Подарунки на новорічні свята зазвичай сподівані. Замовила сестрі піжаму й отримала її. Запитала свекруха з приводу подарунка — то й дістала від неї до кухонного «боєкомплекту» чергову пательню. Впевнена, так у багатьох. Діда Мороза чекаємо, але знаємо напевне, що саме він принесе. Татові — лосьйон, мамі — парфум, синочкові — (якщо по-багатому) планшет, доньці — ляльку-принцесу.
На цьому тлі до несподіванок не готуєшся. І, зрозуміло, доросла жінка сподівалася прийняти «на вечерю» черговий не дуже потрібний у господарстві гостинець. Але семирічний синочок подруги здивував і подарував мені янголятко. Це диво він зробив сам із… макаронів. Зліпив янгола з різних макаронів, пофарбував його у золоту фарбу, урочисто вручив і повісив на ялинку.
Владе, — питаю, — невже сам зробив?» — «Ні, мама допомагала». Виявляється, насправді іграшку робили власноруч. Спочатку заради забави. Потім такі саморобки час від часу виготовляли як сувеніри. «Хенд мейд» своєрідний. Дарували близьким і рідним.
А моя кума Тетяна з приводу подібного, але вже офіційного «хенд мейду» має особливу думку. Річ у тому, що мій хрещеник, 13-річний Сашко, навчається в одній із «крутих» гімназій Миколаєва. Виявляється, гімназія має визначати певні дисципліни «для розмаїття». Себто спецкурси. У цьому закладі встановили, що хлопці повинні вишивати хрестиком. Така собі обов’язкова дисципліна. Ще вони мають навчитися шиття і всіляких супутніх ремесел.
Тетяна каже, що не проти. Сама вишила за завданням серветку. Як годиться — червоними і чорними нитками. Вчителька роботу не прийняла. Мовляв, занадто красиво, видно, що не хлопчик вишивав. Мама постаралася зробити завдання трохи гірше. Нитки повитягувала зі швів, щось повідривала, порушила, аби не було так акуратно. Цю роботу вчителька прийняла: «Відразу видно, що ти сам вишивав, Сашку!»
Сашко задоволений, мама також. У тому сенсі, що Сашко «здихався» ненависного завдання, а мама згадала, як брати в руки голку та п’яльця. Та не розуміє, чому її сина виховують у «дусі голки й нитки». Чому сучасні навчальні заклади вважають, що країні конче не вистачає візажистів і стилістів? Чому хлопці-підлітки мають опановувати не відому й не зрозумілу їм науку? Чому забуто елементарний лобзик та столярний верстат?
Для мене також найстрашнішим предметом у школі свого часу була праця. Не тому, що я не любила працювати. Просто не вміла, не могла і не розуміла, як зробити викрійку й пошити жіночу сорочку. Домашні завдання за мене робили бабуся й мама. На урок я приносила готовий виріб, не знаючи, як це все робили вдома. Я й досі напружуюся перед тим, як ∂удзик пришити.
Та свого часу праця не була основним уроком, але у 10 класі в нас було право професійного вибору. Ми насправді навчалися серйозних професій. І навчали нас серйозно. По закінченні школи мої однокласники стали малярами, штукатурами, водіями, столярами, друкарками. І багатьом із них ця перша професія, перший досвід допомогли влаштуватися в житті. У будь-якому разі, зайвими не стали. А чим допоможе хлопцеві в житті вміння вишивати хрестиком?