кінця 2020 року.

– Чи допомагають нам міжнародні партнери у збільшенні високоманеврових потужностей та систем накопичення? І чи наші науковці задіяні у цьому?

– На це запитання краще відповість НЕК Укренерго, вони активно співпрацюють з міжнародними партерами з цього питання.

Я знаю, що нам допомогу надають французькі колеги, Європейський банк із реконструкції і розвитку, групи Світового банку, зокрема МФК, – на розробку техніко-економічного обґрунтування, щоб ми почали будувати накопичувачі на базі НЕК Укренерго, підприємств, які працюють у галузі електроенергетики. Щоб «зелена» генерація, умовно кажучи, могла забезпечувати піки споживання, необхідно витратити мінімум 150 мільйонів доларів США для будівництва системи накопичення енергії. Це великі кошти для держави, але цю роботу потрібно виконати.

І тут питання до наших наукових інститутів. Якщо ви є, якщо є стартапи в цій галузі, – знайдіть дешевшу модель створення цих накопичувачів. Це такий виклик, і ця інновація матиме попит.

Я знаю, що наприклад, у НЕК Укренерго працює команда математичних моделістів, які здійснюють дуже якісні прорахунки різних сценаріїв розвитку генерації.

– Давайте поговоримо про водень. На якому етапі розвиток водневої енергетики?

– Використання водню для вироблення енергії – це не інновація. Проте розвиток водневої енергетики – це тренд у Європі. Водень навіть стає інструментом геополітики.

Перспективи розвитку водневої економіки обговорюють на всіх світових дискусійних майданчиках. Наприклад, Європейський альянс із чистого водню та Воднева рада, які створено в ЄС, стають потужними платформами для країн та компаній, встановлюючи глобальне лідерство у досягненні вуглецевої нейтральності до 2050 року.

Українські компанії вже приєднуються до Європейського альянсу з чистого водню, нещодавно набув членства Енергоатом.

Наразі Міністерство енергетики працює над створенням внутрішнього водневого ринку. Ми вже отримуємо допомогу Європейської Економічної Комісії ООН (ЄЕК ООН) у підготовці дорожньої мапи розвитку водневої енергетики, яка має бути представлена у січні 2021 року.

Наступним кроком стане підготовка Концепції водневої енергетики та законодавства, яке має бути прийнята для запуску такого ринку в Україні й його інтеграції до європейського.

На сьогоднішній день в ЄС найбільш чітко визначеним інструментом реалізації Європейської зеленої угоди є імплементація важливих проектів загальноєвропейського значення (так званих «ImportantProjectsofCommonEuropeanInterest»). Одними з найважливіших для України є проекти BlueDanube та WhiteDragon.

Вказані проекти мають стратегічне значення для розвитку експортного потенціалу України з виробництва водню та розвитку вітчизняної ГТС. Крім того, вказані проекти можуть мати органічне продовження на територію України в рамках імплементації проектів у Дунайському регіоні.

Ми здійснюємо консультації з представниками Європейської Комісії та Європейської водневої асоціації з метою долучення України до реалізації вказаних проектів загальноєвропейського значення, зокрема, шляхом інтеграції українських проектів із згаданими європейськими проектами.

Постійні комунікації та кооперація у сфері водневої енергетики з міжнародними партнерами важливі, вони допоможуть встановити спільні рамки на рівні ЄС, а потім впровадити їх у національне законодавство.

Відкривається широке поле діяльності для наших науковців та інноваторів, стартапів, міжнародного науково-технічного співробітництва, трансферу технологій тощо.

Також важливі випробування української газотранспортної системи та її технічної адаптації для транспортування водню. Наразі, Оператором ГТС України проводиться робота із визначення усього спектру технологічних, нормативних та економічних перспектив.

Головною метою на найближчий час для нашої команди є визначити можливість використання після 2025 року існуючих магістральних газопроводів та компресорних станцій ГТС України для транспортування відновлювальних газів та суміші природного газу з воднем.

Створення водневого ринку та використання водню на транспорті та промисловості перетворює його у дієвий інструмент «зеленого» відновлення.

– Тобто ті, хто сьогодні займаються розвитком водневої енергетики, є новаторами?

– Думаю, що так. Новатори завжди попереду, хоча в більшості випадків ніхто не вірить у те, що вони розвивають, і навіть виступають проти їх діяльності.

Водень, як інновація та в довгостроковій перспективі – джерело енергії для заміщення традиційних видів палива, нафти, газу (а у випадку України – вугілля), – в даний час окремими групами всередині країни сприймається доволі скептично.

Проте урядова команда вірить у водневе майбутнє, і для нас важливо розвивати водневу енергетику через її вагомий вплив у майбутньому на геополітику та енергетичну безпеку країни та у цілому на континент.

Україна, яка інтегрує свою енергосистему до європейської, ENTSO-E та ENTSO-G, у тому числі для мінімізації впливу Росії, розраховує, що внутрішній водневий ринок буде так само інтегрований до європейського, а газотранспортна система буде задіяна для транспортування водню.

У нас уже є понад 10 проектів, які можна розглядати як пілотні інноваційні проекти, які конкретно стосуватимуться стратегічних питань розвитку промислових кластерів по всьому ланцюжку створення водню: від виробництва зеленої електроенергії до використання водню.

Розвиток водневої енергетики є шансом мобілізувати значні публічні та приватні інвестиції та здійснити зелене відновлення економік континентів, створюючи нові екологічно чисті галузі без вуглецевого сліду.

Сподіваюся, що з нового року ми зможемо запустити перші пілотні проекти у тому числі – спільні з міжнародним партнерами. Я бачу, що для інвесторів привабливість водневих проектів в Україні може бути дуже значною, тому наше завдання – швидке створення внутрішнього водневого ринку та його інтеграція до європейського.

Ще кілька років тому мало хто думав, що водень буде розглядатися, як ключовий вид палива і запорука кліматичної нейтральності всієї Європи. А сьогодні Німеччина прагне до 2050 року використовувати водень, як вид палива для ключових секторів економіки, зокрема на транспорті та у промисловості. У Швейцарії на водні вже працюють електропоїзди, у Німеччині частина залізничного транспорту протягом 3-х років перейде на використання водню, Італія, Франція та інші європейські країни роблять ставку на водневу енергетики передбачаючи у власних бюджетах кошти на розвиток цього сектору енергетики, фінансуючи науково-технічні розробки та мотивуючи бізнес.

– У чому переваги використання водню?

– У Європі говорять про зелений водень і саме про перспективу його використання та основу для «зеленого» відновлення.

Зелений водень є середовищем для зберігання відновлювальної енергії у зручний та гнучкій спосіб - отже, допомагає збалансувати пропозицію і попит на енергію.

Для успішності енергетичного переходу, з якого ми почали нашу розмову, необхідно забезпечити надійність енергопостачання, його доступність та екологічність. І наразі водень розглядається, як інструмент досягнення такої цілі.

Ліна КУЩ,

для «Урядового кур’єра» 

 

Інтерв’ю було проведено в рамках освітньої ініціативи «Прозорість та технічна грамотність в енергетичній журналістиці», яку Національна спілка журналістів України виконує в рамках грантової діяльності USAID Проєкту енергетичної безпеки. Метою ініціативи є забезпечення прозорості та технічної грамотності у висвітленні в медіа тем, пов’язаних з енергетичними реформами, та сприяння посиленню енергетичної безпеки України шляхом ефективної комунікації.